Тема 7. Державність та державне управління економікою

7.1. Теоретичне обґрунтування потреби державного управління національною економікою

Особливе ставлення до державності характерне для кожної нації, оскільки від такого підходу безпосередньо залежать спрямованість і темпи соціально-економічного розвитку. Різні етнічні групи не можуть спільно розвиватися та задовольняти потреби без об'єднання навколо єдиної держави. Причому етнічні групи самі обирають державу як основу єдності, що диктується об'єктивними законами суспільства - відтворення життя і виробництва.

Держава як суспільний інститут постійно вдосконалюється. У минулому вона функціонувала як інструмент примусу і підпорядкованості її громадян закону та владі, що призводило до конфліктів між владою і народом, революцій, громадянських війн та ін. Люди шукали форми і методи створення держави та її діяльності, які б не спричинювали суспільного антагонізму і потрясінь.

Дискусії щодо можливості та доцільності державного втручання в економічне життя почалися від часів формування ринкових відносин. Водночас основні положення та принципи державного регулювання економічних процесів в їх тлумаченні відповідно до термінології та устоїв суспільно-політичної формації того чи іншого часу мають давню, а в останнє століття дещо суперечливу історію. Так, із визначних грецьких філософів, що найбільше цікавилися суспільно-економічними та політичними справами, доцільно назвати Платона, Ксенофонта й Арістотеля.

Платон (427-347 рр. до н. е.) у творі "Держава" охарактеризував ідеальну державу, що відповідала формам колективного планового господарства.

Закони держави створює людина для співжиття у суспільстві на основі вимог об'єктивних природних і суспільних законів. Система цих законів досить складна і потребує постійних досліджень вияву їх дії. Щоб пізнати ці закони, потрібні тривалі спостереження за суспільними та економічними процесами, узагальнення наслідків їх впливу.

Представники різних напрямів економічної думки (починаючи з меркантилістів, представників класичної політичної економії, кейнсіанського напряму і закінчуючи сучасними неокласичними теоріями, посткейнсіанством і неоінституціоналізмом) висловлювали різні, іноді протилежні погляди на сутність, межі, форми та методи державного впливу на економіку. Аналізуючи практичне застосування цих теорій на різних історичних етапах, можна зробити висновок, що кожна з висловлених ідей була необхідною хоча б тому, що сприяла накопиченню досвіду щодо їх ефективності та давала змогу, у разі неефективності, розвивати альтернативні концепції.

Роль держави і суспільства в становленні та ефективному функціонуванні економічних процесів у свій час досліджували Ш. Жид і Ш. Ріст у виданні "Історія економічних вчень". Звернув на це увагу і видатний російський філософ Н. Бердяєв. Про взаємозв'язок і взаємозалежність окремих складових економічного життя країни зазначав відомий американський економіст В. Леонтьєв.

Держава та економіка були завжди взаємопов'язані, але залежно від ситуації та проміжку часу більша перевага віддавалась ринковим чи державним регуляторам.

У часи встановлення капіталістичної суспільної формації державне втручання в економічні процеси майже ігнорувалося. Наука та практика сповідували основні, нічим не обмежені принципи ринкової економіки, найважливіші з яких: механізм вільної конкуренції; стихійне переливання капіталів усередині галузей та між ними; стихійне регулювання цін шляхом коливання попиту і пропозиції; встановлення пропорцій між галузями господарського комплексу через механізм економічних криз та попередньо названих форм і методів. Усе це, за висловом А. Сміта, отримало назву "невидимої руки". Самим терміном "ринкова економіка'' в такій системі підкреслюється визначальна роль ринкових методів господарювання. Державі в цьому випадку відводились функції охорони приватної власності, забезпечення громадського порядку, стеження за дотриманням умов вільної конкуренції тощо, тобто безпосередньої участі в економічних процесах вона не брала.

Ця модель із змінним успіхом існувала з початку XVI ст. протягом кількох століть, еволюціонуючи від менш розвинених до більш досконалих форм. Наприкінці XIX ст. ринкові капіталістичні відносини збагатились такими новими ознаками, як монополістична планомірність та колективна капіталістична власність (акціонерні компанії). Проте це не врятувало від краху, якого ринкова економіка зазнала під час кризи 1929- 1933 рр. Стало зрозумілим, що без активної регулювальної ролі держави неможливе саме існування капіталістичної системи. Визначний англійський економіст Дж. Кейнс, який уперше в західній економічній літературі висвітлив цей факт, у книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" зазначав, що розширення функцій уряду він захищає як єдиний практично можливий засіб уникнути повного руйнування існуючих економічних форм і умову для успішного функціонування особистої ініціативи.

До головних причин неспроможності механізмів ринкового саморегулювання, які спонукали до введення системи регулювання економічних процесів у розвинених країнах світу, належать:

1) розвиток і постійне ускладнення продуктивних сил, що ввело до них новий структурний елемент - науку. Згодом від неї відокремилися фундаментальні наукові дослідження та інформаційні технології, збиткові на першому етапі й обтяжливі безпосередньо для ринкових структур;

2) істотні кількісно-якісні зміни в традиційних елементах системи продуктивних сил - робочій силі, засобах виробництва, силах природи. Необхідність у загальнонаціональному масштабі витрачати великі кошти на розвиток освіти, охорони здоров'я, перекваліфікацію та ін. Потреба вести роботу, спрямовану на посилення обороноздатності, охорони навколишнього середовища, забезпечення населення інформаційними послугами, шляхами, мостами, засобами зв'язку тощо. Ринок позбавлений внутрішніх факторів, які б стимулювали роботу в цих напрямах;

3) неспроможність рівномірно розвивати галузі та регіони кожної країни, продуктивні сили та ін. Також ринок самостійно не може забезпечити справедливий розподіл благ і соціальний захист людей;

4) поглиблення відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації. Для координації цих процесів у масштабах всього господарського комплексу необхідний єдиний центр управління;

5) значне ускладнення відносин власності, збільшення чисельності суб'єктів власності. Щоб в таких умовах утримати дієздатність системи, держава має сформувати нормативну базу, виробити обґрунтовану політику оподаткування та ін.;

6) потреба проведення єдиної економічної політики розвитку всієї соціально-економічної системи, здійснення прогнозування та планування, організація інформаційного, в тому числі статистичного забезпечення;

7) неспроможність самостійно подолати несприятливі негативні явища, причиною яких у більшості випадків є сама нерегу-льована ринкова економіка: монополізм, наростання інфляції, кризи надвиробництва.

Такі чинники періодичних криз нерегульованої ринкової економіки характерні для однієї окремо взятої держави. Якщо загалом аналізувати світову систему господарства, де варто додатково здійснювати регулювання міжнародної торгівлі, валютних відносин тощо, ситуація ще більше ускладнюється і система потребує додаткового цілеспрямованого втручання.

Доцільно зазначити, що ринкові регулятори також не втратили цінності. їх слід використовувати в органічній єдності з державним та міждержавним регулюванням при визначальній ролі держави. Гнучкість і швидкість реагування системи на зміну ситуації та чинників, що її зумовлюють, - гарантія ефективності й довготривалості в часі та просторі.

Розвинені країни світу залежно від ситуації в державі, теоретичних напрацювань учених, проміжку часу, про який йдеться, дещо по-різному трактують проблеми державного регулювання економіки. Відбувається безперервний пошук оптимальних варіантів сполучення державних і ринкових складових та інтересів.

Сучасний період реформування держави ускладнюється переважаючим впливом чинників глобалізації, серед яких:

- посилення ролі недержавних інституціональних утворень урегулюванні світового економічного простору;

- обмеження права національних держав на реалізацію владних функцій;

- поширення процесів регіоналізації та утворення єврорегіонів;

- домінування інформаційних технологій та зумовлені цим процесом зміни глобального комунікаційного простору.

Проте на сьогодні вже є багато держав, які функціонують на засадах єдності закону і влади, що забезпечує суспільний спокій і порозуміння серед етнічних груп.