Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях - Козак Ю.Г. - 4.6. Економіка Італії

Італія в світовій економіці

Італія - високорозвинута країна постіндустріального типу. За рівнем економічного розвитку в цілому посідає шосте місце в світі; по деяких економічних параметрах вона вже випереджає Велику Британію. Порівняно з іншими розвинутими країнами Італія відрізняється дещо вищими темпами післявоєнного розвитку економіки, запізнілою індустріалізацією, більш високою часткою легкої промисловості і сільського господарства, виключною роллю туризму. Особливою, відмінною рисою Італії є значно більша, ніж в інших країнах розвинутої групи, участь держави в регулюванні економіки. На державний сектор припадає 20% доданої вартості, 24% інвестицій і 15% зайнятих. Рівень безробіття в Італії вищий, ніж в більшості країн ЄС Своєрідністю економіки Італії є суттєва частка "тіньової економіки", що також не типово для західноєвропейських країн. Ще однією особливістю є бурхливий розвиток малого і середнього бізнесу наприкінці XX ст.

Італія є членом ОЕСР, Європейського Союзу і НАТО.

Італія: коротка довідка

Територія................. ..................... 301 тис. кв. км.

Населення (2000 р.)............... .......... 58 млн. чол.

Столиця................. ...................... Рим

ВВП (2000 р.)............... ................. 1402 млрд. дол.

ВВП на душу населення................... 24 тис. дол.

Експорт (2000 р.)............... ............. 241 млн. дол.

Імпорт (2000 р.)............... ............... 231 млн. дол.

Державний борг (2001 р.).................. 1463 млрд. дол.

Національна валюта (з 1 січна 2002 р.).. євро

На світових ринках Італія відома як виробник чорних металів (друге місце в ЄС), залізничного рухомого составу (друге місце в світі), шляхобудівельної техніки, текстильного устаткування (третє місце в світі), автомобілів (особливо гоночними машинами фірми "Феррарі"), конторського обладнання, персональних комп'ютерів (фірма "Оліветті"), холодильників, пральних машин, швейних виробів, взуття, меблів (друге місце в світі), будівельних матеріалів, а також цитрусових, вина, оливок і оливкової олії.

Структура і динаміка економічного розвитку

Економічна структура сучасної Італії є наслідком специфічних передумов, про які говорилося вище. Для неї притаманне органічне співіснування трьох секторів: великих корпорацій, державних підприємств і кооперативного сектору. Крім того, значне поширення має "тіньовий сектор" економіки/

На "верхньому поверсі" італійської економіки знаходяться потужні корпорації, здебільшого "сімейного" типу. В одноосібному володінні мажоритарним пакетом акцій знаходиться близько 60% вартості цінних паперів; у власності п'яти провідних акціонерів (для кожної фірми) - близько 90%, тоді як на дрібних володарів припадає лише 2% акцій. Фінансово-промислові групи Італії мають холдінгову структуру. Вони об'єднують під своїм контролем одну третину всіх італійських фірм з половиною усіх зайнятих. Італійські фірми широко використовують практику взаємних домовлень, взаємної участі в капіталі (така взаємоучасть охоплює 85% всіх компаній країни).

Державний сектор, незважаючи на заходи по денаціоналізації, що були здійснені в 90-х роках, зберігає досить міцні позиції. На нього припадає 19% доданої вартості, 24% інвестицій і 15% зайнятих (без урахування сільського господарства). Керівництво державною власністю здійснює І PI. Особливістю регулювання діяльності підприємств, що підпорядковані ІРІ, є покриття збитків одних підприємств за рахунок перерозподілу прибутків інших підприємств.

Кооперативний сектор є важливою складове!? економічної системи Італії. В країні нараховується близько 90 тис. кооперативів з 8 мільйонами пайовиків. В цей сектор входять 107 "народних банків", 715 сільських і ремісничих ощадних кас, на які припадає відповідно 12 і 14% активів національної банківської системи. Територіально кооперативи поділяються на промислові округи, констеляції, групи, мережі. Констеляція - це кооперація невеликого числа підприємств (5-10). Серед них є одне головне, до якого інші пристосовують своє виробництво. Мережа являє собою об'єднання самостійних, але технологічно пов'язаних між собою підприємств. Часто мережі працюють на принципі франчайзингу, тоді вони залежать від великих фірм (наприклад "Фіат", "Бенеттон"). Специфікою діяльності округів є широке використання місцевих ресурсів, в тому числі трудових, місцевих традицій виробництва.

Мале підприємництво, сполучене в кооперативний рух, відрізняється неабиякою економічною активністю, в тому числі на зовнішніх ринках. Особливо великою є роль малих і середніх підприємств у виробництві текстилю, модної одежі і взуття, побутових електротоварів, харчових продуктів. Особливо велика частка кооперативів у керамічній промисловості; Італія виробляє 30% і експортує 60% світової кераміки.

Держава підтримує дрібне й середнє підприємництво, стимулюючи, зокрема, своєчасну закупівлю новітнього обладнання. Але головна причина успіху цього сектору полягає в гнучкості підприємців, їх вмінні пристосовуватися до умов ринку, наданні належної ;в:.~м дизайну у виробництві продукції. Наслідком активізації кооперативного сектора є досить велика частка дрібних і середніх підприємств у зовнішній торгівлі: 40% експорту припадає на підприємства з числом зайнятих менше 300 чоловіків, тоді як частка великих корпорацій становить лише20%. Інтереси кооператорів відстоює Конфедерація промисловиків (Конфіндустрія).

Концентрація економічної влади в руках держави не в усьому супроводжується ефективністю державного управління. Явища корупції серед представників адміністративного апарату досить поширені. Це супроводжується масовим ухиленням підприємців від сплати належних податків, що породжує значний бюджетний дефіцит. Крім того, це стало джерелом поширення "тіньової економіки", яка контролює чверть ВВП Італії. "Тіньовий" сектор економіки широко використовує працю нелегальних іммігрантів. На Півдні, особливо в Сицилії, деяка частина населення займається кримінальним бізнесом.

Галузева структура італійської економіки відповідає типу постіндустріальної стадії, для якого притаманне переважання сектору послуг. Проте, порівнянно з іншими провідними країнами, в Італії дещо вища частка промисловості, особливо легкої. За числом зайнятих галузі економіки Італії посідають такі позиції (*%):

❖ сільське господарство............7;

❖ промисловість................... .37;

❖ сектор послуг................... ..61.

Особливістю промисловості Італії є вкрай обмежена місцева сировинна база, значний імпорт енергоносіїв. Відповідно основна частка виробництва припадає на обробну промисловість. Порівняно з іншими країнами "Великої Сімки" частка важкої промисловості не така велика, а частка легкої - вища. Ще однією особливістю є відставання Італії у виробництві наукоємної, технічно складної продукції через недостатні обсяги капіталовкладень у НДДКР.

Провідною галуззю промисловості Італії є машинобудування, в якому зайнято дві п'ятих усіх промислових робітників, створюється третина всієї вартості промислової продукції і третина експорту. В машинобудуванні лідируючі позиції займає виготовлення транспортних засобів і обчислювальної техніки. Світову відомість мають автомобілі фірм "ФІАТ" (Фабрика італійських автомобілів в Туріні"), "Альфа-Ромео", "Феррарі", "Мазераті". В 1986 р. ФІАТ придбав контрольний пакет акцій фірми "Альфа-Ромео". ФІАТ являє собою величезний концерн, якому підпорядковані автомобільні заводи, підприємства по виробництву авіадвигунів, локомотивів, вагонів, тролейбусів і трамваїв, будівельні компанії, металургійне виробництво, автотранспортні й судноплавні компанії, готелі й газети. До речі, Італія є батьківщиною моторолерів.

Протягом тривалого часу з провідних галузей італійського машинобудування було суднобудування, але затяжна криза у світовому судноплавстві значно погіршила становище цієї галузі. Основним італійським суднобудівельником е фірма "Італкантьєрі".

Електротехнічна й електронна промисловість Італії розвивається досить швидко, але зосереджується переважно на виробництві побутової техніки. Тривалий час Італія посідала перше місце в світі за виробництвом пральних машин і холодильників. Вона відома також своїм конторським обладнанням і обчислювальною технікою. Фірма "Оліветті". уславлена своїми друкарськими машинками, сьогодні також виробляє персональні комп'ютери й іншу електроніку.

Другою за значенням галуззю промисловості Італії є хімічна. Вона спеціалізується переважно на виробництві продукції органічної хімії - пластмас, хімічних волокон, автомобільних шин, фармацевтичних товарів. Близько чверті хімічної промисловості контролюється компанією "Моптедісон". Вона утворилася шляхом об'єднання в 1965 р. однієї з найстаріших італійських компаній "Монткатіні" з компанією "Едісон". "Монтедісон" контролює нафтопереробку й нафтохімію, виробництво пластмас, коксохімію; їй також належать численні підприємства сілікатно-керамічної, текстильної, харчової промисловості, деякі популярні газети й підприємства кіноіндустрії. У виробництві синтетичних волокон найсильніші позиції у фірми "СНІА-Віскоза", у виробництві автомобільних шин - у фірми "Піреллі".

Італія є другим (після Німеччини) виробником чорних металів ЄС. Металургійна промисловість країни майже повністю працює на довізній сировині.

В легкій промисловості відома фірма "Бенеттон", що спеціалізується на виробництві високоякісного готового одягу Й трикотажу; вона має свої магазини у 110 країнах світу. За виробництвом взуття Італія посідає третє місце (після Китаю і США), а за його експортом - перше місце в світі.

Харчова промисловість Італії займає третє місце після машинобудування й хімічної промисловості за вартістю продукції./ Особливо відомі італійські вина, фруктові консерви, оливкова олія, а також макарони, за виробництвом яких Італія посідає перше місце в світі. Значну частину продукції харчової промисловості складають виробництво цукру й сиру, який відомий своїм неповторним смаком.

Значне місце в структурі економіки Італії займає промисловість будівельних матеріалів, яка працює переважно на місцевій сировині. Італія відома як значний виробник цементу (фірма "Італчементі"), художнього скла, фаянсу, кришталю, спеціального скла для автомобілів, для оптичних прикладів, лабораторного посуду. Найбільші фірми в промисловості Італії

Фірма Провідна галузь

ФІАТ. Альфа-Ромео. Феррарі, Мазераті...... автомобільна, виробництво авіадвигунів, мотоциклів, моторолерів, локомотивів, трамваїв, тролейбусів.

Італкантьєрі................. ......................... суднобудування

Оліветті............,.... .............................. обчислювальна техніка, конторське обладнання

Фінсідер......-.у........ ........................чорна металургія

Монтедісон. СНІА-Віскоза, Піреллі............хімічна промисловість, нафтохімія, виробництво синтетичних волокон, автомобільних шин.

Італчементі................. ....................... цементна, виробництво будівельних конструкцій

Бенеттон................. ............................ легка промисловість

ІРІ контролює значну частину промислових підприємств країни. Він об'єднує понад 150 підприємств в різних галузях промисловості - машинобудуванні, суднобудуванні, чорній металургії. ЕНІ - також державний холдінг, контролює переважно хімічну й нафтопереробну промисловість. ФІАТ е приватною корпорацією, як і Монтедісон, але в останньому є частка державного капіталу.

Сільське господарство Італії має землеробницький напрямок. Рослинництво дає 58% сільськогосподарської продукції, тваринництво - 42%. Незважаючи на сприятливі кліматичні умови, Італія забезпечує себе продовольством лише на 75-80%. Понад половину ріллі займають зернові культури, але під тиском конкуренції інших країн ЄС площі під зерновими поступово скорочуються. За збиранням зернових Італія втричі поступається Франції; головні культури - пшениця, кукурудза, рис. Італія щороку збирає 6 млн. т фруктів, 15 млн. т овочів (в тому числі 5 млн. т помідорів). За врожаєм цитрусових (3 млн. т) і оливок Італія поступається тільки Іспанії. Врожай винограду складає 10 млн. т на рік, понад 90% його переробляється у вино, за виробництвом якого Італія посідає перше місце в світі.

Тваринництво відіграє другорядну роль, по-перше, через недостатню кормову базу, а по-друге, - через конкуренцію дешевих продуктів тваринництва з інших країн ЄС. Молочне тваринництво розвинуте переважно на півночі країни, де зосереджені кращі пасовиська й запаси фуражу, вівчарства - на півдні, особливо на о. Сардинія, де й виробляють найкращий сир.

В післявоєнний період сільське господарство Італії зазнало помітної технічної перебудови. Утворилися міцні товарні ферми, особливо на Півночі. Продуктивність праці в сільському господарстві навіть суттєво випереджала цей показник в інших галузях і в економіці в цілому:

Середньорічні темпи зростання продуктивності праці за галузями (%)

Проте і сьогодні сільське господарство Італії поступається більшості інших країн ЄС за рівнем продуктивності праці. Однією з причин такого становища є ще значна подрібненість ферм. Великі латифундії на Півдні часто здаються в оренду дрібними частками й мають низьку рентабельність.

Сфера послуг в Італії досить різноманітна за структурою, але особливо виокремлюються туризм і банківська діяльність.

Туризм для Італії є важливим джерелом притоку іноземної валюти. За різними обчисленнями, щороку Італію відвідують від ЗО до 50 млн. туристів, які залишають в цій країні 6-8 млрд. доларів. За чисельністю місць в готелях та кемпінгах (З млн. чол.) Італія посідає перше місце в світі. Туризм забезпечує роботою понад 1 млн. італійців. Три чверті обороту бізнесу від туризму припадає на три міста - Рим, Венецію та Флоренцію. Туристи обов'язково відвідують Ватикан і Сан-Маріно - самостійні держави, які тісно в економічному відношенні пов'язані з Італією. Туристи прагнуть побачити численні замки, монастирі, картинні галереї, славетні собори й інші архітектурні споруди. Приваблюють також морські й горнолижні курорти. Останнім часом розвивається так званий "шопінговий туризм", який притягує в Італію оптових торговців продукцією малих і середніх підприємств, а також індивідуальних споживачів італійського взуття та одягу.

На відміну від промислових монополій Італії, які поступаються своїм іноземним конкурентам досить помітно, велика кількість італійських банків досягли значних розмірів і займає досить міцні позиції у світовій кредитно-банківській системі. До першої сотні найбільших банків світу належать, зокрема, такі італійські; "Банко ді Рома" ("Римський банк"), "Банко націонале дель лаворо", "Банко комерчіале італьяна" ("Комерційний банк"), "Кредіто італьяно" ("Італійський кредит"), "Камера ді ріспармьо ломбарда", "Інституте банкаріо Сан-Паоло ді Торіно" та інші. Крім того, великими кредитними закладами є спеціальні державні кредитні інститути: "Медіобанка", "ІМІ", "Медіокредито". Контроль над усією кредитно-банківською системою здійснює "Банко Італьяно" ("Італійський банк"), який є також центральним емісійним банком.

Як і в інших розвинутих країнах, в Італії сформувалися фінансові групи, що контролюються великими банками. Одна з найбільших таких груп - "Фінінвест", приватне об'єднання з числом робітників 26 тис. чол. і оборотом понад 7 млрд. дол. Головні напрямки діяльності об'єднання: телебачення, видавницька справа, рекламний бізнес, виробництво й поширення теле- й кінопродукції, страхування; має мережу універсальних магазинів. "Фінінвест" належить теперішньому президентові Італії Сільвіо Берлусконі.

Динаміка економічного розвитку Італії характеризується підвищеними темпами в перші повоєнні роки і поступовим спадом в 70-90 роки. Перші десятиліття після закінчення Другої світової війни Італія за темпами розвитку випереджала США, Велику Британію, Німеччину, поступаючись тільки Японії й Канаді. Особливо високими темпи росту були в промисловості, що пояснюється значно нижчим рівнем заробітної плати італійських робітників порівняно а рівнем інших розвинутих країн; це підвищувало конкурентоспроможність італійських товарів на зовнішніх ринках. В 50-х роках щорічний приріст промислової продукції Італії становив 8-9%. В 1961-1970 рр. пересічні темпи приросту промислового виробництва в Італії становили 7,2, тоді як у США тільки 4,4, у Великій Британії - 2,4, у Франції - 6,7, в ФРН - 5,8 і тільки в Японії - 15,0%.

Темпи приросту ВВП Італії (в %)

Ривок, який здійснила в економічному розвитку Італія в 50-х - 60-х роках, зміцнив її позиції в групі найрозвиненіших країн. Це були роки високих темпів промислового виробництва, накопичення капіталу, зростання продуктивності праці і фінансової потужності, розширення зовнішньоекономічних зносин і зміцнення політичних позицій Італії у світі. Але в наступні десятиліття умови економічного розвитку для Італії дещо змінилися. Після тривалої боротьби профспілок за добробут трудящих, починаючи з 70-х років рівень заробітної плати італійських робітників суттєво підвищився й майже досяг рівня інших країн Західної Європи. Це негативно позначилося на конкурентноздатності Італійських товарів, усунуло один з факторів сприяння швидкими темпами економічного зростання. Іншою причиною спадання темпів була світова енергетична криза, яка прийшла на середину 70-х років. Для Італії, що майже цілком залежить від імпорту нафти, різке підвищення цін на неї було дуже відчутним ударом.

Після кризи середини 70-х років економіка Італії розвивається нерівномірно, короткочасні зльоти розвитку чергуються з глибокими падіннями виробництва. Зростає дефіцитність державного бюджету й платіжного балансу країни, збільшується чисельність безробітних. З середини 80-х років і до 1990 р. Італія вступила до періоду короткочасного пожвавлення, після якого настала стагнація. На початку 90-х років Італія відставала від інших країн "Великої сімки" за рівнем продуктивності праці і за душовим показником ВВП.

В 90-х роках економіка Італії розвивалася повільними темпами, зі спадом в 1993 і 1999 роках. Приріст ВВП в Італії був нижчим, ніж в більшості інших розвинутих країнах. Порівняно з 1990 роком приріст ВВП в 1998 році в Італії становив тільки 10%, тоді як у Франції - 13%, Великій Британії і Німеччині - по 15%, Канаді - 16%, США - 27%. Тільки в Японії приріст був дещо нижчим - 9%. Рівень безробіття, який становив в 1997 р. 12%, на початок 2002 р. трохи знизився, чисельність безробітних становила 2,2 млн. чол. В1994-1995 рр. відбулося нове пожвавлення економіки, яке було перерване новою стагнацією, а в 1999 р. - спадом. В 2000 і в 2001 роках італійська економіка знов на підйомі; в 2001 р., за попередніми даними, приріст ВВП складав 1,9%.