Міжнародні економічні відносини - Передрій О.С. - 2.1.2. Деякі особливості зовнішньоторгової політики в сучасних умовах

Сучасна торгова політика держав, як і в попередні часи, відзначається розвитком і протиборством двох тенденцій: протекціонізму і фритредерства. Кожний із вказаних напрямів мав перевагу на певних етапах. Нагадаємо, що суть протекціонізму полягає в економічній політиці держави, яка направлена на захист національної економіки або окремих їі галузей від закордонної конкуренції за допомоги мита, тарифів, податків, квот, субсидій тощо.

Фритредерство, як антипод протекціонізму, характеризується лібералізацією зовнішньої торгівлі.

Якщо в середині 50-х років середній обсяг митних зборів у Європі та США становив ЗО-40%, то в 70-х роках він зменшився до 7-10%, а тепер дорівнює 3-5%.

Однак потрібно мати на увазі, що зниження митних бар'єрів зовсім не означає зменшення регулювання, тим паче його ліквідацію. Характерною його рисою є регіоналізація протекціоністської політики.

Так, наприклад, договір майже 60-х країн Африки, Карибського басейну, Тихого океану, що розвиваються, який було підписано з ЄС на базі Ломейських угод у 70-ті роки, фактично означав пільговий режим оподаткування для згаданих країн.

Активізується процес створення нових регіональних економічних угруповань країн Азії, Африки, Латинської Америки.

Результатом вищеназваної тенденції стає постійне "розмивання" принципу рівності всіх учасників зовнішньоекономічної діяльності, втіленого в системі "режиму найбільшого сприяння".

Усередині нових угруповань формується реальний режим найбільшого сприяння, і, з іншого боку, жорсткими стають умови проникнення на регіональні ринки. Часто висуваються надумані причини для такої політики.

Якщо ж зробити загальний висновок стосовно розвитку зовнішньої торгівлі, можна сказати, що на сучасному етапі все-таки перемагає їі лібералізація за умови використання більш гнучкої протекціоністської політики.

Однією з форм протекціонізму є стимулювання експорту. Поряд із традиційними формами кредитування експорту в сучасних умовах використовуються більш приховані опосередковані форми:

- фінансування державою науково-технічних розробок;

- підвищення відсотку амортизаційних відрахувань для устаткування;

- пряме субсидіювання експорту (це стосується, головним чином, сільськогосподарських товарів);

- експортне кредитування і страхування (збільшується перелік видів страховки, полегшуються умови виплати страховки);

- підтримка державою відкриття представництв за кордоном, які надають маркетингові послуги. Часто держава оплачує маркетингові дослідження;

- організація міжнародних виставок за рахунок держави.

Ще раз слід підкреслити, що загальна лінія на лібералізацію міжнародної торгівлі в багатьох випадках поєднується із заходами протекціоністського характеру. З урахуванням цього необхідно детальніше зупинитися на проблемах національного багатостороннього регулювання міжнародної торгівлі, перш за все по лінії Генеральної угоди по торгівлі і тарифах (ГАТТ) і її наступника - Всесвітньої торгової організації (ВТО).

2.1.3. Національний механізм регулювання зовнішньоторгових відносин

Міжнародні економічні відносини, їх ефективність залежать не тільки від забезпеченості ресурсами, ринками збуту, взаємодоповнюваності національних структур, адаптованості національних господарських механізмів, але і значною мірою від суб'єктивного фактора, політики урядів. У сучасних умовах держави активно беруть участь у розвитку зовнішньоекономічної діяльності. Цей вплив здійснюється за допомоги заходів, які можна поділити на дві основні групи: економічні та адміністративні (нетарифні). Економічні методи включають:

а) прямі:

- збори митного тарифу;

- податки і збори, імпортні депозити, які підвищують ціни на імпортні товари;

б) опосередковані:

- стимулювання НТП;

- податкові важелі;

- кредитна політика;

- дотації та гарантії держави по експорту. Адміністративні методи:

- кількісні ліміти;

- система дозволів (ліцензії) і заборон (ембарго) на імпорт або експорт;

- специфічні технічні вимоги до товару або упаковки;

- свідомі бюрократичні ускладнення митних процедур. Між вказаними групами засобів регулювання зовнішньої

торгівлі мають місце принципові відмінності. Під час використання економічних засобів кінцеве право вибору між місцевим та імпортним товаром або послугами зберігається за споживачем. У виборі він керується ціною, якістю, умовами поставки продукції або наданих ресурсів та послуг. У випадках використання адміністративних засобів порушується ринковий механізм, скорочується асортимент товарів і послуг і фактично силовим методом нав'язується вибір продукції чи послуг споживачеві на користь вітчизняних.

Нетарифні (адміністративні) методи регулювання у зовнішній торгівлі (класифікація ООН) поділяються на три види.

До першого виду відносяться методи, спрямовані на пряме обмеження імпорту з метою захисту певних галузей національної економіки:

- ліцензування і квотування імпорту;

- антидемпінгові і компенсаційні мита;

- імпортні депозити;

- компенсаційні збори;

- система мінімальних імпортних цін.

Перший вид найчисленніший і охоплює більше половини всіх наявних.

Другий вид включає методи, безпосередньо спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі, вони стосуються переважно адміністративних бюрократичних процедур. Основні з них такі:

- митні формальності;

- технічні стандарти і норми;

- санітарні та ветеринарні норми;

- вимоги до упаковки і маркірування, розливу тощо.

До третього виду відносяться методи, безпосередньо не спрямовані на обмеження імпорту або стимулювання експорту, але здебільшого їх дія прямо або опосередковано веде саме до цього результату. До числа найбільш поширених інструментів прямого регулювання імпорту (а інколи й експорту) відносять:

- ліцензії;

- квоти.

У сучасних умовах міжнародна практика йде шляхом ліквідації адміністративних інструментів регулювання зовнішньоторговельної діяльності. Нетарифне регулювання застосовується, як правило, у виняткових випадках, коли конче потрібно захистити національну економіку.

Імпортні квоти не обов'язково призначалися і призначаються для захисту вітчизняних виробників. Японія, наприклад, зберігає квотування на ряд сільськогосподарських продуктів, які на території країни не виробляються. Квотування імпорту є засобом впливу під час ведення переговорів щодо збуту японської експортної продукції, дає змогу захиститися від надмірної залежності від однієї з країн по тих чи інших товарах або товарних групах.

Специфічний вид квотування, який зовсім забороняє торгівлю, - ембарго. Ембарго може бути як на експорт, так і на імпорт окремих товарів, а також по відношенню до всіх товарів, які постачаються в окремі країни. Як правило, це політична акція, але за своїми наслідками вона є економічною.

Особливе місце в системі нетарифних методів регулювання займають стандарти. Стандарти виконують функцію блокування збуту продукції іноземного виробництва. Ці стандарти нерідко вводяться під рекламою захисту здоров'я і безпеки місцевого населення.

Специфічним методом регулювання зовнішньої торгівлі є імпорт під депозити у формі застави, яку імпортер повинен внести в банк на певний термін - без відсотковий вклад у сумі, що дорівнює всій або частині вартості імпортного товару. Таким чином заморожується капітал і обмежується платоспроможність .

Митно-тарифне регулювання є класичним методом регулювання зовнішньої торгівлі. Митні тарифи за характером дії належать до економічних методів регулювання зовнішньої торгівлі. Митний тариф - це систематичний перелік митних зборів при імпорті, а інколи і при експорті, з тієї чи іншої країни.

а) митно-тарифне регулювання в промислово розвинених країнах.

Митні тарифи в промислово розвинених країнах, як правило, є багатополярними, тобто один і той самий товар може обкладатися митним збором різного розміру залежно від країни походження. Найбільш високі митні збори стосуються країн, які не користуються режимом найбільшого сприяння.

За способом стягнення розрізняють такі митні збори:

- адвалорні, які встановлюються у відсотках від ціни товару;

- специфічні, встановлюються від штуки, обсягу або ваги;

- комбіновані, які включають два способи встановлення розміру мита;

- сезонні, які встановлюються в певний період року, наприклад, підчас збирання врожаю.

За економічним змістом митні збори поділяються на:

- фіскальні, мета яких збільшувати доходи державного бюджету;

- протекціоністські, які застосовуються з метою захисту національного виробника;

- преференційне (пільгове) ввізне мито для деяких товарів із певних країн;

- пільгові митні збори, що вводяться для окремих країн на певні товари з метою стимулювання їх імпорту;

- врівноважуючі, тобто ті, за допомоги яких імпортні товари прирівнюються в цінах до аналогічних, які виробляються в країні;

- компенсаційні, які застосовуються в тому випадку, коли імпортні товари поставляються в умовах політики протекціонізму або субсидіювання державою під час їх виробництва;

- антидемпінгові.

б) митні тарифи країн, що розвиваються.

Характерною рисою митних тарифів, які використовують країни, що розвиваються, є їх високий рівень, який значно перевищує тарифи розвинених країн. Вони виконують дві функції:

- захист національного виробника;

- джерело наповнення державного бюджету.

З точки зору захисту національного ринку тарифними бар'єрами можна виділити три групи країн, що розвиваються.

Для першої характерні ставки, які не перевищують, як правило, 50% безмитних зборів для багатьох товарів. До цих країн відносяться Ангола, Нігерія, Болівія, Чилі, Філіппіни, Тонга.

До другої групи відносяться країни з більш високими ставками митних зборів - 50-100%. До них, зокрема, належать Алжир, Лівія, Танзанія, Аргентина, Бразилія, Мексика, Іран, Індонезія.

Третя група країн, що розвиваються, - країни, де митні збори перевищують 100%. До них відносяться Єгипет, Марокко, Колумбія, Пакистан, Сирія, Таїланд, Туреччина.

Відмінності в структурі тарифів окремих країн, що розвиваються, дуже великі: поряд з одно-, дво- і триколонковими тарифами низка держав використовує тарифи із значно більшою кількістю колонок. Наприклад, у тарифах Венесуели сім колонок, Сенегалу - дев'ять, Малі - сімнадцять.

Поряд із безпосередньо митними податками низка малорозвинених країн включає у фінансові збори адміністративні та інші внутрішні податки.

Тарифи у переважній більшості перш за все вирішують проблему захисту національного виробника. Це стосується в першу чергу імпорту високотехнологічної продукції, при цьому особливо не протидіють ввозу сировини. Така митна політика називається тарифною ескалацією - підвищення рівня митних бар'єрів на імпортні товари в міру зростання ступеня їх обробки. Оптимальними тарифними ставками вважаються ті, які найбільш повно забезпечують реалізацію національного економічного інтересу.