Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. - Глава 2. Україна — МВФ

Україна вступила до Міжнародного валютного фонду (МВФ) у вересні 1992 р. У червні 1992 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду. Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Міжнародної фінансової корпорації. Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій". А 3 вересня у Вашингтоні у відповідності з цим Законом міністр фінансів України Г. П'ятаченко від імені уряду України підписав Статут МВФ, і Україна стала членом Фонду. На той час Фонд наближався вже до 47-ї річниці свого існування.

Утворення такої важливої для післявоєнного часу міжнародної установи, як МВФ, було об'єктивно зумовлене станом і тенденціями розвитку світогосподарських зв'язків, і особливо станом валютно-фінансової сфери. Напередодні Другої світової війни система світогосподарських зв'язків переживала небачений раніше розлад. Унаслідок глибокої економічної кризи 1929—1933 рр. та наступного застою відбулося катастрофічне скорочення міжнародної торгівлі, вивозу капіталів, різко загострилися суперечності світового господарства, посилилося суперництво на світовому ринку. На зовнішніх економічних зв'язках країн з особливою силою позначилися потрясіння у сфері міжнародних валютних і кредитних відносин, виникнення замкнених торговельних і валютних блоків та зон, перехід у торгівлі до системи клірингових відносин і валютного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, численні державні банкрутства. Нерозвинута на той час інституційна структура міжнародного регулювання не давала можливості ефективно впливати на ситуацію в міжнародній валютно-фінансовій сфері, а отже й у всій системі міжнародних відносин.

Тому ще до закінчення Другої світової війни було вжито заходів зі створення необхідних умов для розвитку міжнародного торговельно-економічного співробітництва в повоєнному світі. У 1944 р. в м. Бреттон-Вудс (США) пройшла міжнародна валютно-фінансова конференція Об'єднаних націй, яка ухвалила рішення про формування нової міжнародної валютної системи. Ця система, яка дістала назву Бреттон-Вудської валютної системи, базувалася на таких принципах: установлювався золотодоларовий стандарт; за золотом зберігалися функції світових грошей; долар США прирівнювався до золота як міжнародний платіжний та резервний засіб; США зобов'язувалися обмінювати долари, представлені центральними банками та урядами інших країн, на золото за офіційним курсом: 35 доларів за тройську унцію (31,1 гр.) чистого золота; установлювалися фіксовані паритети валют до долара і через нього — до інших валют; визначалися допустимі межі коливань ринкових курсів валют навколо фіксованих доларових паритетів — ± 1 %; регулювання міжнародних валютних відносин покладалося на спеціально створювану установу — Міжнародний валютний фонд. Принципи нової міжнародної валютної системи були закріплені у Статуті Фонду, офіційна назва якого — "Статті угоди Міжнародного валютного фонду".

У ст. 1 Статуту проголошувалися офіційні цілі новоствореної міжнародної установи: сприяння міжнародному валютному співробітництву через постійно діючий механізм консультацій та співробітництва у вирішенні валютних проблем; сприяння розвиткові і збалансованому зростанню міжнародної торгівлі й тим самим — підтриманню високого рівня зайнятості та реальних доходів; забезпечення стабільності курсів валют, упорядкованих відносин у валютній галузі, недопущення конкурентного знецінення валют; надання допомоги у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями держав-членів; усунення валютних обмежень, які гальмують розвиток міжнародної торгівлі; надання державам-членам коштів у іноземній валюті для покриття дефіциту платіжного балансу без застосування заходів, що завдають шкоди національному або міжнародному розвитку.

Формально бреттон-вудські рішення набрали сили в грудні 1945 р. Але організація Фонду потребувала певного часу і завершилася восени 1946 р. На цей час були опубліковані первісні валютні паритети більшості країн — членів МВФ, а весною наступного року Фонд приступив до здійснення валютних операцій. У подальшому Міжнародний валютний фонд став важливим інструментом функціонування міжнародної валютної системи.

Механізм міжнародного валютно-фінансового співробітництва, створений на основі бреттон-вудських рішень, виявився в цілому адекватним потребам відновлення і розвитку міжнародних економічних відносин у повоєнний період. Водночас закладені в ньому з самого початку суперечливі основи призвели згодом до його кризи. Створена система відбивала повоєнні реалії. Тоді панівні позиції у світогосподарських зв'язках належали Сполученим Штатам, які мали величезні переваги перед своїми партнерами-конкурентами. Американський долар — національна валюта однієї країни — був поставлений у центр світової валютної системи. Але таке становище в системі міжнародних економічних відносин не могло залишатися незмінним. Відносне послаблення позицій США у світовому господарстві, поява дефіциту платіжного балансу країни і перетворення його на хронічний, відплив золота і нагромадження доларів за межами США, інфляція, посилення суперечливості економічних інтересів основних учасників міжнародного економічного спілкування, загострення проблеми міжнародної ліквідності та інші труднощі призвели зрештою до падіння Бреттон-Вудської валютної системи.

Її місце заступила Ямайська валютна система, рішення про створення якої було ухвалене в рамках МВФ у 1976 р. у м. Кінгстоні (Ямайка) і набрало сили 1 квітня 1978 р. Принципи нової системи: демонетизація золота: перехід до використання національних валют у міжнародних розрахунках; надання статусу головного резервного засобу міжнародної валютної системи спеціальним правам запозичення (СПЗ), що випускаються Міжнародним валютним фондом; перехід від фіксованих валютних курсів до плаваючих. Ці зміни були закріплені відповідними поправками, внесеними до Статуту Фонду. Як показує досвід функціонування Ямайської валютної системи, вона в цілому задовольнила потреби світового господарства в більш-менш ефективному механізмі міжнародних розрахунків. Водночас ця система, як і попередня, не позбавлена серйозних вад, що негативно відбивається на розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків багатьох країн. Питання вдосконалення системи або її реформування не сходять із порядку денного найважливіших міжнародних форумів.

Для досягнення цілей, сформульованих у Статуті Міжнародного валютного фонду, важливе значення має ступінь універсальності міжнародної організації. У Бреттон-Вудській валютно-фінансовій конференції взяли участь 44 держави. Однак до встановленого строку (кінець грудня 1945 р.) Статут Міжнародного валютного фонду підписали лише 40 держав. СРСР — учасник Бреттон-Вудської конференції — наприкінці 1945 р. відмовився підписати угоду про входження до МВФ та МБРР. Таким чином країна самоізолювалася від міжнародної валютно-фінансової сфери, що гальмувало залучення радянської економіки до системи світогосподарських відносин. У 1950 р. членами Фонду були 49 держав, а в 1970 р.— 116. За станом на травень 1992 р. кількість держав — членів МВФ зросла до 157. У цей час членом Фонду стала навіть Швейцарія, яка доти традиційно утримувалася від формальної участі в міжнародних організаціях. На цьому зростання кількісного складу МВФ не припинилося. Протягом літа та осені 1992 р. членами Фонду стали всі держави — колишні республіки СРСР, а також деякі інші країни. На початок 2001 р. загальна кількість держав — членів Фонду досягла 182. Отже, нині учасниками Фонду є переважна більшість держав, тобто він є універсальною організацією. З 1947 р. МВФ має статус спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй.

Ресурси МВФ формуються шляхом внесків держав-членів. Кожна дер-жава-член має квоту (внесок), від розміру якої залежить кількість голосів країни у Фонді: кожна держава-член дістає 250 голосів незалежно від розмірів її квоти плюс один голос на кожні 100 тис. СПЗ її квоти. Таким чином, величина квоти визначає можливості країни впливати на політику організації. Крім того, цим же зумовлюється обсяг кредитів, які держава-член може отримати від Фонду. З метою урахування змін у відносному становищі держав-членів у світовому господарстві періодично здійснюються загальні перегляди квот.

На час вступу України до Фонду було проведено вісім і завершувався дев'ятий загальний перегляд квот. Згідно з восьмим переглядом квота України була спочатку визначена у 665 млн СПЗ. Але вже в листопаді 1992 р. завершився дев'ятий загальний перегляд квот, у результаті якого відбулося загальне збільшення квот Фонду на 50 %. Квота України досягла 997,3 млн СПЗ. Відповідно до резолюції Ради керуючих МВФ (№ 47-5) Україна сплачує 22,7 % її підписного внеску в СПЗ або у валютах інших держав-членів. обраних директором-розпорядником Фонду. Залишок підписного внеску сплачується у валюті України.

Нині чинні квоти держав — членів МВФ, установлені в січні 1999 р. на основі одинадцятого загального перегляду квот, згідно з яким квота України зросла до 1372 млн СПЗ. Указана квота України є 31-ю за розміром (табл. 1). Вона, звичайно, не відповідає економічному потенціалу такої великої країни, якою є Україна, але до цього спричинилася її дуже слабка участь у міжнародній торгівлі та відсутність достатніх золотовалютних резервів.

Таблиця 1

Квоти деяких держав — членів МВФ на 30 листопада 2000 р. (млн СПЗ)

Головним "законодавчим" органом Міжнародного валютного фонду є Рада керуючих, у яку входить по одному керуючому та його заступнику від кожної країни. Вона ухвалює рішення принципового характеру щодо діяльності Фонду. Для прийняття найважливіших рішень потрібно не менш ніж 85 % загальної кількості голосів. Нині більш ніж половину голосів мають 10 західних держав.

Виконавчим органом Фонду є Виконавча рада. Вона складається з 24 виконавчих директорів. З них вісім представляють окремі країни (США, Німеччина, Японія, Франція, Велика Британія, Саудівська Аравія, Росія, Китай). Решта виконавчих директорів представляють групи країн.

Україна входить до групи з 12 таких держав (табл. 2). Виконавчим директором від цієї групи країн є представник Нідерландів. Україна посідає в групі друге місце за кількістю голосів. її представник призначений заступником виконавчого директора від групи.

Виконавча рада керує практичною діяльністю Фонду, контролює здійснення тих заходів, які проводяться урядами держав-членів через Раду керуючих. Офіційні засідання Виконавчої ради відбуваються на регулярній основі (кілька разів на тиждень) і опрацьовують заходи впливу на поточну діяльність Фонду. Формально рішення Виконавчої ради ухвалюються на основі офіційного голосування. Але на практиці консенсус серед

Таблиця 2

директорів досягається під час обговорення питань, що зменшує можливості конфронтації. Україна має непогані умови для активної участі в діяльності цього органу.

МВФ здійснює контроль за дотриманням його статутних вимог державами-членами, і за серйозних порушень передбачається його втручання. З метою здійснення вказаного контролю проводяться щорічні консультації з державами-членами. Апарат Фонду розробляє рекомендації, враховуючи як характер зовнішньоекономічної діяльності даної держави, так і її внутрішньо-економічне становище.

Особливе значення при цьому мас ст. VIII Статуту, яка стосується валютних обмежень. У § 2-а цієї статті говориться: "...жодна держава-член без дозволу Фонду не має права вводити обмеження платежів і переказів за поточними міжнародними операціями". § 3 статті вимагає запобігати дискримінаційній валютній практиці, забороняє державам-членам брати участь у будь-яких дискримінаційних валютних угодах. І, нарешті, § 4 статті зобов'язує держави-члени конвертувати грошові суми, належні іноземцям, якщо вони отримані в результаті здійснення поточних операцій або ж необхідні для їх здійснення. Виконання цих вимог ще не означає повної конвертованості національної валюти, але воно створює необхідні умови для здійснення поточних операцій і розвитку зовнішньоекономічної сфери.

Враховуючи складність для багатьох країн досягнення такого ступеня конвертованості національної валюти. Статут МВФ у ст. XIV передбачає певні винятки щодо зобов'язань за ст. VIII для держав, які переживають труднощі у валютній сфері. Держави — члени МВФ повинні обґрунтувати своє рішення керуватися ст. XIV або ж формально приєднатися до зобов'язань за ст. VIII. Україна приєдналася до зобов'язань за ст. VIII Статуту МВФ 24 вересня 1996 р.

Як зазначалося, членство в МВФ надає державам-членам можливість отримувати в разі гострої потреби кредити, розмір яких залежить від величини квоти. Фонд ставить за мету, як говориться в його Статуті, допомагати державам-членам долати валютно-фінансові труднощі "шляхом тимчасового надання в їх розпорядження за відповідних гарантій спільних ресурсів Фонду і таким чином уможливлювати коригування диспропорцій у їхніх платіжних балансах без ужиття заходів, руйнівних для національного або міжнародного благополуччя". Наявність такої "каси взаємодопомоги" має важливе значення для держав-членів, оскільки дає змогу оперативно реагувати на платіжні диспропорції й тим самим підтримувати стабільність курсу національної валюти. Умовами ефективності функціонування цього механізму є оперативність у поверненні позичених коштів і гарантії можливості отримати їх у разі гострої потреби. Ця можливість зменшується, якщо заборгованість дер-жави-члена перед Фондом перевищує її квоту. За таких умов фінансове сприяння Фонду супроводжується дедалі жорсткішими вимогами щодо економічної політики держав.

Україна почала користуватися кредитами МВФ в 1994 р. в умовах наростання незбалансованості зовнішніх платежів і, на жаль, у значних розмірах. Нині Україна перебуває у несприятливому становищі, бо її заборгованість перед Фондом значно перевищує квоту. Як видно з даних табл. З, заборгованість України перед Фондом уже в 1995 р. вийшла за межі квоти, а наступного року суттєво перевищила її. Ситуація помітно поліпшилася протягом 2000 р.

Позиція України контрастує зі становищем західних держав — членів МВФ. Вони не тільки не мають заборгованості перед Фондом, а й виступають його кредиторами. Водночас для цілої низки країн характерні ті самі проблеми, що й для України. Так, заборгованість Росії перед Фондом уже в 1997 р. більш ніж удвоє перевищила її квоту. Деякі інші країни СНД також мають значну (Щодо квоти) заборгованість перед Фондом. Заборгованість Естонії та Латвії не перевищує їхні квоти, а заборгованість Литви, навпаки, майже вдвоє більша за квоту. Країни Східної Європи мають непогашену заборгованість перед Фондом, значно меншу за їхні квоти. Деякі з них загалом не мають заборгованості.

Таблиця 3

Позиція України в МВФ (млн СПЗ. на кінець періоду)

На початок 2000 р. боржниками Фонду були 92 держави-члени. Але переважна частка боргу припадає на невелику групу країн. Найбільші боржники: Російська Федерація — 10.2 млрд СПЗ; Індонезія - 7.7; Республіка Корея - 4,5; Аргентина — 2,9; Мексика — 2,9; Таїланд — 2,5 млрд СПЗ. На ці шість країн припадає понад 60 % усієї заборгованості держав перед МВФ. Заборгованість України за кредитами МВФ, отриманими в 1994 — 1999 рр., перевищила 2 млрд СПЗ, а на кінець 2000 р. знизилася до 1,59 млрд СПЗ.

Кредити та позики МВФ є обумовленими. Це стосується: а) умов позики; б) періоду, протягом якого позика може залишатися непогашеною; в) економічної політики, яку має проводити країна.

Умови, на яких Фонд надавав свої ресурси державам-членам, із плином часу змінювалися. Застосовувані нині умови були розроблені виконавчими директорами наприкінці 60-х років. У межах рекомендацій Виконавчої ради акцент дедалі більше переміщується в бік обумовленості надання ресурсів розробкою урядами держав-реципієнтів економічних програм та контролем МВФ над їхньою реалізацією. Для отримання позики у МВФ держава-член має представити економічну програму з конкретним визначенням сукупності економічних цілей та заходів для їх досягнення.

Розширення кредитної діяльності Фонду супроводжується постійним розвитком його кредитного механізму, який охоплює: звичайні механізми фінансування, спеціальні механізми, механізми пільгового фінансування, деякі інші. Вони різняться джерелами фінансування, розміром кредитів. Звичайні механізми фінансування базуються на використанні спільних ресурсів Фонду (внески держав-членів та запозичені ресурси). Це резервна частка, кредитні частки, механізм "стенд-бай", механізм розширеного фінансування (ЕГГ). До спеціальних належить, зокрема, механізм фінансування системних перетворень. Україна отримувала кредити в рамках механізмів фінансування системних перетворень, "стенд-бай" та розширеного фінансування.

Діяльність МВФ викликає неоднозначну оцінку. Динамічний і водночас суперечливий процес розвитку міжнародних економічних відносин неодноразово ставив Фонд перед серйозними випробуваннями, які показали, що механізм його впливу на перебіг міжнародного економічного співробітництва, розв'язання гострих проблем у галузі валютно-фінансових відносин був далеко не адекватним тим реаліям, які складаються у світовому господарстві. Відігравши позитивну роль у становленні й функціонуванні Бреттон-Вудської валютної системи, МВФ виявився безсилим запобігти її кризі та краху на початку 70-х років. Сприяючи нормалізації міжнародних валютно-фінансових відносин у рамках Ямайської валютної системи. МВФ, проте, не зміг відвернути посилення суперництва між провідними валютами в умовах їх вільного "плавання". Валютно-фінансові кризи в цілій низці країн у другій половині 90-х років поставили під питання деякі напрями політики Фонду, зокрема його вимоги щодо повної лібералізації зовнішньоекономічної сфери країн. Багато країн не задоволені принципами розподілу голосів між державами-членами. своєю часткою в розподілюваних СПЗ. обсягом наданої фінансової допомоги. її спрямованістю та обумовленістю, жорсткими рекомендаціями МВФ щодо внутрішньої економічної політики. Водночас країни — кредитори МВФ (передусім США) дорікають йому за неефективне, на їхній погляд, використання ресурсів Фонду, виступають за звуження кредитної діяльності МВФ. пропонують посилити функції нагляду та контролю, зокрема підвищити роль МВФ у регулюванні міжнародного руху капіталів.

В Україні склалися різні підходи в оцінці діяльності МВФ та співробітництва з ним: від позитивної оцінки, яка переважає, до вимог припинити членство у Фонді. Позитивний підхід базується на врахуванні сучасних реалій системи світогосподарських відносин, на визнанні того факту, що без дотримання загальноприйнятих "правил гри", закріплених, зокрема, у Статуті МВФ, практично неможливо розвивати зовнішньоекономічну сферу країни, реалізувати переваги участі в міжнародному поділі праці. Негативний підхід спирається в основному на критичну оцінку кредитної діяльності МВФ, а точніше — жорсткої обумовленості надання державам-членам кредитів та позик, втручання в розробку та реалізацію національних економічних програм. Завдання ж. очевидно, полягає в ефективному використанні в національних інтересах членства в МВФ. як і в інших міжнародних фінансових установах.

Статут МВФ передбачає право держав-членів у будь-який час припинити своє членство у Фонді. Таким правом свого часу скористалися Куба, Чехословаччина, Індонезія та Польща. Згодом ці країни, за винятком Куби, відновили своє членство у МВФ.

Сучасний стан міжнародних валютно-кредитних відносин характеризується розвитком розгалуженої інституційної структури, яка охоплює цілу низку валютно-фінансових установ як на глобальному, так і на регіональному рівнях. Чільне місце в цій структурі посідають, безперечно, МВФ та МБРР, які відіграють вагому роль у загальносвітовій системі регулювання найважливіших сфер міжнародного економічного спілкування.

Ефективна участь у світогосподарських зв'язках так чи інакше пов'язана зі співробітництвом із цими організаціями. Звичайно ж, таке співробітництво має особливо важливе значення для України, яка вирішує завдання не тільки інтегрування у світову економіку, а й зміцнення політичної незалежності та економічної безпеки.

Певна річ, було б невиправдано ідеалізувати МВФ. як і інші міжнародні економічні організації. Вони мають удосконалювати свою діяльність, адаптуватися до нової світогосподарської ситуації. Неодмінна умова ефективної діяльності МВФ та інших міжнародних організацій — недопущення використання їх у егоїстичних інтересах окремих груп країн на шкоду іншим країнам. Багато що залежить від діяльності самого апарату МВФ, і це має привертати увагу держав-членів.

Реалії сучасних міжнародних економічних відносин настійно вимагають пошуку взаємоприйнятних компромісів між державами для розв'язання актуальних валютно-фінансових проблем, що мають загальносвітове значення. Міжнародний валютний фонд (та група Світового банку) являють собою у цьому плані важливий інструмент, який може бути використаний для подальшого розвитку міжнародного економічного співробітництва.