Культурологія - Безвершук Ж.О. - Розділ 7 СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. СХІД

7.1. Арабо-мусульманська цивілізація

У середні віки значного розквіту набула культура створена арабами та іншими народами Близького та Серед нього Сходу, Північної Африки та Південно-західної Європи. Цьому сприяло утворення в Аравії у VII ст. теократичної держави, яка в результаті завоювань у середині VIII ст. перетворилась на величезну імперію — Халіфат. Засвоївши культурні здобутки завойованих народів, а також досягнення давньогрецької, елліністично-римської, іранської, індійської, китайської та інших культур, араби створили власну високорозвинену цивілізацію. Фундаментальну роль у цьому процесі відіграло формування на початку VII ст. ісламу.

Одна з найпоширеніших монотеїстичних релігій виникла в Аравії, вона проголосила, що основний обов'язок мусульманина — віддати себе Богові, що означає повірити в Єдиного Боги і добровільно виконувати його волю, яка е найправеднішою настановою для людини. У віруваннях християн, іудеїв і мусульман багато спільного. Так, мусульмани першою людиною, яка віддала себе Богові, називають Адама. Але віра нащадків Адама з часом послабилась, і вони впали в язичництво. Для нагадування людям про те, що він один, Бог послав пророків: євреям — Мойсея, потім — Ісуса Христа, арабам — Мухаммеда. Тому Мухаммед говорив, що вчення, яке він проповідує, не суперечить істинному іудаїзму та християнству, а підтверджує їх.

Виникнення ісламу пов'язане з племенем курейшитів, що населяло торговельний центр — Мекку. Племінний бог курейшитів Аллах вшановувався особливо. Вважалося, що він утілився в чорному камені, який був вбудований в стіну храму Кааби, і за своєю ритуальною значущістю переважав над усіма іншими племінними богами. З роду курейшитів походить і Мухаммед, якого, за легендою, Аллах обрав своїм пророком на землі. Мухаммед у пророцтвах закликав віддати себе Аллаху, а також дотримуватися заповіданих ним норм життя: боротися з лихварством, виявляти чесність у торгівлі і справедливість у ставленні до бідних. Зустрівши жорстокий опір своїх багатих одноплемінників, Мухаммед змушений був втекти у м. Ясріб (пізніше — у м. Медина — "град пророка") зі своїми прихильниками у 622 р.

Рік переселення (хіджри) став початком літочислення всіх мусульман світу. В 632 р. Мухаммед помер, після чого в ісламському світі відбувся глибокий розкол, що став характерною особливістю мусульманської культури. Невдовзі почалася швидка ісламізація. Їй сприяло те, що арабські народи були вже готові до культу єдиного великого Бога. Тим більше, що від тих, хто бажав сповідувати іслам, потрібно було лише одне — при свідках сказати: "Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед — пророк його". Цей акт сприймався як укладення угоди з Аллахом, яка виключала віровідступництво. Останнє каралося смертю на підтвердження всесилля Аллаха.

Арабські халіфи економічно заохочували перехід християн і зороастрійців у мусульманство. Не менш важливим чинником поширення ісламської культури була арабізація — розселення арабських племен на захоплених територіях, знищення там чоловіків і поповнення гаремів місцевими жінками. Ісламізація означала й ознайомлення з Кораном, який був написаний арабською, а переклад його заборонявся, тому доводилося вивчати арабську мову.

Основу ісламського віровчення становлять суворий монотеїзм" визнання Корану вічною, нествореною священною книгою, віра у воскресіння мертвих і в кінець світу, додержання молитов (намазу), посту (рамазана), паломництва (ходжа), податку па користь бідних, який у Корані називається "закят" (очищення). Останній важливий для мусульманського способу життя, ісламської культури. Він не тільки символізує єдність общини (умми) і піклування багатих про бідних, а й виправдовує дії політичної та релігійної влади, коли вона забирає майно в ім'я Аллаха у заможних мусульман. Жоден мусульманин не має права ухилитися від богоугодної справи — допомагати бідним, готувати священну війну проти невірних — джихад, сприяти уммі своїм багатством. Причетність до ісламу та умми оцінюються в ісламській культурі вище, ніж належність до раси, народу, племені та мовної групи. Мусульманські культура практично не визнає соціальної нерівності. І, навпаки, релігійно освяченим є принцип, за якого сила, здібності, слушний випадок відкривають двері до вищого стану всім гідним того. Раб міг стати султаном, бідняк — шанованим ученим, знавцем ісламу, солдат -воєначальником. Не визнає іслам поділу влади на духовну і світську, закріпляючи тим самим єдність функцій релігії, політики та держави.

Найвищі досягнення у науці та мистецтві арабська культура мала у VIIІ—XI ст. В обладнаних консерваторіях араби проводили астрономічні спостереження (хоча останні значною мірою були пов'язані з астрологією). Відомі їх великі успіхи у математиці: введено, наприклад, тригонометричні функції, розроблено низку прийомів розв'язання алгебраїчних рівнянь 1-го та 2-го ступенів. Особлива увага приділялася теоретичній медицині та лікарській практиці. Значного рівня досягла хімія, точні та природничі науки, зокрема у працях видатних учених Середньої Азії Ібн-Сіни (Аві-ценна, X—XI ст.) та Біруні (X—XI ст.). Своєрідна арабська архітектура створила нові типи споруд (мечеті, медресе, мінарети), які часто мають багату орнаментацію. Від періоду Халіфату збереглася головним чином культова і палацова архітектура. На Заході (Туніс, Алжир, Марокко, Іспанія) сформувалося так зване мавританське мистецтво, що дало чудові пам'ятки будівництва (мечеть в Кайруані (X ст.), мечеть у Кордові з величезним колонним залом (VIII—X ст.) та ін.).

Специфіку ісламського мистецтва визначало те, що магометанство забороняло зображення живих істот, але натомість розробило сповнену багатої фантастики орнаментику. Християни називали це мистецтво стилем сарацинів. Основними елементами мусульманської архітектури були підковоподібна (мавританська) та цибулиноподібна арки і своєрідні сталактитові форми склепінь. Стіни вкривалися орнаментом чіткого і точного малюнку з використанням геометричних і рослинних мотивів. Така орнаментика виникла на основі запозичення елементів арабської писемності і широко застосовувалася для оздоблення стіни або на барвистих фаянсових плитках.

Мусульманський живопис найкраще представлений оздобленням книжок, до яких робилися багатоколірні люстрації, що зображали тварин і людей. Текст прикрашався складними візерунками, в яких головною була каліграфія, тобто мистецтво красивого письма. Якщо християни вважали найсвященнішим зображенням ікону, образ Божий, то мусульмани найбільше вшановували слово Боже, а тому його і зображали. Різними написами (найчастіше з Корану) вкривали мусульманські храми як усередині, так і зовні. Посуд, коштовні тканини, зброя прикрашалися священними словами і мудрими віршами. Щодо каліграфії, то мусульмани винайшли багато почерків, кожен для певного змісту і призначення. Арабська абетка була створена в Сирії у VI ст. арабськими християнами на основі арамейської. Вона складається з 28 літер, пишуть араби, на відміну від європейців, справа наліво.

Наприкінці XI ст., коли Халіфат розпався, творчий центр арабської культури перемістився до мусульманської Іспанії. Культура в Кордовському халіфаті була найпередовішою в середньовічній Європі. Вогнищами цієї культури стали університети Кордови, Севільї, Малаги та Гранади, де успішно викладали математику, астрономію, хімію та медицину. Серед студентів Гранадського університету було чимало європейців з сусідніх католицьких країн. Астрономічні твори іспанських арабів стали основою європейської астрономії. За високого рівня експериментальних наук продовжувався розвиток філософії, яка представлена Ібн-Рошдом (Аверроес). Арабська культура дала світові шедеври літератури: своєрідні лицарські романи в Єгипті та Сирії, всесвітньо відомі арабські і персидські казки, наприклад, "Тисяча і одна ніч". Поезія в арабо-мусульманському світі — це творчість Абулькасима Фірдоусі (X—XI ст.), Омара Хайяма (XI—ХII ст.), Джамі (XV ст.) та інших славетних поетів.