Національна економіка - Носова О.В. - 3.1. Об'єктивні основи соціалізації та порівняльний аналіз моделей соціальної ринкової економіки

3.1. Об'єктивні основи соціалізації та порівняльний аналіз моделей соціальної ринкової економіки

Трансформація економічної системи виводить на перший план питання про відношення економічного і соціального розвитку, сутність та шляхи вирішення соціальних проблем, що виникають у перехідний період, про соціальну політику. проголошено Становлення соціальної держави, заснованої на засадах соціальної ринкової економіки, проголошено стратегічною метою реформ практично на всьому постсоціалістичному просторі, що законодавчо закріплено в конституціях молодих держав. Так, вже в статті 1 Конституції України проголошується: "Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою". Стаття 13 зобов'язує державу забезпечувати "Соціальну спрямованість економіки" [Ст. 1, 13].

Сама економіка, її розвиток - ні самоціль. Економіка нерозривно, внутрішньо пов'язана з метою діяльності людей, кожної окремої людини. Це вирішується, по перше, тим, що людина є безпосередньо учасником економічної діяльності з створення та присвоєння продуктів та інших результатів суспільного виробництва. По друге, члени суспільства в один і той же час є власниками і факторів, і результатів діяльності, що передбачає їх специфічні інтереси як власників у присвоєнні блага. По-третє, всі члени суспільства є користувачами благ, які вони отримують в результаті розподілу та перерозподілу. Можливості розвитку, потреби людей межують з доходами, які вони отримують. По-четверте, результати економічної діяльності члени суспільства постійно відчувають і за межами економіки - розвиток соціальної сфери, пенсії, соціальна допомога прямо пов'язані з результатами, які були досягненні економікою. Таким чином, економіка є за своєю сутністю соціальною.

У розвинених західних країнах перехід від етапу вільної ринкової економіки до соціальної ринкової економіки відбувся після Другої світової війни. Виникає такий соціально - економічний устрій, який поєднує переваги ринкової економіки (вільний розвиток продуктивних сил, швидкий технічний прогрес, стимулювання виробництва і продуктивності праці на основі вільної конкуренції) і, водночас, усуває недоліки "вільної економіки" (вади монополізму, підрив конкуренції тощо). Перехід до етапу соціальної ринкової економіки викликано необхідністю створення загальних передумов для економічного зростання та ефективного господарювання, доповнення та згладжування провалів та недоліків ринку, негативних наслідків вільної конкуренції. Американський економіст Дж. Гелбрейт у праці "Справедливе суспільство" зробив висновок про необхідність здолання ендогенної обмеженості ринкової системи вільної конкуренції і становлення соціальної держави: "...соціалізм вже не можна визнати зразковою моделлю не тільки справедливого суспільства, але навіть суспільства просто привабливого, але і капіталізм у його класичному вигляді таким не є. ... Сучасна ринкова економіка розподіляє матеріальні блага та доходи у вищій ступені нерівномірно, що не тільки викликає негативні соціальні наслідки, але й заважає її власному нормальному функціонуванню".

Поступово формувався новий соціально-економічний устрій, який дістав назву "соціальна ринкова економіка". На відміну від "вільної ринкової економіки" новий лад передбачає певне (в різних країнах по-різному) втручання держави в економічні і соціальні процеси. Було визнано, що держава повинна підтримувати дію конкурентного механізму в такий спосіб, щоб економіка працювала на користь усіх і не занепадала.

Соціальна ринкова економіка заснована на певних, досить суперечливих постулатах:

1) ринок - основа економіки;

2) численні соціальні проблеми ринок розв'язати не може;

3) ефективна ринкова економіка здатна створити засоби для вирішення соціальних завдань в суспільстві;

4) ринкова економіка має бути спрямована на задоволення зростаючих потреб споживачів.

Отже, соціальна ринкова економіка - це соціально-економічний устрій, економічну основу якого становить ринок, але він не може розв'язати багатьох соціальних проблем, а тому вдається до послуг держави.

Соціальна економічна модель, домінуюча (в різних модифікаціях) у провідних країнах Західної Європи, Канаді та ін., прийняла виражені форми після II Світової війни. її сутність полягає у синтезі цілей економічного прогресу та соціальної солідарності. При цьому, інституціонально-організаційною опорою моделі виступає соціально правова держава, а найбільш адекватним вираженням у сфері управління економікою - концепція соціального ринкового господарства.

Соціальна економічна модель розуміється, як сукупність господарчих інститутів, які визначають характер економічної та соціальної системи в конкретних умовах даної держави або регіону, а також реальних механізмів, що забезпечують дієздатність інститутів.

Соціальна правова держава - це особливий тип розвиненої держави, в якій конституційно затверджено (в якості пріоритетної задачі) досягнення гідного людини рівня життя та забезпечується правове та матеріальне гарантування реальних політичних, економічних та соціальних свобод усім своїм громадянам шляхом проведення ефективної економічної політики, суспільного регулювання життєдіяльності соціуму, встановлення в ньому принципів соціальної справедливості. Відмітимо, кореспондування даного визначення з відомо. тезою Ф. Рузвельта, висуненою у 1932-му році, що фактично відкрило у США перехід до будування соціальної держави: " Кожна людина має право на життя, і це означає, що вона має також право вести зручно влаштоване життя".

Сучасні розвинені ринкові системи класифікують як складну, дворівневу систему.

На I рівні виділяються розвинені ринкові економіки, що забезпечують гідні соціальні стандарти для більшості населення, соціально-класову стабільність за рахунок значних витрат держави. Сюди відносяться США, в деякій мірі - Канада, Австралія, а також Японія та країни Південно-Східної Азії (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур та ін.).

Матеріальна основа соціальної політики американської моделі - потужний економічний потенціал - обсяг ВВП США перевищує зараз 13 трлн. дол. Такий потенціал став основою фінансування державою масштабних соціальних програм. Так, вже в кінці минулого століття п'ята частина населення США майже цілком, а ще п'ята частина - істотним чином залежали від державних виплат: найбідніші 20 % населення (I квінтіль) майже всі свої доходи отримували у вигляді державних виплат - їх власний заробіток склав 3, 3 млрд дол, а державні трансферти "додали" 75,8 млрд дол; у II квінтіля заробіток становив 75,8 млрд дол, а держтрансферти підняли його до 119 млрд дол (більш ніж у півтора рази).

Разом з тим, потужну ліберальну економіку США наврядчи можна віднести до власне соціальної ринкової економікам. США не мають історично сформованих, стабільних інститутів узгодження інтересів між різними соціальними групами і, головне, пріоритетної цілеспрямованості всієї господарської системи на досягнення і підтримку соціальних орієнтирів. Соціальна політика має вторинний, вимушений характер, спрямована на пом'якшення можливих суспільних катаклізмів. Філософія господарювання ближче до класичного лібералізму часів Д. Рікардо, де бідність трактувалася з позиції моралі і милосердя, а нерівність - як природне явище і як стимул до підтримки конкуренції.

Парадоксально, але колосальні можливості науково-технічного прогресу підсилюють соціальну диференціацію американського суспільства: якщо в 1960-ті рр. в США топ-менеджери отримували приблизно в 40 разів більше робочого, то на початку XXI століття цей розрив досяг 531 разу, при цьому 1/3 всіх зайнятих у виробництві отримують зарплату, що лежить за межею бідності, а % населення не має нормальної страховки на випадок хвороби.

США займають останній рядок серед розвинених капіталістичних країн (ОЕСР) з узагальнюючих показників соціальної рівності: коефіцієнт Джині в 2000-ті рр. становив 0,408, а децильні коефіцієнти (відношення 10 % вищих до частки 10 % нижчих) - 16,6 рази, у Швеції - відповідно - 0,250 і 5,4 рази, у Німеччині - 0,300 і 7,1 рази; у Франції - 0,327 і 9,1 рази, в Англії - 0,361 і 10,4 рази.

II рівень системи функціонуючих ринкових економік - це власне соціальні ринкові економіки.

Матеріальна основа соціальної політики закладається тут значно більш широким державним регулюванням економіки: у державному і змішаному секторах знаходиться значна частина виробництва, транспорту, ЖКГ, сфери освіти, науки і т.д.; держава перерозподіляє значну частину ВВП, створює та підтримує інституційні умови для конкуренції та ін. Набагато вище на цьому рівні ступінь соціального захисту громадян - громадська парадигма господарювання націлена на пом'якшення соціальної диференціації, ліквідацію бідності, гідні стандарти спільних соціальних потреб (освіта, охорона здоров'я), тобто домінантою прогресу проголошується оптимальне поєднання індивідуальних і колективних інтересів.

Спільність фундаментальних засад і цілей європейських моделей соціальної ринкової економіки реалізується в безлічі конкретних національних модифікацій. Це проявляється у методах, інструментах соціально-економічної політики.

Виділяють такі основні модифікації соціальної ринкової економіки:

Континентальна (германська) модель

Застосовується у ФРН, Австрії, Швейцарії, частково - у Франції та ін. Характеризується високим обсягом перерозподілу ВВП через держбюджет (близько 50 %), при цьому основний принцип держрегулювання - консервативний прагматизм: втручання держави в соціальні процеси допускається лише у випадках "провалів ринку".

Страхові фонди (основа соціального захисту) утворюються при паритетній участі роботодавців, держави і найманих працівників; декларується прагнення до підтримки максимально можливої зайнятості.

Соціальна стабільність базується на чітких інституційно-правових гарантіях соціального партнерства ("співучасті в управлінні");

Англосаксонська модель

Застосовується у Великобританії, Ірландії, частково - в Канаді. Має більш низький рівень державного перерозподілу ВВП (не більше 40 °%); державна політика підтримки зайнятості має переважно пасивний характер. Соціальний захист має адресний характер - інституційно підтримуються найбільш вразливі верстви населення, решта громадян повинна забезпечувати себе самостійно. В організації соціальних послуг висока питома вага як громадських, так і приватних організацій;

Скандинавська (шведська, соціал-демократична) модель: Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія. Дуже високі (50-60 °%) обсяги перерозподілу ВВП через держбюджет; головна роль у фінансуванні соціальних програм належить державі. Основна мета економічної політики - повна зайнятість і недопущення бідності; соціальна політика має всеосяжний характер. Соціальні фонди утворюються майже повністю за рахунок роботодавців і держави. Високий рівень соціальних стандартів спонукав дослідників назвати цю модель "державою добробуту";

Середземноморська модель: обсяг перерозподілу державою ВВП від 40 % (Іспанія) до 60 % (Греція). Соціальна допомога носить, в основному, адресний характер (малозабезпеченим). Своєрідність моделі визначається історичним фактором: бурхливим розвитком раннього торгового капіталізму і пізньою індустріалізацією даного субрегіону. В результаті, наприклад, у відносинах власності дуже висока вага сімейного типу власності, а в Італії - кооперативного сектору економіки (на початку 2000-их рр. в країні налічувалося 88 тис. кооперативів, що мали близько 8 млн. пайовиків).

Найбільший інтерес при виборі стратегічного напрямку реформування перехідної держави представляють дві реально функціонуючі моделі соціальної ринкової економіки: держава загального добробуту (шведська модель) та СРГ (континентальна, німецька модель).