Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях - Козак Ю.Г. - Внутрішньоекономічна політика

Реформування економіки Китаю здійснюється еволюційними методами, без рішучого руйнування старих економічних структур. Проте програма реформи, що накреслена, виконується послідовно. Особливістю перехідного етапу економічного розвитку Китаю є, як вже відзначалося, те, що ринкові перетворення здійснюються під головуванням Комуністичної партії Китаю.

Реформування розпочалося у 80-ті роки зі сфери сільського господарства, з аграрних відносин. Комуни ліквідувалися, земельні ділянки передавалися селянам у довгострокову оренду на правах сімейного підряду. Вже в середині 80-х років підрядна система охопила майже 97% всіх господарств. Селянам було повернено присадибні ділянки, які у роки "великого стрибка" були у них відібрані до комун. їм було надано право займатися підсобним промислом, продавати надлишки продукції на ринках. По суті, це означало деколективізацію сільського господарства й розвиток товарно-грошових відносин на селі. Проте земля залишилася в державній власності, не стала об'єктом купівлі-продажу.

Господарська самостійність селян, їх зацікавленість у результатах праці призвела до суттєвого підвищення продуктивності праці (порівняно з епохою комун) і різкого збільшення обсягів сільськогосподарської продукції.

Виявилося, однак, що наприкінці 80-х років сільське господарство вичерпало свої можливості для виробництва продукції. Знадобилися нові підходи, які б забезпечили нове зростання якісних показників виробництва на селі. На думку китайських економістів, шлях до вирішення цієї проблеми - це розвиток різного роду кооперування селян у сфері виробництва і обігу, концентрація землі в руках господарників з використанням найму робочої сили. Щоправда, за умови належного рівня техніко-технологічного оснащення [54.с.347].

Після того, як реформування аграрних відносин дало перші позитивні наслідки, уряд поширив механізм економічних перетворень на інші галузі. В1984 р. була прийнята постанова "Про реформу господарської системи". Вона передбачала розширення господарської самостійності підприємств, скорочення сфери директивного планування, перехід до торгівлі засобами виробництва. Також реформуванню підлягала система цін, праці, заробітної плати, забезпечувалася гнучкість цих складових економічного процесу. Було офіційно проголошено про доцільність використання різноманітних форм власності - державної, колективної та приватної.

Промислові підприємства одержали досить широкі можливості для самостійної діяльності. Вони могли обирати різні форми власності, самостійно вирішувати оперативні питання (виробництво, постачання, збут), здійснювати кадрову політику, встановлювати систему заробітної плати і в певних межах (що визначалися державою) самостійно встановлювати ціни на свою продукцію. Поступово формувалася ринкова система ціноутворення.

Враховуючи, що ці економічні перетворення йдуть врозріз з догматами класичної комуністичної теорії про недопустимість приватної власності в соціалістичному суспільстві, уряд і комуністичні лідери Китаю обґрунтували положення про особливий, перехідний етап соціально-економічного розвитку країни. В 1987 р. XII з'їзд КПК відзначив, що країна знаходиться лише на початковому етапі будівництва соціалізму; цей етап буде тривалим, не менше 100 років. За цей період необхідно створити матеріально-технічну базу соціалізму, на високому рівні забезпечити умови життя людей. На перехідному етапі, як заявлялося на з'їзді, при різноманітності форм власності домінуючою залишається державна власність; її приватизація небажана, а в окремих сферах - недопустима. Планові важелі управління (директивне планування) сполучаються з ринковими. Держава здійснює регулювання на макрорівні, ринок - мікрорівні. Принцип розподілу за працею (соціалістичний принцип) сполучається з принципом розподілу за вкладеним капіталом (капіталістичний принцип). Ця концепція отримала назву моделі "соціалістичної ринкової економіки".

Заходи по реформуванню економіки прискорили темпи її розвитку. Пересічно-річний темп зростання ВВП в п'ятирічку 1981-1985 рр. був одним з найвищих за всю історію післявоєнного Китаю, він становив 13,2%. Проте форсування розвитку промисловості мало й негативні наслідки. Розпочалася інфляція, накопичилося багато незавершеного капітального будівництва, загострилися міжгалузеві диспропорції. Економіка увійшла до стадії "перегріву". До того ж, в країні почали поширюватися корупція й зловживання з боку чиновників і робітників партійного апарату.

В цих умовах в 1988 р. було взято курс на "гальмування" реформ і посилення ролі державних органів регулювання економіки. В наступній п'ятирічці (1986-1990 рр.) темпи росту промисловості і в цілому ВВП помітно скоротилися. Були прийняті заходи щодо встановлення більш жорстких умов кредитування, скорочено бюджетні витрати й грошову емісію. Наприкінці 1991 р. з наслідками "перегріву" економіки було в цілому покінчено, 1 з 1992 р. реформам було надано нового імпульсу.

Головна увага приділялася реформуванню державного сектора економіки. Суттєво розширювалися права державних підприємств щодо виходу їх на ринок. Активізувалася інфраструктура ринку: розширилася мережа товарних і фондових бірж. Прийнято заходи по лібералізації цін. В державному секторі залишалися великі й середні підприємства, а малі були здебільшого продані. До середини 2000 р. половина надлишкового 35-мільйонного персоналу була звільнена й поповнила лави безробітних. Щоб запобігти соціального вибуху, уряд розробив план допомоги звільненим робітникам. Цей план містить такі заходи: підтримка розвитку приватного сектору економіки, особливо малих і середніх підприємств, що створюють нові робочі місця; розробка програми тимчасової допомоги в містах; проведення реформи соціального захисту населення.

В 1999 р. була прийнята програма підтримки розвитку приватного сектора. Розроблено й затверджено закони по охороні прав приватних підприємств. Заохочується кредитування приватного сектора банками; в банках створюються відділи по роботі з малими й середніми підприємствами.

Ці заходи дали позитивні наслідки. Темпи ВВП в п'ятирічці 1991-1995 рр. мали високий пересічнорічний показник, який становив 15,2%. На XV з'їзді КПК (1997 р.) було вирішено продовжити реформування державного сектора економіки. Головним напрямком стало акціонування держпідприємств при зберіганні контрольного пакету акцій за державою. Було визнано бажаним збільшити частку недержавного сектора в економіці. Зверталася увага на необхідність створення сприятливого клімату для залучення іноземних інвестицій. Одним із найважливіших напрямків в розвитку економіки визначалося використання досягнень науково-технічного прогресу, прискорене запровадження їх у виробничі процеси.

За роки реформування економіки значно зросли обсяги капіталовкладень. їх частка у ВВП має чітку тенденцію до збільшення, перевищуючи вже третину.

Частка капіталовкладень у ВВП (%)

Реформування поширилося також на кредитно-фінансову сферу. Народний банк Китаю залишається центральним банком країни, він відповідає за стабільність національної валюти. НБК адміністративно прямо підпорядковується Державній раді КНР. Втручання в його діяльність з боку центральних і місцевих влад зведено до мінімуму. Комерційні банки мають бути прибутковими і відносно незалежними від центрального уряду; проте уряд встановлює обов'язкові для всіх банків орієнтири процентних ставок по кредитам і депозитам.

Гострою проблемою банківської системи Китаю е прострочені або безнадійні кредити. Для вирішення цієї проблеми було створено 4 компанії по управлінню активами, яким в 1999 р. було передано 157 млрд. дол. прострочених кредитів. Для їх погашення ці компанії обмінюють заборгованість по кредитам на участь в майні підриємства-боржника, стають, таким чином, його акціонером.

В 90-ті роки були проведені реформи податкової системи. В1994 р. ставка подоходного податку для підприємств усіх форм власності була уніфікована й встановлена на рівні 33%. Центральне місце в непрямому оподаткуванні займає податок на додану вартість (ПДВ). Базова ставка ПДВ складає 17%, для деяких категорій товару (основні продукти харчування, електроенергія) встановлена пільгова ставка в 13%.

Китай складає п'ятирічні плани розвитку народного господарства. Сьогодні діє П'ятирічний план на 2001 - 2004,рр. Наголос в цьому плані робиться на якісні (а не кількісні, як до цього) показники зростання економіки, на збалансованість розвитку. Посилюється орієнтація на, використання ринкових механізмів. Стратегічними цілями Десятої п'ятирічки є:

❖ подальша орієнтація на ринкові реформи й інновації;

❖ підтримка розвитку недержавного сектору;

❖ захист навколишнього середовища;

❖ поліпшення якості життя населення;

❖ ліквідація диспропорцій між бідними західними та багатими східними провінціями Китаю.