Історія України - Литвин В.М. - Національний рух в Закарпатській Україні

Національний (русинський) рух у Закарпатській Україні пройшов кілька етапів. Складність цього руху була зумовлена тим, що русинське населення, зокрема інтелігенція, не могло визначитися зі своєю національною ідентичністю (приналежністю до мадярського пануючого етносу чи далеких слов'янських братів-росіян, чи наддніпрянських малоросів та галицьких русинів).

Ще одна особливість національного руху українців в Закарпатті полягала у сповільненому характері процесу культурно-національного відродження порівняно з іншими українськими регіонами. Якщо центрами українського руху вважалася Наддніпрянщина в 1870-ті pp. та Галичина в 1890-ті pp., то на Закарпатті було чути лише далеке відлуння цих потужних потоків активного українства.

Національний рух закарпатських українців почав формуватися з середини XIX ст. у вигляді русофільської течії. Русофільство виникає як реакція на духовний та адміністративний тиск у житті української спільноти Закарпаття. Ідеологом і засновником русофільської течії був відомий поет та культурно-громадський діяч Олександр Духнович, котрий через свою творчість поширював в русинському середовищі думку про єдність закарпатських русинів з галицькими русинами (українцями). В 1855 р. ним була заснована "Пряшівська літературна спілка".

Другий етап національного відродження уже мав яскраво виражений русофільський характер. Лідерами русофільського руху на Закарпатті були І.Раковський та А.Добрянський. Соціальну базу русофільства складали представники нечисленної русинської інтелігенції - літератори, вчені, вчителі, культурно-громадські діячі - О.Павлович, О.Митрак, Ю.Ставровський-Попрадов, А.Кралицький, В.Кимак.

У 1866 р. ними було утворене перше русинське культурно-освітнє товариство св. Василія Великого в Ужгороді. Русофільські установи розпочали видавничу діяльність. Протягом 1867-1871 рр. "Пряшівська літературна спілка" видавала першу світську газету закарпатських українців "Свет". У 1871-1872 рр. була започаткована газета "Новый свет". З 1871 р. в Ужгороді виходила сатирична газета "Сова", яка подавала критичні матеріали угорської світської влади та церковної влади на Закарпатті. Редактором "Сови" був В.Кимак, публіцист, громадський діяч, викладач історії в Ужгородській гімназії. На сторінках "Сови" друкувалися відомі письменники, публіцисти, громадські діячі краю А.Кралицький, Є.Фенцик, К.Сабов. Після репресій угорських властей, коли газета була заборонена, її видавці В.Кимак та Е.Грабар емігрували до Росії.

В 60-70-ті рр. представники русинського руху виступали не лише з культурно-освітніми, мовними проектами, а й з політичними ініціативами. Лідер русофільської течії А.Добрянський запропонував декілька проектів автономії краю.

Русофільський напрям зазнав організаційного та інтелектуального банкрутства. Сподівання на інтервенцію царської Росії не виправдалися, а головне, русофіли не могли протистояти тиску мадяризації, русофільські діячі часів А.Добрянського зійшли зі сцени.

Але ще наприкінці 1890-х рр. гурток закарпатських інтелектуалів, розчарувавшись у русофільстві, його політичній і культурній непродуктивності, започаткував народовський напрям - русинофільство. Соціальна база русинофільства була дуже вузькою і являла собою нечисленну групу закарпатських інтелектуалів - вчених, публіцистів, літераторів, українськи налаштованих громадських діячів. Більшість русинської інтелігенції була мадяризована, в її свідомості переважали мадярські національно-політичні та культурні лояльності. Русинофіли свідомо відмовилися від російської мови і повернулися до народної, вбачаючи саме в ній запоруку національного відродження і злуки штелігенції з народом. Гуртувалися вони навколо тижневика "Наука" (виходив з 1897 р.).

Відомими діячами русинофільського руху були греко-католицький священик, публіцист, громадський діяч Августин Волошин, історик, етнограф Юрій Жаткович, літературознавець Гіядор Стрипський, редактор М.Врабель та ін.