Історія України - Литвин В.М. - Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

З 90-х рр. XIX ст. починається процес політизації національного руху, виникають політичні партії національного спрямування. У його авангарді опинилося національно налаштоване студентство, що знаменувало зміну поколінь і водночас ідеологій в межах національного руху.

Типовим явищем національного руху цього періоду була таємна українська політична організація "Братерство тарасівців", створена 1891 р. харківськими студентами І.Липою, М. Бай Здренком, М.Базькевичем та студентом Київського університету В. Боровиком. За характером організації, ідеології, практичною діяльністю "Братерство тарасівців" було перехідним етапом між аморфним громадівством і політичною організацією зі своєю програмою та ідеологією, прообразом політичної партії.

Заходами четвірки гуртки тарасівців були утворені в Харкові, Києві, Юр'єві (Тарту). Найбільш потужним осередком тарасівців був Харківський, членами якого стали студенти Микола Яценко, Олександр Бурлюк, Дмитро Дробиш, Олександр Кривко, учитель Іван Зозуля та ін.

"Братерство тарасівців" виникало як таємна політична організація. При прийомі нових членів дотримувалися правила конспірації. Разом з тим були збережені тісні зв'язки й традиції громадівського руху. Навколо тарасівців виник гурток національно свідомої студентської молоді, яка займалася культурно-просвітницькою діяльністю. Він називався "Молода громада". Ядро гуртка складало таємне "Братерство тарасівців" і очолювали його І.Липа та М.Яценко. "Молода громада" й тарасівці тісно співпрацювали з гуртком С. та О.Русових, до якого входили представники місцевої інтелігенції Я.Трутовський, СЛевандовський, Л.Падалка та ін., які займалися виданням місцевої літератури. За допомогою С. та О.Русових тарасівці зібрали бібліотеку легальних і нелегальних видань.

З громадівським рухом тарасівців зближували форми культурно-освітньої діяльності. Члени "Молодої громади" і тарасівці організовували гуртки самоосвіти, поширювали твори українських письменників І.Нечуя-Левицького, О.Кониського, Б.Грінченка, заборонені видання, влаштовували вечори, вистави, читання рефератів, налагодили зв'язки з діячами Галичини, які постачали для них нелегальні видання. З політичною партією "Братерство тарасівців" зближувала наявність (в умовах переслідування) таємного осередку та програми.

Програма тарасівців "Символ віри молодих українців" підсумовувала здобутки попередніх його етапів і відкривала перспективи подальшого розвитку. Ключові ідеї і принципи програми тарасівців були запозичені і використані в програмових документах українських політичних партій. Е ідейним джерелом були думки М.Драгоманова, С.Подолинського, праці К.Маркса та Ф.Енгельса, видання марксистської групи "Визволення праці", твори діячів міжнародного робітничого й соціально-демократичного рухів.

Центральне місце в першій політичній програмі українства посідає стратегія національного самовизначення, або, як її скромно визначають автори, "культурно-просвітня діяльність". Ця частина програми є найбільш опрацьованою детально і широкою за обсягом поставлених проблем. Першочерговою є ідея єдності Східної та Західної України. На друге місце в справі національного самовизначення тарасівці поставили мовну політику. Важливою складовою стратегії національного самовизначення тарасівці вважали формування національної свідомості, "національного духу", "національних почувань всеукраїнських" серед інтелігенції та народу", а також популяризацію української ідеї "фактами щоденного життя", "в освіченому товаристві, в народі, у відносинах з урядом", в російській, польській, західноєвропейських літературах.

У 1893 р. гурток харківських тарасівців та молодо громадівців був розгромлений поліцією.

У 1895 р. студентами Київського університету В.Доманицьким, Г.Лазаревським. П.Холодним, І.Руденком була організована таємна "Українська студентська громада". У 1897 р. в Харкові виник гурток під назвою "Харківська студентська громада". Велику роль у її створенні належала Дмитру Антоновичу, активними її учасниками були М.Русов, О.Коваленко,

Ю.Коллард, І.Кухта, Б.Мартос, Б.Камінський та ін. Це була одна з найчисленніших студентських громад, що налічувала 100 осіб. Ідеологічні позиції членів Харківської студентської громади характеризувалися поєднанням національних та соціалістичних ідеалів. Під її впливом виникла Полтавська семінаристська громада, до якої увійшли студенти духовної семінарії М. та В.Міхновські, М.Ткаченко, С.Андрієвський, М.Гмиря, В.Фідровський та ін.

Наприкінці 1890-х рр. була зроблена спроба консолідації студентського руху на засадах націоналізму. У 1898 р. за ініціативою лідера Харківської студентської громади Д.Антоновича був організований в Києві нелегальний з'їзд студентських громад. Від Київської студентської громади в ньому взяли участь В.Доманицький, І.Гавриш; Харківської - Д.Антонович, М.Русов; Олександрівської - К.Мацієвич, а також представники Львівської "Академічної громади" - Д Лукіянович та Віденської мілітарної організації "Січ" - Р.Сембратович. Видані в Галичині постанови з'їзду у вигляді відозви мали національно-демократичний характер. Цей документ закликав до впровадження демократичних свобод, пропаганди української ідеї, вживання української мови, поширення друкованих видань українською мовою в масах.

Під впливом робітничого руху і студентських виступів у 1899 р. в Києві відбувся II студентський з'їзд. В роботі з'їзду взяли участь діячі Київської. Харківської студентських громад. Росії та Естонії - Петербурга та Юр'єва (Тарту).