Національна економіка - Савченко В.Ф. - 6.3. Допоміжні організації ринкової економіки

Якщо говорити про суто ринкову інфраструктуру або її допоміжні організації, можна дати таке визначення: спеціалізована ринкова інфраструктура - це сукупність допоміжних організацій, які обслуговують окремі ринки, полегшують і спрощують обіг ресурсів та готової продукції.

Ринки та складові ринкової інфраструктури подано в табл. 6.1.

Таблиця 6.1. Ринки та їх відповідні складові спеціалізованої інфраструктури

Деякі установи ринкової інфраструктури, наприклад, банки, можуть обслуговувати майже всі ринки.

Елементи ринкової інфраструктури - фактично посередники між виробниками і споживачами як двома головними суб'єктами ринку, що забезпечують швидкий та безперебійний рух товарів і послуг від підприємств до кінцевих споживачів. Це дає змогу виробникам економити на питаннях збуту, сконцентрувавши всі зусилля на виробництві. Водночас посередники, зосереджуючись на своїх вузьких функціях, досягають високої ефективності за рахунок спеціалізації. Від цього виграють усі учасники ринку.

До функцій ринкової інфраструктури належать:

- зниження ризику в бізнесі;

- прискорення обігу продуктів і ресурсів;

- наближення товарів і послуг до покупців;

- розвиток підприємств шляхом випуску та розміщення цінних паперів;

- збільшення кількості робочих місць;

- підвищення професійного рівня працівників.

З огляду на сутність і функції фінансів, їх доцільно охарактеризувати як окрему складову інфраструктури, оскільки головне суспільне призначення фінансів полягає насамперед у створенні, спільно з іншими складовими інфраструктури, незалежних передумов для відтворювального процесу, що є основою життєдіяльності суспільства.

Фінанси стосовно економіки відіграють забезпечувальну роль. Причому це стосується всіх її складових, а не тільки суб'єктів господарювання. Через фінанси домогосподарств опосередковується споживання, що забезпечує процес відтворення, та формування заощаджень, які є основою інвестицій і внаслідок цього розширеного відтворення. По суті, фінанси за допомогою системи державних закупівель і суспільних послуг задовольняють власне потреби, опосередковуючи перерозподільні процеси.

Фінанси існують не самі по собі, а для забезпечення потреб громадян, підприємств і держави. Будь-яка фінансова операція, нині або у перспективі, пов'язана із суспільним відтворенням. З одного боку, основою для формування доходів усіх суб'єктів є ВВП, а з іншого - їх використання пов'язане з відтворенням циклу того самого валового внутрішнього продукту.

Отже, фінансова інфраструктура національної економіки є досить складним, розгалуженим і багатовекторним явищем, тісно пов'язаним з такими формулюваннями та поняттями, як "фінансовий ринок", "фінансова система", "ринок Фінансових послуг", "фінансовий сектор економіки" та ш. (рис. 6.3). її можна розглядати у двох аспектах - організаційному та інструментальному. Перший характеризує склад суб'єктів, другий - - сукупність засобів, що ними використовуються.

Організаційна фінансова інфраструктура - це сукупність відповідних організаційних структур, які забезпечують функціонування фінансів як в окремих секторах фінансової системи, так і за її межами. Вона включає три складові: управлінську, інституційну та обслуговувальну.

Управлінська фінансова інфраструктура представлена фінансовими органами, які виконують функції оперативного управління у сфері державних фінансів, регулятивну діяльність щодо інституцій фінансового та страхового ринків і ринку фінансових послуг, а також фінансовими органами галузей, відомств, підприємств, організацій та установ.

Інституційна фінансова інфраструктура - сукупність фінансових інституцій, які функціонують на фінансовому ринку і ринку фінансових послуг, виконуючи функції щодо переміщення та інвестування ресурсів.

Обслугову вальна фінансова інфраструктура включає суб'єктів, що виконують функції посередників на фінансовому ринку (біржі, брокерські і дилерські контори та ін.) і допоміжні функції на ринку цінних паперів (депозитарії, реєстратори тощо), а також суб'єктів, які, не будучи фінансовими за змістом, надають послуги іншим суб'єктам у сфері фінансової діяльності (рейтингові та аналітичні агентства, аудиторські і консалтингові фірми, інформаційні служби, рієлтерські контори, бюро кредитних історій тощо).

Інструментальна фінансова інфраструктура - це сукупність фінансових інструментів, які використовують суб'єкти організаційної інфраструктури у процесі роботи. Оскільки напрями і сфери діяльності окремих суб'єктів, їх функції, завдання та повноваження суттєво відрізняються, мають місце і відмінності в інструментах, які вони використовують. При цьому фінансові інструменти, забезпечуючи діяльність фінансового сектору, можна застосовувати і у фінансовій політиці для досягнення впливу одних суб'єктів на інші.

Сучасні теорія та практика фінансів характеризуються динамічними змінами, які насамперед пов'язані з розвитком фінансового інструментарію. На ринку виграє той, хто на будь-які вимоги може запропонувати щось нове і водночас потрібне

Доцільно звернути увагу на те, що фінансова інфраструктура є складним та багатоплановим явищем, що динамічно розвивається та потребує всебічного і глибокого дослідження з метою ефективного використання.

Основи формування і подальшого функціонування фінансової інфраструктури в країні було закладено під час проведення у 90-х роках минулого століття фінансової реструктуризації та реформування фінансових відносин. Це стало надійним фундаментом для розвитку національної фінансової системи, завдяки якому розпочався і продовжувався розвиток фінансової інфраструктури як в організаційному, так і в інструментальному спрямуваннях. На сьогодні така інфраструктура створена і виконує свої функції, хоча залишається досить багато частково розв'язаних чи взагалі не розв'язаних проблем.

Фінансові органи мають достатні повноваження, щоб реалізовувати покладені на них функції. Проте результативність їх діяльності не може задовольняти суспільство. Причинами цього є недосконалість та непередбачуваність змін законодавчого і нормативного характеру, політична нестабільність у країні та корупційні дії представників влади у процесі вирішення питань фінансового забезпечення.