Національна економіка - Старостенко Г.Г. - 11.1. Фінансова політика як важлива сфера діяльності держави

11.1.Фінансова політика як важлива сфера діяльності держави

11.2. Бюджет у системі інструментів регулювання економіки

11.3.Воргова політика і її вплив на національну економіку

11 4.Податкова система та податкове регулювання економіки

11.1. Фінансова політика як важлива сфера діяльності держави

Фінансові відносини, що виникають у процесі розподілу І перерозподілу ВНП та національного доходу надзвичайно різноманітні І їх можна поділити за певним ознаками. Цей поділ знаходить відображення у побудові фінансової системи.

Фінансова система - це сукупність окремих ЇЇ ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян.

Фінансові системи держав можуть вирізнятися за структурою та функціями. Це зумовлено видами форм власності, політичними орієнтирами правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо. Нині у світі налічується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав. За наявності певних відмінностей вони мають спільну основу в переліку окремих ланок. Складові фінансової системи України:

1) державні фінанси-система грошових ресурсів, зосереджених у руках держави і призначених для забезпечення властивих їх функцій та сукупність форм І методів, за допомогою яких ці функції здійснюються. В свою чергу вони поділяються на:

а) Державний бюджет;

б) державний кредит - форму кредитних відносин між державою та юридичними і фізичними особами)

в) позабюджетні фонди - Пенсійний фонд. Фонд соціального страхування. Фонд зайнятості населення).

2) фінанси суб'єктів господарювання - грошові ресурси, які забезпечують процес виробництва та відтворення в межах даного підприємства (фірми), а також форм і методів їх утворення та використання. Вони поділяються на ланки:

а) фінанси підприємств, які функціонують на комерційній основі;

б) фінанси підприємств і організацій, які здійснюють некомерційну діяльність;

в) фінанси громадських організацій.

3) фінанси населення - це грошові фонди, що формуються з доходів, отриманих громадянами шляхом трудової, господарської та іншої діяльності або із спадщини;

4) страхування - це сукупність особливих замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду.

- соціальне страхування;

- особисте страхування;

- майнове страхування;

- страхування підприємницьких ризиків (страхування від втрати прибутку, ризику за новою технікою, від втрат через коливання валютних курсів);

- страхування відповідальностей (за якість продукції).

5) фінансовий ринок-це особливий сектор господарювання, який пов'язаний з обігом цінних паперів. Він умовно поділяється на:

- ринок банківських позичок;

- ринок цінних паперів;

- валютний ринок.

Чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси нефінансового сектора економіки, тобто фінанси підприємницьких структур. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту - основного джерела фінансових ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер. Фінанси виробничої сфери можуть поділятися, залежно від форми власності, як на державні, акціонерні, колективні, індивідуальні, орендні, спільні тощо, так і, залежно від виду діяльності, на машинобудування, будівництво, транспорт, сільське господарство тощо.

До цієї ланки належать також фінанси так званої невиробничої сфери, яка поділяється на фінанси освіти, охорони здоров'я, культури, науки, оборони й інших підрозділів. Характерною особливістю створення й використання фондів та фінансових ресурсів у цьому разі є наявність, поряд Із власними джерелами, бюджетного фінансування.

У нефінансовому секторі економіки провідне місце належить підприємствам державної форми власності. З розвитком ринкових реформ питома вага підприємств недержавної форми власності зростатиме.

Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об'єднуються у зведеному бюджеті держави.

Система мобілізації фінансових ресурсів та їх використання для задоволення різноманітних потреб держави, підприємницьких структур і населення реалізується через фінансову політику. Фінансова політика держави - це складна сфера діяльності законодавчої і виконавчої влади, яка включає заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку країни.

Правову основу і конкретні напрямки реалізації фінансової політики в демократичній державі становить фінансове законодавство. У ньому повинна бути точно визначена компетенція всіх суб'єктів економічної системи щодо повноважень і відповідальності в фінансовій сфері. На основі чинного законодавства органи виконавчої влади видають нормативні акти для успішнішого втілення фінансової політики. Ці акти покликані конкретизувати механізм її виконання. Виконавча влада постійно здійснює заходи щодо вдосконалення фінансового механізму реалізації фінансової політики.

Фінансова політика - явище багатопланове і певною мірою інтегроване. Вона включає як самостійні складові частини - бюджетну, податкову, кредитну, грошову, валютну, інвестиційну політику, так і певні напрямки в галузі страхування, державного боргу, фондового ринку, співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями тощо.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі має забезпечуватися стійке зростання економіки, вдосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських утворень різних форм власності, спільних підприємств з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних І комерціалізованих підприємств. За цих умов важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню.

Фактори, які впливають на фінансову політику:

1) зовнішні:

а) залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами (щодо поставок сировини, ін. видів ресурсів, обміну технологіями):

б) експортні можливості самої держави:

в) інтеграція держави із світовими економічними системами.

2) внутрішні:

а) структура економіки:

б) соціальний склад населення, рівень добробуту населення, його інтелектуальний рівень:

в) стан розвитку економіки, організація грошового обігу;

г) форма власності на основні засоби виробництва;

д) стабільність грошової одиниці.

Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є. зокрема, фактори залежності держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції до світових економічних систем тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику,- це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний рівень населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвиток форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на певному етапі господарського розвитку. З огляду на це фінансова політика є динамічним процесом, що змінюється і коригується зурахуван-ням практичної потреби.

Водночас є загальні принципи фінансової політики для держав Із ринковою економікою, розвинутими демократичними засадами суспільного життя. За таких умов фінансова політика має спрямовуватися на створення сприятливих фінансовихумов для розвитку виробництва тих галузей економіки, які мають вирішальне значення для задоволення потреб населення. Його можна досягти як шляхом вишукування додаткових інвестицій у цій галузі та стимулювання залучення додаткових коштів самих підприємницьких структур, так і шляхом створення сприятливих фінансових можливостей для іноземних Інвесторів - надання податкових пільг, вільного вивезення одержаного прибутку, гарантії збереження майна та захисту іноземних інвесторів.

Стимулювання інвестицій для розширення виробництва за рахунок коштів підприємницьких структур має здійснюватися з урахуванням форми власності, галузі виробництва, природних умов, територіального розміщення та інших факторів. Тут потрібен диференційований підхід, оскільки лозунг про створення однакових можливостей для всіх є нічим іншим, як спрощенням проблеми до такого рівня, що вона втрачає зміст і практичне призначення. Звісно, при цьому мають також надаватися податкові пільги, гарантії вільного ціноутворення, створюватися сприятливі форми кредитування.

Фінансова політика - форма свідомої діяльності відповідних владних структур, але її принципи й цілі формуються відповідно до того, яка модель економічної системи прийнята в даній державі і яку кінцеву мету економічної діяльності визначено її політичними силами, що перебувають при владі.

У державі, побудованій на демократичних засадах із ринковою моделлю економіки, основним завданням фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі і на цій основі - досягнення невпинного збільшення темпів економічного розвитку основного джерела підвищення суспільного добробуту.

З огляду на це, економіка держави повинна бути високоефективною. Однак темпи економічного зростання моясуть бути досить високими, але багатство держави може навіть зменшуватися, населення ставати все біднішим. Тому дуже важливо, з якими затратами досягнуто економічне зростання.

Фінансова політика повинна бути підпорядкована основній меті - досягненню підвищення суспільного добробуту. Але для цього фінансова політика повинна також сприяти зростанню ефективності виробництва і, насамперед, підвищенню продуктивності праці, впровадженню матеріало- та ресурсозберігаючих технологій, побудові раціональної структури економіки тощо. Тому першим принципом фінансової політики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.

Звісно, в умовах ринкової економіки діють саморегуляційні фактори, які забезпечують приплив і перерозподіл капіталів у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу зацікавленими у збільшенні виробництва й одержанні доходу на капітал. Це головна рушійна сила ринку. Ринок не всесильний, але він дає можливість успішніше розв'язувати головні проблеми економіки порівняно з іншими господарськими системами, насамперед заснованими на централізованому плануванні.

Проте в умовах змішаної економіки або економіки перехідного періоду помилково недооцінювати роль держави в проведенні фінансової політики. Адже на тлі реформацій, що потребують величезних затрат фінансових ресурсів, мобілізувати ці кошти й визначити напрямки їх використання можна лише на державному рівні.

Іншим важливим напрямком фінансової політики держави є мобілізація й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій. Як зазначалося, можливості ринкової економіки все ж обмежені, особливо при розв'язанні соціальних проблем суспільства, оскільки більшість соціальних гарантій є загальнодержавними, І їх не можуть забезпечити окремі підприємницькі структури та навіть великі компанії. До таких соціальних гарантій належать освіта, оборона, охорона здоров я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливими для суспільства є соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомог.

На сьогодні надання соціальних послуг населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці, де панує вільна конкуренція. Вони фінансуються з центрального та місцевих бюджетів. Обсяги соціальних гарантій великою мірою визначають розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет. У зв'язку з цим у фінансовій політиці держави фінансове забезпечення соціальних гарантій посідає одне з головних місць. Його принцип можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм та методів мобілізації І використання фінансових ресурсів на соціальні та інші загальні потреби громадян.

Третій напрямок фінансової політики спрямований на запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. І для цього держава, з одного боку, домагається від виробничих структур, аби вони несли витрати з відшкодування й відновлення довкілля, а з іншого боку, держава, використовуючи фінансові інструменти - податки, штрафи й інші санкції, - домагається закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій.

Отже, фінансова політика держави має бути спрямована на забезпечення права людини жити в умовах здорового навколишнього середовища. На жаль, це право людини постійно порушується і за планової, і за ринкової економіки.

Важливим етапом здійснення фінансової політики в державі є вибір форм та методів ЇЇ реалізації. Реалізація фінансової політики політичними силами, що перебувають при владі, е досить складним процесом, який потребує відпрацювання повної стратегії і тактики у використанні фінансів при управлінні економічними й соціальними процесами в державі.