Культурологія - Безвершук Ж.О. - Треченто — зародження нової культури

Треченто (з італ. — букв, триста) — італійська назва на позначення XIV ст. — першого періоду італійського Відродження, що визначив напрям, програму і дав перші зразки нової-культури. Данте, Петрарка, Боккаччо одними з перших захопилися античним світом, і саме їх зусиллями гуманізм стає "модним" рухом. Провідними художніми школами у мистецтві були флорентійська і сієнська.

Флоренція першою в Італії стала республікою. її конституцію було прийнято у 1293 р. Нові підходи у мистецтві започаткував скульптор Ніколо Пізано: рельєфи кафедри баптистерію у м. Пізі, в яких яскраво простежується вплив античності. Проте справжній початок нової доби пов'язують з іменем живописця Джотто Ді Бондоне, з робіт якого найкраще збереглися фрески Капелли доль Арена в м. Падуя; 38 сцен з життя Христа і Марії утворюють величний епічний цикл. Євангельські сюжети представлені як реальні події. Живою, виразною художньою мовою розповідають вони про щирість і взаєморозуміння ("Зустріч Марії та Єлизавети"), про підступність і зраду ("Поцілунок Іуди", "Бичування Христа"), про глибину страждання матері ("Оплакування") та ін. Джотто вводить пейзажне тло, постаті набувають об'єму і природності рухів, з'являється тривимірний простір: герої не "висять" у повітрі, а мають твердий ґрунт під ногами. У фресках е ознаки побуту, що надають їм вірогідності і певного настрою. Драматичної насиченості образів, психологічної та емоційної виразності вчитиметься у Джотто не одне покоління художників. Він був не лише живописцем: за його проектом побудована чудова дзвіниця флорентійського собору, яка й досі прикрашає місто.

У період треченто центром культури стає також Сієна, культура якої була іншою — аристократичною, пройнятою духом церковності. Твори сієнської школи ошатні, декоративні, але й більш архаїчні. Однак у "Мадоннах" Дуччо ді Буонісенья багато щирого ліричного почуття. Іншим відомим майстром треченто є Сімоне Мартіні. В постаті його сієнського кондотьєра Гвідориччо да Фольяно па копі на тлі сієнських башт е щось нестримне — і у твердій ході коня, і в прямій фігурі воїна, — що виражало дух самої доби раннього Відродження з її впевненістю в людських можливостях, волі, праві сильного. Цікавою є фреска на стіні пізанського цвинтаря Кампо Сінто, автор якої невідомий. Навіяна трагічними подіями 1348 р., коли від епідемії ( чуми помирало багато італійців, фреска "Тріумф смерті" із сюжетом, який часто використовували в середні віки, зображає блискучу кавалькаду дам і кавалерів, яким вигляд відкритих трун не заважає з насолодою слухати музику. Мажорний настрій доби перемагає. |

Кватроченто — рання зрілість Відродження

Кватроченто (з італ. букв. — чотириста) — італійська назва на позначення XV ст. — того періоду Відродження, який повернув в італійське мистецтво античні традиції, однак доповнені духовним досвідом християнського середньовіччя. У кожному виді мистецтва XV ст. залишило після себе вирішення якихось нових завдань: архітектура створила тип світського палаццо (у зв'язку з чим ренесансний стиль в архітектурі називається ще стилем "палаццо" ); у скульптурі з'явився образ реальної людини, а не божества; живопис розробив релігійну станкову картину, але надав їй світських рис.

У культурі кватроченто найяскравіше заявили про себе три школи. Перша — флорентійська — заклала риси нового стилю в архітектурі: конструктивну ясність, античну простоту, гармонію, домірність. Уперше вони виявилися у капеллі Пацці при церкві Санта-Кроче (архітектор Ф. Брунеллескі), ще яскравіше — у мирській архітектурі: наприклад, у споруді Виховного будинку у Флоренції (Ф. Брунеллескі), палаццо Пітті (Л.Б. Альберті) та палаццо Медичі (М. да Бартоломео). їм властиві чіткість поверхневого членування, рустика", велика роль пілястр, здвоєні (парні) вікна, підкреслений карниз.

Скульптором, якому випало на декілька століть наперед розв'язати багато проблем європейського пластичного мистецтва — круглої скульптури, монумента, кінного монумента, — був Донателло. Його роботами є статуї апостола Марка для Флорентійської церкви Орсан-Мікеле, Святого Георгія (в якому чітко виражений ідеал раннього Відродження: статуя уособлює гідність і впевненість, що підкреслено вільною, спокійною поставою, яка подібна до колони, як і у кращих зразках грецької скульптури), кінна статуя кондотьера. Більш: вишукані, витончені образи створював учень Донателло — Андреа Вероккіо. Відомі його бронзовий Давид, кінний монумент кондотьєра Коллеоні. У живописі флорентійської школи XV ст. провідна роль належить Мазаччо, який умів розміщувати постаті у просторі, пов'язувати їх між собою і з пейзажем, знав анатомів людського тіла (тобто розвинув те, що започаткува Джотто). Інші художники слідом за Мазаччо розроблювали проблеми перспективи, руху й анатоми, за що їх почали називати перспектнвістами й аналітиками.

XV ст. у Флоренції прийнято називати "медіційською добою", оскільки протягом другої його половини на чолі міста стояла династія Медічі. Флоренція у цей час пройшла шлях від демократичної форми правління до аристократичної, що відобразилося на її мистецтві. Особливої вишуканості мистецтво набуло за правління Лоренцо Медичі, якого прозвали Пишним. Його двір став центром культури того часу" де знайшли притулок письменник Поліціано, вчений-філософ Дж. Піко делла Мірандола, великі художники Ботічеллі та Мікеланджело. Типовим для цього етапу кватроченто був С. Ботічеллі. Характерні риси його почерку: декоративність, ошатність, ліричний та романтичний характер образів, фантастичний пейзаж, деякі "готицизми" — видовжені невагомі постаті ("Народження Венери", "Весна"), однак виявляються в його творах нервовість і трагізм (особливо "Саломея", "Вигнана" та ін.). С. Ботічеллі розписував стіни Сикстинської Капелли, стеля якої через півстоліття вкрилася розписами Мікеланджело. Умбрійська школа XV ст. уславилася багатьма майстрами, але передусім великим колористом П'єро Делла Франческа, майстром монументально-декоративного живопису (фрески церкви Сан-Франческо в Ареццо) урочистого, епічного, з величними образами людини, яка піднялася над випадковим, буденним, я також сміливим новатором А. Мантенья — співцем героїчної особистості.

Венеціанська школа завершує розвиток мистецтва кватроченто. Тематично провідними у ній були історичний, монументально-декоративний живопис, портрет і пейзаж. Видатними представниками венеціанської школи XVI ст. є П. Веронезе, Тиціан, Я. Тінторетто.

XV ст. сповнене творчої свободи, сміливих починань, схилянь перед людською особистістю. Це справді доба гуманізму, а також інтелектуалізму. Сприйняття дійсності перевірялося дослідом, експериментом, контролювалося розумом. Цим пояснюється той дух порядку і міри, який властивий Відродженню. XV ст. демонструє також прямі зв'язки з античною культурою. У той час у Флоренції було засновано Платонівську академію, а бібліотека Лауренціана містила багате зібрання античних рукописів. Художні музеї, які щойно з'явилися, були переповнені пам'ятками античності. Відновлювався античний Рим.