Культурологія - Безвершук Ж.О. - 7.3. Індуїстсько-буддійська цивілізація

Індійська культура середніх віків — одна з оригінальних і величних культур, що сформувалася на ґрунті тисячолітньої духовної та культурної традиції. Вона увібрала світоглядні принципи брахманізму, буддизму та індуїзму. Для неї характерне злиття релігії та філософії.

Класичний період індійської філософії (брахмано-буддійський) тривав з VI ст. до н. е. до X ст. н. е. У брахманізмі лейтмотивом була ідея нескінченного колообігу речей: це, передусім, світовий закон невмолимої зумовленості посмертної долі людини її поведінкою у житті. Вбивця перетворювався на хижака, викрадач зерна — на пацюка, вбивця брахмана — на собаку чи віслюка, а брахман-п'яниця чи злодій — на міль або вужа. Людина, яка вивчає Веди і шанує брахманів, відмовилася від злоби і ненависті, приборкала заздрість і лінощі, може розраховувати на високе становище у суспільстві за нового відродження. Поведінку людини значною мірою регламентує кастовий порядок.

В Індії з раннього середньовіччя населення відвернулося від буддизму в бік індуїзму. Індуїзм та буддизм багато в чому споріднені, хоча і мають певні відмінності (буддизм — космополітичний, індуїзм — глибоко національний, буддизм не захищає кастового ладу, на відміну від індуїзму, вони по-різному розуміють цінність насолод тощо), а їх світоглядна основа є однаковою: це уявлення про Абсолютний дух, завдяки якому у всесвіті підтримується порядок, панує закономірний зв'язок явищ і зміна подій витримує ритм. Людина вільна, але вона стоїть перед вічністю життя і переселенням душі, яке відбувається за законом карми. Випадковість і безпричинне лихо в індо-буддійській культурі є неможливим. Як буддизм, так і індуїзм орієнтують людину на спасіння від сансари (нових народжень) і на ненасильницький опір та пасивність, незавдавання шкоди живому.

Мистецтво в Індії розвивалося під безпосереднім впливом релігійно-моральних цінностей. В індійському художньому творі завжди є релігійний момент. І поезія, і проза, і драма, і музика передають гармонію з природою та всесвітом. В індійській традиції сильно вкорінений культ родючості, з давнини утвердилося глибоке шанування жінки та її продуктивних функцій, а також чуттєвості. Упанішади утверджували божественну сутність кохання як священного єднання протилежностей. У V ст. був написаний віршований твір "Кама-Сутра", де у поетичній формі викладені способи збільшення почуттєвої насолоди в коханні.

Певний вплив на розвиток образотворчого мистецтва мала заборона, яка зазначалася ще у Ведах, на зображення богів. Образ Будди був втілений лише у пізній період розвитку буддизму. У VII—VIII ст. в Індії споруджувався храм Кайласи в Еллорських печерах і створювалося скульптурне зображення Тримурті (тріади з Брахми, Вішну та Шиви) в Єлефантських печерах. У період монгольського правління в Індії буддійська традиція в скульптурі заборонялася, оскільки іслам не дозволяв зображувати богів, але заохочувалось орнаментальне мистецтво. Шедевром індійських майстрів е біломармуровий з інкрустацією мавзолей — Тадж Махал. Буддійські монахи створили і фрески в печері Аджанти.

Ще з давніх часів шанування знань — характерна риса індо-буддійської культури. У V—ХП ст. в Індії працювали такі видатні математики і астрономи, як Аріхатта, Брахмагупті, Магавіра, Бхаскара. Вони розробили низку розв'язків квадратних і кубічних рівнянь, рівняння Юіафанта, системи рівнянь. їх також цікавили геометрія та тригонометрія. Однак індо-буддійська культурна традиція не вирізнялась особливим раціоналізмом. Учених більше цікавили таємниці Всесвіту і складання календаря тощо.