Національна економіка - Старостенко Г.Г. - 10.4. Формування стратегічних програм національної економіки

З поняттям "план" тісно пов'язане поняття "програма". По суті програма являє собою також план, але одноцільовий. тобто план дій, спрямованих на досягнення однієї, чітко визначеної цілі або розв'язання однієї, найбільш нагальної проблеми, в той час як звичайний план має в загальному випадку багатоцільовий характер, охоплює весь спектр запланованих дій на певний, чітко визначений час.

Програмно-цільова організація управління економікою реалізує системний підхід в управлінні. Програмність управління полягає в тому, що воно здійснюється за схемою "цілі - шляхи ресурси", тобто на основі цілей встановлюються шляхи, засоби їх досягнення, а самі шляхи пов'язуються, узгоджуються з необхідними ресурсами. Єдність цілей, шляхів і ресурсів для їх досягнення втілюється в програмно-цільовому управлінні в програму дій, які ведуть до намічених цілей. Наявність подібної програми дій. що показує, яким чином досягаються поставлені цілі, в які терміни і при яких затратах, становить головну ознаку програмно-цільового управління.

Термін "програма" широко розповсюджений у різних сферах людської діяльності і залежно від конкретної сфери має різне змістовне навантаження: навчальні, виробничі, комп'ютерні програми тощо. В даному випадку мова йде про інші, економічні за своїм змістом і характером дії програми, а саме "комплексні програми" або "цільові програми".

Слово "комплексна" в назві "комплексна програма" підкреслює, що програма охоплює широку сукупність різних заходів, дій, об'єднаних у єдине ціле, а слово "цільова" - цільову спрямованість такої програми на досягнення визначеної цілі. Тому "цільова, комплексна програмам - це система, сукупність зорієнтованих в просторі і в часі, узгоджених за змістом, термінами, виконавцями, забезпечених ресурсами заходів певного характеру, спрямованих на розв'язання єдиної проблеми, досягнення єдиної цілі.

Розробка комплексних програм розвитку національної економіки або її секторів становить макроекономічне програмування.

В радянській економічній науці прийнято вважати, що першою офіційно прийнятою та документально оформленою цільовою, комплексною програмою був розроблений в 1922 році державний план електрифікації Росії (ГОЕЛРО), який містив і цільову установку, і заходи щодо її реалізації. Наступні за цим планом п'ятирічні плани містили заходи програмного характеру, які стосовно періоду 30-х років характеризують як програму індустріалізації країни.

Визнається, що в період "великої депресії" 30-х років С ПІЛ та інші капіталістичні країни формували програми виходу із економічної кризи. Потім зародилися науково-технічні, інноваційні програми створення радіолокаційної, комп'ютерної, ракетної, ядерної техніки переважно військового призначення.

60-ті роки XX ст. характеризувалися розмахом програмно-цільового планування та управління і не лише у військових галузях, але й розширенням масштабів прийняття економічних програм. Це стосувалося й Радянського Союзу, де існуюча система централізованого управління створювала сприятливий грунт для розвитку директивних державних програм (розвитку сільського господарства Нечорноземної зони Росії, освоєння цілинних земель, будівництво Байкало-Амурської магістралі тощо). Проте радянські комплексні народногосподарські програми не змогли вирішити своє головне завдання-досягти концентрації ресурсів на ключових проблемах економіки. Фактично жодна із найбільших державних програм так і не була доведена до кінця і не досягла поставлених на її початку цілей.

З переходом до ринку програми були частково забуті, оскільки вважалося, що вони повинні зникнути разом із централізованим державним плануванням. Проте програми становлять невід'ємний атрибут управління економікою і в ринкових країнах. Для розв'язання крупних соціально-економічних проблем розробляються і реалізуються цільові, комплексні плани. Відмінність полягає в характері проблем, які вирішуються на програмній основі, а також у засобах здійснення програм. В країнах з ринковою економікою переважають соціальні державні і регіональні програми (проекти), тоді яку країнах з централізовано керованою економікою пріоритетом найчастіше користуються економічні державні програми. В умовах централізованого управління основним засобом здійснення програм є директивний вплив на призначених виконавців, включення визначених програм до державних планів, ресурсне забезпечення за рахунок централізованих джерел. В ринкових умовах одноканальний вплив на здійснення заходів державними органами І організаціями замінюються багатоканальним впливом. Він включає державні завдання на здійснення заходів державними органами і організаціями, конкурсне державне програмне замовлення на основі договорів, контрактів між державними замовниками і виконавцями, а також створення державних пільг, стимулів, що сприяють залученню зацікавлених виконавців. Джерела ресурсного забезпечення можуть виходити далеко за межі державного і місцевого бюджетів, включати кошти суб'єктів господарювання, зацікавлених у реалізації програми, інвестиції банків та інших фінансових інститутів, кредити, надходження від продажу цінних паперів, безвідплатну допомогу, Інші позабюджетні джерела. Однак, незважаючи на відмінності в здійсненні програмних заходів і в їх ресурсному забезпеченні в країнах з ринковою економікою та країнах з централізованою економікою, методологія програмно-цільового управління багато в чому універсальна і не залежить від типу соціально-економічної системи, що використовує цей метод.

Існує велика кількість видів комплексних програм. їх класифікують за рядом ознак.

Таблиця 10.4

Види комплексних програм

За рівнем значимості, складом, сферою впливу та реалізації виділяють програми: міждержавні, міжнародні державні, міжгалузеві, галузеві, міжрегіональні, регіональні, локальні.

За термінами виконання - довгострокові (10-20 років), середньострокові (5-10 років), короткострокові (до 1 року).

За характером І специфікою проблем та цілей розрізняють програми: соціальні, соціально-економічні, виробничо-технологічні, науково-технічні, інвестиційні, екологічні, територіально-виробничі, зовнішньоекономічні.

Основними засобами реалізації державних планів і програм є:

- держконтракт та держзамовлення;

- пільгове оподаткування;

- пільгове кредитування;

- цінові пільги;

- державне страхування;

гарантування ринків збуту:

- інформаційне забезпечення:

- державне фінансування наукових досліджень;

- державна підтримка у просуванні товару на зовнішній ринок;

- непрямі методи стимулювання виконавців програм. Новий етап розробки програм, що розпочався в Україні після

усвідомлення значимості цього методу державного регулювання економікою, який призвів до зростання їх кількості, за недостатніх фінансових ресурсів зробив їх реалізацію нереальною. Цільові програми здатні бути ефективним інструментом розв'язання лише найбільш гострих проблем, тих, які не можуть бути вирішені іншими засобами, крім програмної концентрації сил, коштів, ресурсів на їх здійснення. Неефективні механізми відбору проблем для програмної розробки становлять одну з основних причин низької результативності програмно-цільового методу державного впливу на економіку.