Національна економіка - Савченко В.Ф. - 8.1. Необхідність і сутність планування національної економіки

8.1. Необхідність і сутність планування національної економіки

Планування посідає особливе місце в системі управління соціально-економічними процесами, що відбуваються в суспільстві, регулюванні їх напряму і динаміки, забезпеченні нормального функціонування комерційних організацій. Прогнози, програми і плани, які розробляються в країні на всіх рівнях національної економіки, - найважливіші інструменти реалізації політики відповідних суб'єктів управління. Вони дають змогу організувати чітку, продуману, всебічно обґрунтовану роботу для досягнення поставлених перед суспільством і суб'єктами господарської діяльності завдань. План у загальному розумінні - модель майбутнього, система заходів, спрямована на досягнення поставлених цілей.

Планування допомагає відповісти на такі питання:

- яка ситуація на даний час (економічна позиція), якими є результати діяльності;

- за допомогою яких ресурсів і яким чином може бути досягнута мета.

Практика надає багатогранні сполучення об'єктивних і суб'єктивних процесів, які відображають дії економічних законів та господарських рішень, планування та ринкових відносин, особистих і суспільних інтересів централізованого управління та регіонального самоврядування, співвідношення центру і територій. У цій складній системі взаємовідносин першочергове значення мають планове регулювання соціально-економічного розвитку, пошук нових шляхів удосконалення планової роботи щодо забезпечення узгодженості інтересів регіонів, галузей, підприємств і фірм з інтересами кожного учасника товарно-грошових відносин, посилення вектора дії планового регулювання за допомогою економічних важелів впливу.

Планування і планове регулювання значно відрізняються одне від одного. Планування - це оптимально сконцентрована в напрямі відповідно попереднього наукового прогнозу сукупність ресурсів і суспільних відносин для забезпечення соціально-економічного розвитку країни, галузі та підприємства в часі і просторі.

Регулювання в широкому розумінні - процес, який забезпечує потрібні значення змінних, що є істотними у функціонуванні об'єкта управління. Планове регулювання - це оптимальна зміна процесів і пропорцій не методом безпосереднього управління, а шляхом використання побічних економічних важелів у результаті формування та виконання планів в умовах товарно-грошових і виробничих відносин, що також змінюються. Воно має передбачати розробку і реалізацію програм для вирішення найважливіших питань, визначення та використання проблем і пріоритетів, а також організаційні та адміністративні заходи впливу.

Суттєві доробки в економічну теорію державного регулювання, особливо теорію та методологію планових процесів, здійснили вчені Радянського Союзу. Ці доробки, завдяки недооціненню їх конкурентоспроможності у власній державі і відкритому характеру, були використані західними суспільствами. Водночас командно-адміністративна система, що занепадала, не могла реалізувати як вітчизняні напрацювання, так і найкращі розробки вчених країн ринкової економіки.

Форми державного регулювання економіки планового характеру подано на рис. 8.1.

Вищою формою ДРЕ є державне економічне програмування. Його системний підхід - комплексне використання в глобальних цілях усіх елементів ДРЕ. До основних завдань державного програмування належать:

- забезпечення максимально можливого досягнення головних цілей ДРЕ;

- здійснення ДРЕ не на шкоду, а на благо існуючої системи ринкової економіки;

- максимально наближене до дійсності прогнозування розвитку економічних і соціальних процесів у країні і на основі цього розробка ієрархії цілей державних програм з погляду важливості і терміновості;

Рис. 8.1. Форми державного регулювання економіки планового характеру

- виявлення сумісності намічених цілей та відповідності інструментів здійснення державних програм;

- забезпечення ефективності й економії використання бюджетних коштів.

Об'єктами економічного програмування є галузі, регіони, соціальна сфера, різноманітні напрями наукових досліджень.

Суб'єкти економічного програмування - державні органи, які відповідають за складання програм, їх безпосереднє використання і контроль над ними.

Розглянемо види макроекономічних програм.

За призначенням розрізняють:

- звичайні програми - в основному середньострокові загальноекономічні програми. Складаються, як правило, на п'ять років зі щорічним коригуванням (наприклад, аграрні програми, програми НДДКР, регіональні програми, програми покращання структури економіки);

- надзвичайні програми, що розробляються у критичних ситуаціях (наприклад, при загрозі вибуху соціального незадоволення, післявоєнна розруха, в умовах кризи, масового безробіття, небезпечної інфляції). Такі програми короткострокові. В інструментарії їх здійснення переважають адміністративні заходи регулювання.

За тривалістю виокремлюють коротко- (до 1 року), середньо-(1-5 років) та довгострокові програми (більше 5 років). За характером програми класифікують на:

- активні - сукупність заходів, які уряд зобов'язується прийняти для досягнення поставлених цілей;

- пасивні - оцінення можливих наслідків поточної і планової економічної політики та тенденцій розвитку макроекономіч-них показників, необхідних для досягнення поставлених цілей.

На практиці жодна програма не може однозначно належати до тієї чи іншої категорії. Нерідко на тлі реалізації звичайної поточної програми уряд стикається з надзвичайною проблемою, яка, якщо не використати термінових стабілізуючих заходів, призведе до розбалансування економіки.