Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях - Козак Ю.Г. - Внутрішня економічна політика

Як вже відзначалося, для Франції характерною рисою є активне державне втручання в економічні процеси. Незважаючи на дві хвилі денаціоналізації, що були здійснені в 70-х та в 90-х роках, в державному секторі залишається ще доволі промислових підприємств і банків. Але тепер механізм ЇХ управління дещо змінився. Державні підприємства сьогодні працюють як звичайні суб'єкти ринкової економіки, за законом ринка. Вони, по суті, перетворилися на змішані акціонерні товариства, в яких державі належить контрольний пакет акцій. Серед приватних акціонерів в державних підприємствах є навіть іноземці. Припинилася безоглядна перекачка коштів з бюджету на підтримку діяльності неефективних державних підприємств. Повністю у власності держави залишилися пошта, зв'язок, національні видавництва, значна кількість лікарень, депозитних кас, енергопостачання, телекомунікації.

Державне регулювання економіки Франції здійснюється за допомогою індикативного планування та бюджетного регулювання. Індикативні плани являють собою ретельно складені прогнози розвитку економіки й рекомендації щодо ефективного використання економічної ситуації, яка формується під впливом певних факторів. Індикативні плани не є обов'язковими для прийняття підприємцями, але ігнорувати їх недоцільно. Бюджетне регулювання складається 8 проведення податкової політики й надання коштів на виконання конкретних цільових програм.

В другій половині 80-х років, коли до влади прийшли прибічники ринкової економіки, була здійснена спроба дерегуляції економіки, тобто зменшення втручання держави в економічні процеси й надання суб'єктам економічної діяльності більшої самостійності. Були знижені податки на крупний капітал, вивільнено ціни. У валютній сфері був скасований контроль над валютними операціями, рухом капіталу, зняті обмеження у міжбанківського, біржового й іпотечного ринків. Всі державні підприємства (за виключенням природних монополій - пошта, зв'язок і т.п.) були переведені на незалежне від бюджету функціонування й почали діяти в жорстких умовах світового ринку. Розгорнулася програма приватизації державних підприємств. На початку 90-х років були денаціоналізовані "Банк на-сьональ де Парі", хімічний концерн "Рон-Пуленк", найбільші страхові корпорації.

Проте економічна політика держави не стала по-справжньому ліберальною. Прихід до влади "червоно-зеленого" уряду Л. Жоспена, незважаючи на президента-ліберала, загальмував найбільш радикальні реформи. Уряд знов повернувся до контролювання цін державних природних монополій, цін на 80% аграрної продукції, тарифів на послуги сфери охорони здоров'я. Діяльність бізнесу зрегульована й зарегламентована більше, ніж в будь-якій країні ЄС.

Одним з головних напрямків діяльності уряду Л. Жоспена стало врегулювання державного бюджету, який тривалий час зводився з великим пасивом. За рахунок стримання державних витрат вдалося значно скоротити дефіцит бюджету, і в 2000 році він становив 1,8% від ВВП, що вважається цілком задовільним для країн ЄС. Іншим досягненням французької економіки став позитивний перелом в стані платіжного балансу, який також раніше зводився з дефіцитом по поточних операціях. В 1999 і 2000 роках по цих операціях вже було одержано позитивне сальдо.

Уряд намагається стимулювати розвиток економіки через зростання попиту з боку населення, для чого передбачається підвищення доходів, заробітної плати. З 2000 р. розгорнулася програма зниження податків. Держава мала в своєму розпорядженні кошти для запровадження цього заходу. Завдяки успішному економічному розвитку, зменшенню безробіття фіскальні надходження до бюджету суттєво збільшилися. Проте податкове зниження поширилося головним чином на осіб з низькими доходами; подоходний податок знизився тільки для двох найменш забезпечених груп населення. Скорочено податок на житло. Але в цілому рівень податків у Франції й сьогодні залишається самим високим в ЄС. Максимальна ставка подоходного податку сягає 52%. Високим залишається рівень податків на корпорації, на заощадження та майно.

Соціальна політика завжди була пріоритетною частиною політики уряду Франції, особливо лівого. Витрати на соціальну сферу складають 60% всіх бюджетних витрат, вони значно вищі, ніж у основних суперників Франції, і це в певній мірі негативно впливає на конкурентоспроможність французької економіки. Незважаючи на пріоритетність соціальних цілей. Франція характеризується високим рівнем безробіття, яке досягло нечуваних розмірів в 90-ті роки (12,5% від активного населення). Такий високий рівень є не стільки наслідком неуваги уряду до соціальних проблем, скільки недостатньо ефективною економічною політикою в цілому. Так, антиринкові заходи уряду призводять до скорочення інвестицій в економіку країни і масового вивезення капіталу за Ті межі.

Наприкінці 90-х років уряду вдавалося знизити рівень безробіття. Зросли темпи зайнятості населення. Якщо в 1991-1996 pp. пересічні темпи приросту зайнятості становили всього лише 0,3%, то в 1999 р. - 1,8%, а в 2000 р. - 1,9%. За період 1998-2000 pp. число зайнятих збільшилося на 1 млн. чоловік, що розширило внутрішній попит на товари та послуги. Темпи росту особистого споживання складали 2,1% в 1999 р. і 2,6% в 2000 p ., тоді як в період 1991-1996 pp. вони дорівнювали пересічно лише 0,7%. За рахунок розширення зайнятості в 2000 р. була одержана майже половина приросту ВВП. Рівень безробіття в 2000 р. знизився до 9,6%, проте для стабілізації економіки необхідно, щоб він не перевищував 5%. Вперше за тривалий час спостерігається підвищення зайнятості в промисловості.

З 2001 р. у Франції уводиться трьохрічна програма державних доплат особам, які одержують мінімальну заробітну плату. Доплата становитиме 14% від рівня мінімальної заробітної плати. Програма доплат охопить близько 9 млн. чол., що ляже відчутним тягарем на бюджет. Соціальні гарантії фінансуються насамперед за рахунок податкодавців. При цьому високими е не тільки непрямі та індивідуальні подоходні податки, але й соціальні внески підприємців. Так, якщо в США соціальні внески дорівнюють 10,4% ВВП, в Швеції - 14,5%, у Великій Британії - 6,3%, то у Франції - аж 19,3%. Однак, соціальні гарантії притаманні переважно для державного сектора. Заробітна плата в приватному секторі нижча, а соціальних гарантій майже немає. Навіть в сфері НДДКР держава надає підтримку й субсидіює суспільний сектор, а венчурний бізнес практично не заохочується.

В фінансово-кредитній політиці держави найважливішою подією є перехід Франції до євро з 1 січня 2002 року. В 1999 р. фіксована ставка національної валюти дорівнювала 6,56 франка за один євро.

Аналізуючи внутрішньо-економічну політику Франції, можна дійти до висновку, що домінуючою силою в економіці залишається держава, але напрямки політики часто змінюються в залежності від того, який уряд приходить до влади - праві чи ліві. Такі зміни супроводжуються досить болісною перебудовою економічного механізму країни (постійне чергування націоналізації та приватизації, підвищення та зниження податків тощо). Це кожного разу призводить до утворення проблем в економіці Франції.