Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях - Козак Ю.Г. - Внутрішньоекономічна політика

В регулюванні економіки Великої Британії державі належить значно більша роль, ніж в інших розвинутих країнах. Це виявляється, зокрема, у високій питомій вазі держави в національних капіталовкладеннях, в частці державних підприємств у числі зайнятих і валовій продукції, у високій частці бюджетних витрат у ВВП. Наприкінці 70-х років (перед приходом до влади уряду М. Тетчер) в націоналізованих галузях утворювалося понад 10% ВВП й здійснювалося чверть всіх інвестицій в промисловість. Глибина втручання державних органів в економіку в значній мірі залежить від того, яка партія знаходиться при владі: лейбористи чи консерватори.

Коли в 1945 р. до влади прийшли лейбористи, вони здійснили широкомасштабну націоналізацію виробництва. Перша хвиля націоналізації (1946-1951 рр.) охопила переважно капіталомісткі, базові галузі промисловості: вугільну, енергетику, чорну металургію, транспорт, зв'язок. Також був націоналізований Англійський Банк. Лейбористи спиралися на Кейнсіанську концепцію необхідності централізованого державного Контролю й значного розширення господарських і соціальних функцій уряду. В 60-х роках уряд лейбористів впровадив індикативне планування і регіональне програмування. Були створені додаткові механізми регулювання економіки - міністерство економіки, міністерство зайнятості й продуктивності праці, міністерство технології.

Уряд лейбористів не вирішив проблем прискорення темпів економічного розвитку і не досяг суттєвого поліпшення умов життя населення. В 1970 р. до влади прийшли консерватори, які взяли курс на денаціоналізацію економіки й зменшення втручання держави в діяльність фірм. Вони розпустили ті міністерства, що були створені їх попередниками. Якщо лейбористи вважали необхідним перш за все стимулювати попит як головний фактор піднесення економіки, то консерватори здійснювали неоліберальну політику, суть якої полягає в стимулюванні пропозиції, тобто в наданні всілякої підтримки виробникам. Спільним у лейбористів і консерваторів було намагання досягнути покращення платіжного балансу або росту економіки за допомогою політики "стоп-вперед". Основним завданням такої Політики була боротьба з інфляцією. Проте дефляційні заходи, що особливо активно впровадили консерватори, погіршили становище на внутрішньому ринку, обмежили попит на товари й послуги. Внаслідок уповільнилися темпи росту економіки й зросло безробіття.

Економічна криза 1973-1974 рр. прискорила падіння уряду консерваторів, до влади знов прийшли лейбористи. Розпочалася друга хвиля націоналізації економіки, (1974-1977 рр.). Цього разу до державного сектору були залучені суднобудування, авіаракетне виробництво, автомобільна промисловість, низка підприємств верстатобудування, електроніки та інші. Були націоналізовані такі концерни, як "Брітіш стіл", "Брітіш ероспейс", "Брітіш ейруейз", "Роллс-Ройс" (націоналізована ще в 1971 р.), транспортні підприємства тощо. Одним з напрямків політики лейбористів цього періоду була закупівля державою контрольних пакетів акцій перспективних підприємств. Для здійснення цієї мети була утворена холдінгова компанія "Національне управління підприємствами".

Наприкінці 70-х років економічна ситуація у Великій Британії погіршилася, темпи розвитку загальмувалися. Кейнсіанська теорія стала розглядатися як така, що не може вирішити економічні проблеми в нових умовах. Все це сприяло приходу до влади в 1979 р. консерваторів на чолі з М. Тетчер. Вона рішуче відкинула кейнсіанство й віддала перевагу політиці монетаризму. Була денаціоналізована ціла низка державних підприємств. Було розпродано приватному бізнесові родовища нафти й газу, що належали до того державі, контрольні пакети акцій компаній "Брітіш ероспейс", "Брітіш ейруейз", "Брітіш фрейт корпорейшн", "Брітіш телеком", "Роллс-Ройс". Було приватизовано близько 100 державних компаній, внаслідок чого державний сектор скоротився на дві третини. Виручка від реалізації активів денаціоналізованих компаній становила 80 млрд. ф.ст.

Державна система в сфері охорони здоров'я, страхування, пенсійного забезпечення перетворилася на змішано-державну систему. Було проголошено вільний вибір в шкільній освіті: кожний міг обирати або безплатну державну школу, або платну приватну. Уряд консерваторів знизив ставки податків на прибуток, йому вдалося приборкати інфляцію. Ще при консерваторах в промисловості Великої Британії з'явилася тенденція до зростання Темпів розвитку. Відбулася значна децентралізація механізму управління економікою. Консерватори були при владі безперервно 18 років.

З 1997 р. країною керують знов лейбористи на чолі з Е. Блером. На відміну від попередніх лейбористський урядів Блер не став розпочинати нову хвилю націоналізації підприємств. Його програма будується На сполученні соціальних цінностей лейборизму з розвитком ринкової економіки. Якщо в попередніх програмах лейбористів наголос робився на наданні прямої допомоги малозабезпеченим верствам населення, то нові лейбористи перевагу надають кращим умовам одержання освіти, професійному навчанню, стимулюванню праці, створенню нових робочих місць.

Хоч уряд лейбористів не здійснив нової деприватизації, держава продовжує контролювати цілі сектори економіки, в тому числі й приватизовані об'єкти. В першу чергу це стосується електро- й газопостачання, телекомунікацій й Інших комунальних послуг. В цих секторах створені спеціальні регулюючі органи, які контролюють, зокрема, тарифи на комунальні послуги, перешкоджаючи надмірному зростанню цін.

Новим заходом в політиці лейбористів стало залучення приватних фірм до фінансування державних проектів (замовлення на будівництво об'єктів інфраструктури, надання громадських послуг тощо).

У власності держави залишалися Поштове відомство, Лондонський транспорт, Управління цивільної авіації та деякі інші. Державним залишився Й Англійський Банк, але Йому Надана досить широка оперативна незалежність. Він може самостійно встановлювати процентні ставки, приймати рішення про їх зміни.

Лейбористи продовжують політику обмеження зростання цін та інфляція, яку впроваджували ще консерватори. Велика увага приділяється скороченню дефіциту державного бюджету; в 1997 р. був розроблений п'ятирічний план скорочення дефіциту. Пріоритетними витратами в бюджеті названо витрати на освіту, професійне навчання, особливо молоді. Як і до них консерватори, лейбористи знижують ставки прямих податків для стимулювання економіки. Базова ставка подоходного податку знижена з 33% в 1979 р. до 25% в 1995 р., до 23% в 1997 р., до 22% в 2000 р., планується її зниження до 20%. Ставка податку на корпорації знизилася з 50% до 30%. Зараз рівень оподаткування у Великій Британії нижчий, ніж у більшості інших розвинутих країн (правда, основна заслуга в цьому належить консерваторам, які більш рішуче здійснювали таку політику).

Незважаючи на зниження ставок податків, бюджет Великої Британії з 1999 р. став профіцитним (в 1999 р. +17,1 млрд. ф.ст., в 2000 р. +19,2 млрд. ф.ст.), тоді як раніше він зводився із значним дефіцитом (наприклад, в 1995 р. дефіцит складав - 25 млрд. ф. ст.). Позитивне сальдо держбюджету утворилося як за рахунок зростання податкових надходжень через загальне піднесення економіки, так і за рахунок зростання цін на нафту. В 2000 році уряд підвищив рівень мінімальної заробітної плати й пенсій. Половина всіх видів видатків бюджету припадає на освіту й охорону здоров'я.

В 2000 р. розроблено програму підвищення ефективності наукової та інноваційної діяльності в країні. Поставлено завдання забезпечити Великій Британії лідерство в певних галузях науки й техніки. Особлива увага приділяється розвитку інформаційних технологій і телекомунікацій. Додаткові кошти надані Фонду наукових досліджень та Інноваційному фонду вищої освіти для розширення співробітництва вищої школи та бізнесу.