Культура міжособистісних стосунків - Сайтарли І.Л. - Азійська модель культури ділового спілкування

Культура стосунків у діловій сфері, що культивується в азійських країнах, класифікується як традиційно-колективістська, формально-ієрархічна, емоційно стримана, монохронна, за винятком Індії, в якій досить гнучко ставляться до фактора часу. В цьому регіоні релігія відчутно впливає на всі сфери життєдіяльності суспільства, в т. ч. на етику й етикет, отже, і на культуру ділового спілкування. Найпоширеніші релігії азійського культурного регіону - буддизм, індуїзм, конфуціанство. Найхарактернішими представниками азійської моделі культури ділового спілкування є Китай, Японія та Індія.

Особливості ділового спілкування в Китаї

Останнім часом досить відчутно впливає на ділове життя в азійському регіоні й у всьому світі Китай. Як відомо, китайці у будь-яких ситуаціях поводяться досить стримано, їм не притаманні прояви сильних емоцій, ентузіазму. Ця стриманість виявляється Й у міжособистісних стосунках. Тому, спілкуючись із мешканцями цієї країни, варто пам'ятати, що вони вважають неприпустимими обнімання, плескання по спині, поцілунки, навіть легкі дотики. На китайських вулицях потрібно максимально контролювати свою жестикуляцію, а в громадських місцях утримуватися від поцілунків. Непристойним вважається навіть ходити з дамою під руку. Однак люди однієї статі можуть спілкуватися, міцно тримаючись за руки, у Китаї це - жест міцної дружби.

Під час світських бесід не варто розпитувати китайців про політику. Якщо китаєць не знає відповіді на конкретне запитання, наприклад, де знаходиться конкретний населений пункт, він може нафантазувати або висловити припущення.

При знайомстві китайці обмінюються візитівками, вітаються рукостисканням (спочатку слід потиснути руку найпочеснішому представнику китайської делегації). На зворотному боці візитівок, призначених для китайської делегації, обов'язково має бути текст китайською мовою. Отримавши візитівку китайського партнера, потрібно уважно її прочитати, потім покласти перед собою на стіл або до футлярчика. Китайські імена зазвичай складаються з трьох слів, перше - прізвище, а наступні означають ім'я. Наприклад, до містера Лі Ер Пенг потрібно звертатися "містер Лі (Лі сяньшен)", до містера Ден Сяопін - "містер Ден (Ден сяньшен). До жінки звертаються "місіс Лі (Лі тайтай)"; до неодруженої жінки - "міс (сяоцзе)". Якщо прізвище китайця чи китаянки не відоме, краще звертатися: "містер (сяньшен)" або "місіс" (у ділових стосунках - "нюйши").

Іноді, щоб пристосуватися до європейського етикету, китайці на візитівці можуть переставити місцями прізвище й ім'я. Про це, якщо виникли сумніви, краще запитати в них особисто. Китаєць може запропонувати звертатися до нього по імені. При звертаннях у Китаї використовують також титули (президент, граф) або назви посад (директор, голова тощо). Щоб полегшити спілкування з іноземцями, китайці беруть собі іноземні імена: Тімоті Ванг, Вася Чжан, Джон Бай, Ірина Лі. До жінок у сфері послуг тактовним вважається звернення "сяоцзе".

Найпоширеніша форма привітання у Китаї - "Ні хао ма?" ("Чи добре вам?"), на що потрібно відповісти: "Хао! Сесе!" ("Добре! Дякую!").

Як і в арабському світі китайський бізнес зорієнтований спочатку на стосунки, потім - на угоду. Тому не варто сподіватися на вдалий бізнес із китайськими партнерами, не маючи з ними надійних, довірливих особистісних стосунків ("гуансі" - дух дружби). Встановленню таких стосунків китайці віддають багато часу і сил.

Під час ділового спілкування вони зазвичай влаштовують банкети, ігри, гольф, щоб якомога краще пізнати свого партнера, вивчити його сильні та слабкі сторони, пересвідчитися, чи можна йому особисто довіряти. У таких ситуаціях європеєць може виявити нетерпіння, зауважуючи: "Ми марнуємо час". Зовсім інакше думатиме його китайський партнер, оскільки цей час він витрачає на розмірковування, чи варто йому мати з тією чи іншою особою бізнес.

У процесі переговорів китайці зазвичай обирають очікувальну тактику, намагаючись спочатку з'ясувати наміри партнера, проаналізувати висунуті ним умови тощо. Власну позицію вони висловлюють наприкінці зустрічі. Переговорний процес з китайцями відбувається дуже важко. Та якщо з ними досягнуто певних домовленостей, вони намагатимуться виконати всі взяті на себе зобов'язання.

На початку ділових контактів не варто виявляти особливе захоплення китайською культурою або китайськими партнерами. "Дух дружби" не заважатиме їм вдало маніпулювати та використовувати помилки протилежної сторони. Не гребують вони і тактикою тиску. Наприклад, під час складних переговорів, коли їх партнер виявляє неабияку непоступливість, у вестибюлі приміщення може з'явитися представник (представники) конкуруючої фірми, очікуючи на ділову зустріч з ними.

Китайці уникають слова "ні", оскільки вважають пряму відмову образою. Тому "ні" в Китаї означає: "це питання вимагає додаткового вивчення"; "це буде важко" тощо. У Китаї не заведено підвищувати голос, китайці, особливо представники північних регіонів, завжди розмовляють тихо. Крім того, на переговорах з ними потрібно контролювати свою емоційність, оскільки в Китаї фальшива посмішка краще, ніж відвертий гнів. Сміх, хихотіння китайських партнерів можуть свідчити, що вони знервовані.

Характерною ознакою переговорів з представниками китайських фірм, організацій є ставлення до умов контракту як до об'єкта, що завжди перебуває в стані узгодження. Європейських бізнесменів такий підхід дратує.

У спілкуванні з китайцями ніколи не можна чинити так, щоб вони були змушені ніяковіти в присутності своїх партнерів. Критичні зауваження можна висловлювати лише наодинці. Доречно при цьому скористатися послугами третьої особи, яка має бути незацікавленою, авторитетною для них. Надсилати критичні зауваження у письмовій формі обов'язково слід із позначкою "конфіденційно", щоб лист не потрапив до секретаря, оскільки підрив авторитету керівника в очах його підлеглих в Китаї розцінюється як надто некоректний вчинок.

Співпраця з китайськими партнерами на їхній території вимагає блискавичного реагування на отримані пропозиції, запрошення, ділову кореспонденцію тощо. Щодо цього європейцям бракує оперативності, тому в Китаї часто нарікають на їх неквапливість. Фірми, які співпрацюють із китайськими бізнесменами, повинні мати в своєму штаті фахівців з китайського ділового етикету, а також відповідальних за ділове листування.

Обов'язково потрібно відвідувати офіційні, протокольні заходи, влаштовані китайськими партнерами. На банкети і прийоми у Китаї приходять з подарунками. Найпоширеніші подарунки - французький коньяк, віскі, запальнички, книги, твори мистецтва, калькулятори тощо. Не варто дарувати китайцям годинники, західне столове вино, речі, які мають відношення до числа "чотири". Ці обмеження є не надто категоричними, про що свідчить випадок з однією датською фірмою, яка своїм діловим партнерам із Китаю подарувала коштовні настільні годинники. Наступного ранку представник китайської делегації прошепотів на вухо датському партнеру: "Вибачте, але китайцям годинники не дарують. Годинники нам нагадують про смерть, приносять нещастя". Зауваживши, що данець внутрішньо зіщулився, той промовив: "Нічого, ми без забобонів".

Дарувати фрукти у Китаї можна лише дуже близьким друзям, оскільки там їх дарують тільки бідним. У гості до китайців приходити потрібно трішки раніше, однак піти звідти необхідно вчасно - відразу після закінчення вечері. Під час вечері слід скуштувати кожну страву. Почесний гість страви куштує першим і першим залишає трапезу. Згідно з китайським етикетом келих слід тримати в правій руці, ледве торкаючись її лівою. На початку пропонують різносоли, подрібнене м'ясо, горішки. Перед кожним гостем ставлять маленькі мисочки. Коли китайці п'ють, то не їдять, а лише закусують. Не обов'язково пити з усіма разом: один із учасників застілля може запропонувати вам випити особисто з ним, і це не є нетактовним стосовно інших гостей. Абсолютно неприйнятне в Китаї непомірне вживання алкоголю. Під час застілля спочатку пропонують холодні, потім гарячі страви, які у свою миску слід накладати невеликими порціями, оскільки вживання великої кількості їжі в Китаї вважається непристойним.

Меню китайців доволі різноманітне. Страви готуються швидко, оскільки їх компоненти дрібненько нарізають кубиками, смужечками, шматочками тощо. Китайська кухня має досить екзотичні страви: з плавників акули, зі змій тощо. Та повсякденною їжею є соя, яловичина, птиця (курятина, качатина), овочі, морепродукти, морська капуста. Головний продукт - рис, який готують на тваринних або рослинних жирах. З нього варять суху, розсипчасту ("дань") або дуже рідку ("дамічжоу") каші. Не вживають китайці спрокопчені ковбаси, копчену рибу, байдуже ставляться до ікри, лососини, оселедця, сирів, вершкового масла, кисломолочних продуктів, соусів зі сметани або вершків. Усі молочні продукти в Китаї замінюють соєві вироби: соєвий соус, соєве масло, соєве молоко. Не використовують вони під час приготування їжі лаврове листя.

Наприкінці трапези подають супи; на десерт, який пропонується після супу (бульйону), - дині, кавуни, фрукти, морозиво, а потім пригощають чаєм із різноманітними ласощами.

Від запропонованого китайцями подарунка або додаткового вгощання спочатку варто ввічливо відмовитися. Подарунки в Китаї приймають обома руками. На відміну від європейців, які зазвичай розкривають подарунки відразу після їх вручення, китайці вважають це неввічливим і розглядають їх без присутності гостей.

Традиційний діловий одяг у Китаї - темно-синій або сірий костюм, нестроката краватка, біла сорочка і чорне взуття. Представники східних культур не дозволять собі знімати піджак або краватку, очікуючи подібної протокольної дисципліни і від іноземних партнерів.