Національна економіка - Носова О.В. - 3.4. Соціальна політика держави та шляхи адаптації інститутів в період постсоціалістичного реформування в Україні

Основними ознаками соціальної ринкової економіки є соціальна стійкість і стабільність становища населення при зростанні добробуту. Головні напрямки їх досягнення:

o запобігання надмірної диференціації доходів населення, яка веде до соціальних конфліктів і криз;

o формування системи соціального захисту для всіх членів суспільства;

o підтримання стабільного рівня цін на основні предмети споживання та послуги;

o забезпечення доступу до сучасних систем охорони здоров'я, освіти, ЖКГ.

В умовах перехідної економіки небезпека соціальної нестійкості зростає. Так, різко поглиблюється диференціація доходів населення, яка веде до поляризації найбільш багатого і найменш забезпеченого населення.

Стан та динаміку нерівності в суспільстві можна аналізувати за допомогою кривої Лоренца. Вона будується на основі диверсифікації населення за групами сімей - одержувачів доходів. Крива фактичного розподілу сукупного доходу населення на графіку займає проміжне положення між гіпотетичними кривими абсолютної рівності й абсолютної нерівності (весь дохід знаходиться в розпорядженні однієї людини) (див. рис. 3.1).

Рис. 3.1 Крива Лоренца для США, 1990-і рр. - початок 2000-х рр.

Крива Лоренца побудована на основі диверсифікації населення США на п'ять груп одержувачів доходів, кожна з яких включає 20 % населення (квінтілі), виділених статистикою США: від менш ніж 12664 дол/рік (1-й квінтіль) до 52800 дол/рік (5-й квінтіль).

На основі кривої Лоренца розраховують найважливіший сучасний показник оцінки ступеня соціальної напруженості в країні - коефіцієнт Джині: заштрихована область на рис. 3.1 показує відхилення від стану абсолютної рівності - коефіцієнт Джині в два рази перевершує заштриховану область на графіку. При повній рівності в суспільстві він дорівнює нулю, при абсолютній нерівності - одиниці (100 %). За міжнародною статистикою вважається, що соціальна стабільність у суспільстві піддається загрозі, коли коефіцієнт Джині перевищує 40 % (0,4).

Мінімальне значення коефіцієнта Джині в СРСР було досягнуто у 1990 р. - 21,88 %. В Україні, за підрахунками Інституту економічного прогнозування, в кінці 90-х рр. - на початку 2000-х рр. коефіцієнт Джині досяг загрозливої позначки - понад 74 %, а в Росії, за розрахунками, перевищив величину 80 %; в країнах Західної Європи він становить, в середньому, 30 %.

Найважливіша роль у становленні національної моделі соціальної ринкової економіки в сучасних умовах належить державі.

Соціальна політика держави - це діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні. Вона включає:

o регулювання соціальних відносин у країні;

o інституційно-правову регламентацію взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері, зокрема між роботодавцями та найманими працівниками;

o розподіл і перерозподіл доходів населення;

o створення системи соціального захисту населення;

o надання соціальних гарантій населенню;

o вирішення проблем безробіття та ефективної зайнятості;

o розвиток соціальної інфраструктури суспільства: закладів охорони здоров'я, освіти, науки, культури, ЖКГ та ін.

o рішення соціально-екологічних проблем.

Основні методи впливу держави на розвиток системи соціального захисту: правове забезпечення соціального захисту - прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів; прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери; соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій; впровадження прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення; встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням; державні програми з вирішення соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні та ін.); соціальне страхування в різних формах; пенсійне забезпечення; розвиток державного сектора економіки та виробництво суспільних товарів і послуг; підготовка та перепідготовка кадрів; організація оплачуваних громадських робіт; соціальне партнерство.

Перехідні держави мають велику перевагу у формуванні соціальної політики, оскільки можуть використовувати досвід розвинених держав. Наприклад, у підсумку десятиріч розвитку практично в усіх моделях соціальної ринкової економіки сформувалась дворівнева система оподаткування: у ФРГ - 15 % для більшості населення та 42 % для тих, хто отримує доходи вище визначеної суспільством межі; у Швеції - 33 % та 71 %; в Італії - 10 % і 51 %; у Данії - 14,5 % та 36,6 %.

Введення в Україні з 01.01.2004 р. єдиної ставки оподаткування доходу фізичних осіб на рівні 13 % від об'єкту оподаткування (зараз - 15 %), на думку більшості економістів не відповідає конституційно проголошеній меті становлення національної моделі соціальної ринкової економіки.

Головні недоліки плоскої шкали оподаткування, як показав історичний досвід багатьох країн, наступні:

- вона запобігає соціально справедливому розподілу доходів;

- не може бути базою для вирівнювання доходів та веде до поглиблення соціально-економічної диференціації у суспільстві;

- вона сприяє передачі певної частини чистого доходу суспільства від бідних до заможних;

- посилює торгівельний дисбаланс, оскільки стимулює імпорт дорогих товарів та відтік капіталу;

- не призводить до стимулювання національних інвестицій та росту ефективності виробництва.

При цьому не досягається і головна мета використання плоскої шкали - підвищення збирання податків у бюджет шляхом фактичного скорочення оподаткування заможних. Як показує, наприклад, практика США ефект підвищення збирання податків має доволі короткостроковий характер. Практично в усіх розвинених державах ринкової економіки існує прогресивна шкала оподаткування, хоча політика держави в даній сфері відрізняється гнучкістю, рухомістю в залежності від конкретних цілей макроекономічного розвитку. Наприклад, в США переорієнтація курсу зі стабілізації доходів на стимулювання економічного зростання, призвела до наступної динаміки максимальної ставки податку на доходи фізичних осіб: з 1960 р. по 2002 р. вона знизилася з 91 °% при Кеннеді до 70 % при Картері, 49 % при Рейгані, та 33 % при Буші-молодшому.

Інституційно-правове гарантування участі працівників в управлінні підприємством (система "співучасті в управлінні"), поряд із законодавчим забезпеченням конкурентного порядку, складає ядро ефективної соціально стійкої моделі СРГ. Впровадження даної системи, з урахуванням національних особливостей має стати стратегічною метою перехідної держави. (див. схему 3.2).

Поступове становлення такої системи в умовах постсоціалістичної трансформації особливо доцільно, оскільки в силу спадщини командної економіки роль найважливішого інституту соціальної ринкової економіки - профспілок, вкрай ослаблена. В результаті наймані працівники, особливо у недержавному секторі народного господарства, виявилися економічно і соціально незахищеними.

Таким чином, впровадження системи "співучасті в управлінні" є одним з актуальних і перспективних напрямів становлення національної моделі СРГ.