Національна економіка - Савченко В.Ф. - 6.2. Інфраструктура господарського комплексу національної економіки

Ефективна інфраструктура в господарському комплексі національної економіки сприяє скороченню витрат обігу і прискорює рух товарних потоків. Навпаки, нерозвинена та неефективна інфраструктура призводить до зниження виробленого ВВП та інших негативних наслідків.

Проблеми інфраструктури господарського комплексу трансформаційної економіки України є результатом таких особливостей її діяльності в часи СРСР:

- залишковий принцип виділення інвестицій на розвиток;

- наростання розриву в рівнях розвитку виробничої та соціальної інфраструктур.

Щоб ліквідувати загальне відставання інфраструктури, необхідні достатні інвестиції. Крім того, її значна частина непридатна, морально і фізично застаріла, проте на проведення демонтажних робіт також потрібні додаткові кошти.

Найуспішніше процеси трансформації інфраструктури проходять у Чехії, Угорщині, Польщі та Словенії, які раніше почали реформи і при їх проведенні уникли соціально-політичних та військових конфліктів. Вони пішли шляхом дерегулювання інфраструктури, доступу приватного, в тому числі іноземного, капіталу, роздроблення природних монополій та приватизації.

Інфраструктура в Україні поступово занепадає. На тлі економічного спаду, який відбувся у 1991-2000 рр., стагнація інфраструктури не викликала занепокоєння. Після 2000 р. спостерігається загрозлива ситуація. Почастішали техногенні катастрофи й аварії в житлово-комунальному господарстві, на транспорті та в інших галузях.

Спільна проблема інфраструктури господарського комплексу для країн з перехідною економікою - її невідповідність критеріям ринкової економіки, що зумовлює потребу в основному бюджетних витрат на підтримку та структурну перебудову.

Проаналізуємо ситуацію в транспортній галузі як одній з важливих складових господарського комплексу інфраструктури національної економіки. Україна переживає серйозну кризу транспорту, особливо залізничного. Після розпаду СРСР значно скоротилися обсяги вантажних і пасажирських перевезень, що пояснюється не тільки тривалим спадом у промисловості загалом, а й інфраструктурними недоліками. Так, багато традиційних залізничних маршрутів виявилося перерізаними державними кордонами, внаслідок чого з'явилися незручності, пов'язані з митним контролем. Це, зокрема, спонукало Росію частину пасажирських маршрутів пустити в обхід України. В результаті зменшились прибутки залізниць та фінансові можливості їх розвитку. До того ж посилилась конкуренція автомобільного транспорту із залізничним.

У перші роки незалежності був практично розкрадений і втратив значення морський транспорт. Унаслідок дорожнечі сполучення скоротилися обсяги перевезень авіаційного транспорту, який тільки останнім часом починає дещо збільшувати фінансові показники.

Розглянемо інфраструктуру і проблеми агропромислового комплексу (АПК) як одного з визначальних в Україні. Серед принципів формування його ринкової інфраструктури в умовах трансформаційних процесів, що відбуваються в сільському господарстві та галузях, які його обслуговують, доцільно виокремити:

- забезпечення стабільності функціонування основних складових інфраструктури та їх законодавчої бази (податкової, фінансово-кредитної, валютної та ін.);

- чітку спрямованість на ефективний розвиток кожного елемента ринкової інфраструктури, пристосованість до умов ринкового середовища;

- реформування аграрного виробництва, що передбачає створення збалансованої ринкової економіки й одночасно сприяє розвитку усіх складових ринкової інфраструктури;

- наявність ефективної системи інфраструктурного забезпечення, яке визначає господарські взаємозв'язки між суб'єктами господарювання та регулює потоки товарів, фінансів, робочої сили і є обов'язковою умовою успішного функціонування ринкової системи господарювання на селі;

- максимальне задоволення потреб суб'єктів господарювання;

- відповідність державним і міжнародним стандартам якості обслуговування, взаємодії та управління.

Варто враховувати інтеграцію, що зростає, вітчизняної аграрної економіки у світову економічну систему при обов'язковому дотриманні національних інтересів.

Провідною складовою ринкової інфраструктури аграрного сектору економіки є його виробнича інфраструктура.

У процесі суспільного відтворення, яке передбачає найбільший рух коштів у економічній системі, капітал проходить багато стадій, беручи участь у різних формах економічних відносин

(придбання ресурсів для виробництва, власне виробництво, продаж товарів і послуг). Реалізація економічних відносин суб'єктів господарювання здійснюється у ринковому середовищі, елементами якого є ринки товарів, ресурсів, фінансів тощо. Тому цілком закономірним є висновок, що діяльність цих ринків нерозривно пов'язана із виробництвом та його виробничою інфраструктурою (ВІС), склад якої для агропромислового комплексу України зображено на рис. 6.2.

Розглядаючи склад і структурну схему кожної з цих інфраструктур, можна зробити висновок, що інформаційні потоки разом із потоками сировини, продукції й капіталів, за якими здійснюється оперативне і стратегічне керування галуззю, об'єднують усі ланки виробничої інфраструктури агропромислового комплексу між собою та зовнішнім середовищем.

З'ясуємо інфраструктуру аграрного ринку, тобто сукупність правовідносин, пов'язаних з ускладненням та виконанням цивільно-правових договорів щодо сільськогосподарської продукції. Формування і розвиток інфраструктури аграрного ринку мають забезпечуватись за допомогою такого механізму торгівлі:

1) розширення обсягів торгівлі на біржі сільськогосподарською продукцією як індикатора її ціноутворення;

2) запровадження на товарних біржах сучасних біржових механізмів, включаючи електронну та строкову торгівлі з використанням інструментів товарного обігу з товарними деривативами та складськими свідоцтвами:

- ф'ючерсного та форвардного контрактів, опціонів як способів обігу майнових прав за товарними біржовими угодами для створення механізмів страхування (хеджування) цінових ризиків у майбутньому, впровадження системи гарантування, виконання біржових угод шляхом організації клірингу;

- системи вторинного обігу складських свідоцтв як специфічного виду біржового товару, з метою полегшення процедур товарообігу на товарному ринку (без руху реального товару на складах);

- форвардної торгівлі як засобу самофінансування товаровиробника з використанням оптимальної системи гарантування щодо виконання зобов'язань за відповідними контрактами.

Важливою складовою інфраструктури аграрного ринку є Аграрний фонд - державна спеціалізована бюджетна установа, уповноважена реалізувати цінову політику агропромислової галузі економіки України. Він здійснює товарні або фінансові інтервенції на організованому аграрному ринку держави, використовуючи найкращу кон'юнктуру біржового ринку, що сформувалася протягом періоду цінового регулювання.

Аграрний фонд продає або купує на аграрній біржі об'єкти державного цінового регулювання з або до державного продовольчого резерву, має виняткове право на придбання та продаж об'єктів державного цінового регулювання для потреб державного резерву, а також на продаж об'єктів, які були конфісковані або підлягають продажу відповідно до закону.

В Україні станом на кінець 2007 р. функціонує 1044 сільськогосподарські обслуговувальні кооперативи, з яких багатофункціональних - 429, сервісних - 309, торговельно-збутових - 149, переробних - 77, постачальницьких - 19 та інших - 61. Ототожнювання колективних сільськогосподарських підприємств з обслуговувальними кооперативами призвело до того, що в Україні масово поширилися так звані псевдокооперативні комерційні структури, значна кількість яких не відповідає чинному законодавству та основним принципам кооперації, що дискредитує саму ідею кооперації як форми взаємодопомоги людей, викликав їх зневіру у політику аграрних реформ і суттєво стримує розвиток кооперативних процесів у сільськогосподарській галузі.

Особливої уваги держави потребують найменш розвинені комунікаційна та інформаційна складові аграрної інфраструктури. До системи комунікацій належать транспортна, телефонна, радіотелефонна, телевізійна і комп'ютерна підсистеми, які забезпечують підприємницьку діяльність розосереджених у просторі сільськогосподарських підприємств та дрібнотоварних виробників.

Аграрний ринок не може розвиватися, якщо не розв'язані проблеми своєчасної доставки продукції до місць її зберігання, перероблення і споживання. Будівництво доріг для переміщення товарних потоків сільськогосподарської продукції, як і розвиток систем зв'язку в сільській місцевості, потребують підтримки з боку держави.

Занепокоєння викликає проблема уваги в районах до створення та функціонування заготівельних пунктів сільськогосподарської продукції, виробленої в селянських господарствах.

Крім того, для інфраструктури аграрного ринку характерні такі недоліки:

- брак відповідно облаштованих і доступних для товаровиробників регіональних оптових ринків свіжої сільськогосподарської продукції, зокрема картоплі, овочів, фруктів, молочної продукції, риби, а також живих тварин;

- невиконання біржами функцій з використанням індикативних цін. Біржі діють не в інтересах товаровиробників, не завжди формують великі оптові партії продукції, які конкурентоспроможні і вигідні для продажу;

- функціонування великої кількості суб'єктів заготівлі сільськогосподарської продукції, що формують багаторівневі "тіньові" канали збуту невеликих партій, унаслідок чого знижується первинна ціна продукту та збільшується кінцева ціна споживання;

- недосконалість і неефективна робота агроторгових домів, що у переважній більшості є дрібноторговими посередниками, а не складовими раціоналізації каналів просування продукції від товаровиробників до споживачів.

Забезпечення формування та функціонування інфраструктури аграрного ринку, створення належних умов збуту сільськогосподарської продукції, просування її на внутрішні і зовнішні ринки, формування цін на цю продукцію значною мірою сприятимуть розв'язанню економічних та соціальних проблем села і держави загалом.

Подібні проблеми є і в інших складових інфраструктури реального сектору національної економіки. Потрібна модернізація інфраструктури шляхом залучення в основному іноземних інвестицій, оскільки внутрішніх джерел капіталовкладень не вистачає. Проте є низка обмежень у розв'язанні проблеми, зокрема:

1) небажання держави допустити в ці галузі іноземний приватний капітал, затягування процесів приватизації;

2) глобалізація, що посилює вразливість української економіки перед світовими економічними потрясіннями. Прикладом цього стала світова фінансова криза 2008-2009 рр., яка значно зменшила можливості залучення зовнішніх позик для вирішення інфраструктурних проблем.