Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Угорщина

У провінціях Австрійської імперії революція 1848-1849 рр. швидко переросла з ліберально-демократичної в національну. Яскравим прикладом була Угорщина, в якій національне відродження дореволюційних років мало вагомий вплив на угорських аристократів. Вони перетворилися на націоналістів з чітким усвідомленням необхідності збереження власних традицій та політичного домінування в угорських землях. Національна буржуазія розробила програму демократичних реформ, серед яких головне місце належало ліквідації кріпосного права, розвитку національної промисловості та фінансів. Лідером руху за реформи став адвокат Л. Кошут.

Лайош Кошут (1802-1894) - угорський політичний діяч, реформатор, активний борець за незалежність Угорщини. Здобув юридичну освіту, працював повіреним, помічником депутата національного парламенту в Братиславі. Займався політичною журналістикою, зазнав переслідувань з боку австрійського уряду. Під час революції 1848-1849 рр. в Угорщині був керівником Комітету захисту батьківщини, верховним правителем (диктатором) Угорщини (травень - серпень 1849 р.). Ініціатор створення угорської армії, автор Декларації незалежності (квітень 1849р.), що проголошувала повалення в Угорщині влади Габсбургів. Після поразки революції перебував в еміграції - в Туреччині, США, Англії, Італії. Займався публіцистичною діяльністю, закликав до визволення Угорщини від влади Австрії. Підтримував тісні стосунки з італійським революціонером Дж. Мадзіні, вів переговори з національними емігрантськими колами про створення федерації у складі Угорщини, Сербії, Хорватії та Румунії. У1859 р., коли загострилися відносини між Францією і Австрією, на пропозицію французького імператора Наполеона III почав готувати антиавстрійське повстання в Угорщині. Однак ці плани не реалізувалися, оскільки в липні між обома країнами було підписано перемир'я. В еміграції в Італії критикував угорських діячів, що підписали Аусгляйх 1867р. про створення двоєдиної монархії - Австро-Угорщини. Останні роки життя важко хворів, жив у бідноті та самотності.

Реформаторам удалося перетворити Державну раду Угорщини на легальний орган боротьби за широку національну автономію Угорщини у складі Австрійської імперії. Важливим заходом стало утвердження угорської мови в ранзі офіційної. Водночас це спровокувало конфлікти між неугорським населенням, яке становило майже 60 % населення Угорщини.

30-ті - 40-ві роки XIX ст. були важливим періодом національного відродження слов'янських народів Австрійської імперії. Його головною ознакою стало пробудження інтересу до національного життя, розвитку і поширення національних мов, літератур та інших галузей культури. У цьому процесі провідну роль відігравали просвітителі - "будителі" (Й. Добровський, Й. Юнгманн, Я. Коллар, Л. Штура та ін.), які започаткували наукову роботу з мовознавства, історії, етнографії, писали літературні твори національними мовами, видавали національну періодику тощо.

Вже 15 березня 1848 р. жителі Пешта (Буда і Пешт лише у 1873 р. об'єдналися в одне місто - Будапешт) під керівництвом радикала Ш. Петефі захопили найважливіші пункти столиці, друкарню й поширили серед міщан програмний документ революції - відозву "12 пунктів". До звичних вимог введення демократичних свобод, ліквідації панщини та ін. додалися заклики до виведення австрійських військ, створення власного уряду та об'єднання з Угорщиною Трансільванії. 17 березня було створено уряд Угорщини, де провідну позицію займав Л. Кошут. Першими декретами уряд ліквідував панщину, значну частину податків, передав у руки безземельним селянам третину оброблюваних ними земель тощо.

Під натиском демократів Державні збори висунули перед австрійським імператором вимогу надати Угорщині широку автономію, визнати здійснені соціальні перетворення і не чинити опору введенню демократичної конституції. Імператор змушений був погодитися і угорські демократи під керівництвом Кошута розробили конституцію, відому під назвою "Квітневі закони". Конституція передбачала створення демократично обраного парламенту, запровадження загальних демократичних свобод, скасування цензури, наділення всіх жителів громадянськими правами, свободу віросповідань. Однак конституція мала проугорський характер і не враховувала інтересів численного неугорського населення. Це позбавило революційний уряд підтримки національних рухів, керівництво якими перейшло до правих сил, що стали союзниками габсбурзької монархії.

Серпневий контрреволюційний переворот у Відні дав змогу імператорові посилити тиск на революційну Угорщину. Напередодні він домовився про спільні дії з губернатором Хорватії Й. Єлачичем, відомим своєю відданістю монархії та ненавистю до "кліки адвокатів" у Пешті. Єлачич відмовився підтримувати відносини з угорським урядом, дискредитував угорських революціонерів в очах південних слов'ян, сподіваючись, що вони залишаться вірними монархії і, нарешті, домовився з лідерами сербів про спільні дії для придушення революції в Угорщині.

Багатомісячна кровопролитна війна угорців з австрійцями та хорватами почалася у вересні. З метою мобілізації сил для боротьби з ворогом угорці створили Комітет захисту батьківщини на чолі з Л. Кошутом. Швидкими темпами формувалася національна армія, до лав якої вступали представники різних верств угорського суспільства. 14 квітня 1849 р. була прийнята декларація, яка проголосила незалежність Угорщини. Війна проходила з перемінним успіхом. Навесні 1849 р. угорці завдали низки поразок ворогу і наблизилися до австрійських кордонів. Австрійська імперія опинилася на межі катастрофи, що змусило імператора звернутися за допомогою до росіян. Російський імператор Микола І наказав 200-тисячній російській армії перейти кордони Угорщини і 13 серпня 1849 р. угорська армія капітулювала.