Історія України - Коваль М.В. - План ГОЕЛРО

Більшовики були переконані, що громадянська війна закінчиться після поразки денікінських армій. Важко було передбачити, що частина денікінських військ закріпиться в Криму, а з Польщею не вдасться домовитися мирним шляхом. Тому в лютому 1920 р. було створено Державну комісію по електрифікації Росії (ГОЕЛРО). Під електрифікацією розуміли технічну реконструкцію народного господарства, тобто індустріалізацію, здійснювану на технічно найпрогресивнішій енергетичній основі — за допомогою електрики.

До розробки плану ГОЕЛРО залучалися десятки кваліфікованих спеціалістів під керівництвом одного з найстаріших членів партії більшовиків, інженера Г. М. Кржижановського. Створена Кржижановським творча група здійснила роботу в стислі строки. У грудні 1920 p. VIII Всеросійський з'їзд Рад розглянув і затвердив план ГОЕЛРО.

Великого значення в цьому плані надавалося електроенергетиці. Передбачалося спорудити ЗО теплових ї гідравлічних електростанцій, кожна з яких мала б задовольнити потреби в електроенергії великого промислового вузла чи району. У Південному економічному районі (Україна і частина прилеглої території Росії) намічалося спорудити потужності на 560 тис. кВт. Масштаби будівництва в районі, який включав Донбас, були найбільшими. Тут мали відбудовуватися й об'єднуватися в єдину мережу 24 електростанції металургійних заводів і шахт. Планувалося розгорнути будівництво нових державних районних електростанцій (ДРЕС) у Штерівці, Лисичанську, Білій Калитві, Гришиному, а також Дніпровської ГЕС у районі Олександрійська потужністю 200 тис. кВт {з можливим розширенням у перспективі до 560 тис. кВт). На базі електроенергії Дніпрогесу мали постати потужний завод якісних сталей, а також ряд алюмінієвих заводів.

У металургійній промисловості за планом ГОЕЛРО намічалося насамперед відбудувати й розширити великі заводи в Україні. У кам'яновугільній промисловості Донбасу планувалося десятикратне (порівняно з 1920 р.) зростання видобутку вугілля. У зв'язку з цим накреслювалися заходи по технічному переоснащенню шахт, будівництву нових робітничих селищ, підготовці кадрів робітників і спеціалістів. У машинобудуванні передбачалося швидкими темпами розвивати виробництво машин для паливної та металургійної промисловості, транспорту і сільського господарства.

Розглянувши план ГОЕЛРО, V Всеукраїнський з'їзд Рад (лютий— березень 1921 р.) схвалив його й доручив урядові республіки вжити заходів щодо узгодження роботи по електрифікації республіки із загальногосподарським планом. Було створено Комісію по електрифікації України (КЕУ). Вона розробляла програми електрифікації в галузевому і територіальному розрізі, брала участь у зведенні їх у єдиний республіканський план.

Виконання плану ГОЕЛРО, як вважалося, означатиме створення матеріально-технічної бази соціалізму. Здійснити всю програму будівельних робіт передбачалося за одне чи два десятиріччя. Неможливість визначити більш точні строки пояснювалася невпевненістю щодо зовнішньополітичних перспектив соціалістичного будівництва при закладеній авторами плану істотній (не менше ніж на третину) залежності від зовнішніх ресурсів. Називаючи най коротший строк—одне десятиріччя, В. І. Ленін розраховував на допомогу з боку промислово розвинутих країн після перемоги в них пролетарської революції. Коли ж сподівання на світову революцію не справдилися, стали розраховувати на фінансову допомогу міжнародного капіталу. Проте, як показав досвід переговорів у Генуї, ці розрахунки також були нереальними.

До революції індустріалізація країни фінансувалася за рахунок трьох основних джерел: прямих і посередніх податків, сплачуваних переважно селянством в державний бюджет, закордонного капіталу в формі державних позик або приватних інвестицій (вкладень) і, нарешті, капітало нагромадження в самій промисловості. За нових умов розраховувати на капіталона громадження не доводилося: націоналізація підприємств різко послабила ефективність виробництва, а ігнорування законів ринку зробило беззмістовним саме поняття промислово--го прибутку. Не було надії на залучення закордонного капіталу. Нарешті, промисловості не міг допомогти й бюджет, тому що величезна інфляція перетворила податки на абстрактну величину. У лютому 1921 р. стягнення грошових податків взагалі припинили. Отже, залишався тільки один канал фінансування індустріалізації, уперше випробуваний для інших цілей під час громадянської війни: продрозкладка, примусове вилучення селянської продукції в її натуральній формі. Висловивши сподівання на те, що продрозкладка 1920/21 господарського року дасть державі до 300 мли пудів хліба, В. І. Ленін на VIII Всеросійському з'їзді Рад зауважував: "Без такого фонду неможливо відбудувати промисловість країни, неможливо думати про відродження транспорту, неможливо навіть підходити до великих завдань електрифікації Росії".

Політичне керівництво країни бачило, що продрозкладка справляла руйнівний вплив на виробництво. Вона підштовхувала селян сіяти тільки для власних потреб, і споживачі сільськогосподарської продукції опинялися під загрозою голоду. Ще в лютому 1920 р. Л. Д. Троцький запропонував ЦК РКП (б) замінити розкладку прогресивним натуральним податком, щоб дати селянам стимул для розширення виробництва. "Сучасна політика зрівняльної реквізиції за продовольчими нормами, кругової поруки під час зсипки і зрівняльного поділу продуктів промисловості,— писав він,— спрямована на зниження землеробства, на розпорошення промислового пролетаріату і загрожує остаточно підірвати господарське життя країни". Одначе партія тоді не пішла на зміну економічної політики: надання селянам можливості розпоряджатися частиною виробленої продукції означало відродження купівлі-продажу, тобто товарно-грошових відносин, а це суперечило комуністичній доктрині. З ініціативи В. І. Леніна VIII з'їзд Рад здійснив спробу зупинити деградацію сільськогосподарського виробництва зовсім іншим способом: прийняв закон про запровадження державних завдань на посів для кожного селянського господарства. Законодавці навіть не замислилися, що вони повертають селянина до становища, яке існувало напередодні реформи 1861 р. "Спростування" законів ринкової економіки юридичними законами штовхало суспільство не до соціалізму, як проголошувалося, а до феодалізму.