Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях - Козак Ю.Г. - Внутрішня економічна політика

Канада належить до країн, в яких роль державних органів в керівництві економікою порівняно невисока; проте вона активніша, ніж в США. В перші повоєнні десятиліття частка державного сектора в економіці Канади мала тенденцію до зростання; починаючи з 80-х років владні кола країни схиляються до монетаристських концепцій обмеження втручання держглави в справи бізнесу.

Держава має у власності 90% земельного й лісового фонду Канади. Пріоритетним напрямком діяльності держави є будівництво нових шляхів, енергетичних споруд, каналів, портів, аеродромів. В 70-х роках в державному секторі знаходилося 3,7% активів у видобувній промисловості и 5% в обробній промисловості Зате в електроенергетиці й комунальному господарстві частка держави досягає 60%.

Серед великих компаній, що контролюються державою, слід назвати корпорацію "Полісар", яка виробляє синтетичний каучук і є монополістом в цій галузі. В розробці уранових руд міцні позиції має державна корпорація "Ельдорадо ньюкліер". В електроенергетиці виокремлюються такі підприємства держсектора, як "Атомік енерджі оф Кенада" і "Хайдро-Квебек".

Під контролем держави знаходяться 70% залізниць, в тому числі трансканадська залізниця "Кенедіен нешнл рейлуейз". Державі належить також авіакомпанія "Ейр Кенада".

Значні позиції держава має в аерокосмічному секторі. їй належить компанія

"Телесат Кенада", а також-контрольні пакети акцій компанії "Де Хевіленд ейк-рафт оф Кенада" і "Кенадейр".

Власністю держави є центральний емісійний банк ("Бенк оф Кенада"), Федеральний банк розвитку бізнесу, Корпорація фермерського кредиту, Корпорація розвитку експорту та деякі інші кредитно-фінансові заклади.

Оскільки державний сектор в економіці Канади все ж таки обмежений за обсягом активів, основним важелем регулювання економіки є бюджет. Протягом повоєнних десятиліть уряду вдавалося зберігати рівновагу бюджету; виняток прийшовся на 80-ті роки, коли дефіцит бюджету вимірювався десятками мільярдів доларів. З 1994 р. уряд Ж.Кретьєна розпочав здійснення довгострокової програми ліквідації бюджетного дефіциту. її ключовим елементом стало послідовне скорочення витрат при збереженні стабільних ставок оподаткування. По закінченню 1995 р. дефіцит федерального бюджету зменшився уперше за двадцять років. На початку 1997 р. він становив 10 млрд. дол. порівняно з 42 млрд в 1994 р. В 2000 р. надходження до бюджету становили 126 мільярдів канадських доларів, а витрати - 125 млрд.; отже бюджет було зведено з профіцитом.

Уряд Канади не застосовував планування економіки на зразок європейських розвинутих країн; вважалося, що таке планування не відповідає національним особливостям канадської економіки. Натомість в 70-х роках було проголошено курс на розробку "національної промислової стратегії", в якому формувалися загальні принципи індустріальної політики держави. Стратегія була спрямована на підвищення конкурентоспроможності і продуктивності праці в промисловості. В рамках "Стратегії" були розроблені "національна ресурсна політика", "національна енергетична політика" та ін.1 Особлива увага приділяється прискоренню розвитку обробної промисловості; зокрема, вважалося за необхідне збільшити частку природних ресурсів, що переробляються на канадських підприємствах.

Однією з стратегічних цілей економічної політики канадського уряду стала державна підтримка інноваційної діяльності фірм. Наприкінці 70-х років державні витрати на НДДКР в промисловості становили 45%. Найбільше державних субсидій на наукові дослідження й дослідно-конструкторські розробки зосереджено у виробництві обладнання зв'язку, нафтодобувного обладнання й в електротехнічному виробництві. У 80-х та 90-х роках політика підтримки наукоємних галузей продовжилася й поширилася. За активного сприяння федерального уряду в різних регіонах країни інтенсивно формувалися "технологічні кластери" - інноваційні товариства, в яких взаємодіють науково-дослідницькі центри, корпорації, інвестиційні фонди тощо.

В рамках підтримки стабільного економічного росту уряд Канади надає важливого значення приборканню інфляції. За угодою між керівництвом Банка Канади й федеральним урядом кредитно-грошова політика центрального банку останнім часом здійснюється з урахуванням підтримки пересічних темпів росту інфляції в межах 1-3%. В 2000 р. темп інфляції становив 2,6%, але в 2001 році він вже перевищив 3% (в першому кварталі становив 3,7%). Для запобігання інфляції банківський процент було піднято з 4,9% в 1999 р. до 6% в 2000 р.

З метою пожвавлення економіки уряд знизив ставки податків на доходи населення й корпорації постанова вступила в дію з 1 січня 2001 р.). Згідно з програмою, в розпорядженні канадців залишиться додатково 100 млрд. дол. протягом трьох років. Федеральна ставка податків на прибутки корпорації знижується з 27 до 21%.

Держава планує збільшення інвестицій і витрат на закупівлю товарів та послуг. В 2001 р. федеральний уряд виділив додаткові асигнування для державного Фонду підтримки інновацій.

Соціальна політика держави спирається на досить високий досягнутий рівень життя канадців. Тому радикальних реформ у цій сфері не передбачається. Основна увага приділяється скороченню безробіття. Цікавим явищем стало збільшення категорії "самозайнятих" - людей, що самостійно забезпечують себе роботою. В основному це лікарі, архітектори, юристи, робітники мистецтва; наприклад, серед зубних лікарів "самозайняті" становлять 80%.

Соціальні трансферти (пенсії, субсидії) поступово зменшуються. Це пов'язано з урядовою політикою "оздоровлення державних фінансів" й переглядом принципів здійснення основних соціальних програм.