Культурологія - Шейко В.М. - 6.3. Реформація й контрреформація в Західній Європі. Лютеранська й кальвіністська моделі організації культурного життя

Перш за все слід нагадати, що Реформація як відоме суспільно-політичне й релігійне явище - антифеодальний рух в Західній та Центральній Європі XVI ст., спрямований на боротьбу з католицизмом. Саме цей рух, починаючи з Німеччини, фундував основи протестантизму. Змістовою основою цього руху був гуманізм. При цьому поряд з італійським гуманізмом існував північний, німецький гуманізм. Оснований на стихійному індивідуалізмі, як і італійський, він усе ж шукав об'єктивні істини, які існували над людиною. Усе сказане привело до появи протестантизму, який рішуче порвав із середньовічною реальністю. Одним із перших на цьому шляху був німецький гуманізм, який привів не до світського вільнодумства, а до зовсім нової релігії - протестантизму.

Відходячи від католицької церкви, її таїнств і обрядів, протестанти не відмовилися від християнства, звертаючись лише до його перших століть, коли ще не було твердо встановлених догматів, церковної адміністрації, централізації й ієрархії. Позацерковні протестанти були суворими моралістами, проповідниками суворого благочестя. Протестантизм різних напрямів створив особливу культуру, принципово відмінну від ренесансної. Парадоксально, що вільнодумний гуманізм і католицька церква підтримували один одного, а протестантизм, який відходить від авторитетів і потребує своєрідності тлумачення Біблії, прямо заперечував гуманізм і Відродження як аморальні речі.

Зауважимо, що з протестантизмом тісно пов'язані імена М. Лютера (1483-1546) - вождя церковної опозиції, який обмежив людський суб'єкт тими абсолютними нормами, що стали основою всього протестантизму, та Ж. Кальвіна (1509-1564), який виявився представником похмурого й моралістично неприступного християнства, аскетичного пуританства, звинувативши всіх у недостатній моралі, поганій поведінці, недотриманні християнських правил.

Породжена протестантизмом духовність стала потужним засобом самоствердження людини, звільнення особистості від зовнішньої релігійності й культивування релігійності внутрішньої. Внутрішня релігійність виявилась певною мірою засобом індивідуального самоствердження людини. Метою цієї релігійності було досягнення Бога людським, раціональним шляхом, тому протестантизм раціоналістичний. У ньому відбулося переломлення раціоналістичних устремлінь епохи крізь призму специфічного прагнення до пізнання Бога, до досконалої релігії. Протестантизм став і предтечею, і наслідком раціоналізму, що дав світу новий тип культури, одночасно раціоналістичної й суворої, моралізаторської. Раціоналізм, своєрідне прочитання Біблії, аскетизм і моралізування стали основою протестантської духовності й культури. Але трактування протестантськими вождями культури суттєво відрізнялося від трактувань епохи Відродження, а тим більше трактувань наступних епох. Насамперед протестантизм відкидав мистецтво, особливо живопис, у тому значенні, як воно розумілося у Середньовіччі й Відродженні. Отже, не міг розвиватися релігійний живопис, лише світський. Релігійні сюжети використовувалися, але вони слугували світським моралізаторським цілям.

Лютеранська модель культурного життя є м'якою, збалансованішою, вона припускає певну свободу зовнішнього і внутрішнього проявів людини в межах ортодоксії, що специфічно розуміється, вона звертається більше до почуттів, до внутрішнього світу, ніж вимагає зовнішнього благочестя.

Кальвіністська модель строгіша, із більш суворою мораллю, аскетичніша. Однак, незважаючи на суб'єктивні устремління Ж. Кальвіна до внутрішнього благочестя й аскетизму, об'єктивно кальвінізм ішов до зовнішнього благочестя та аскетизму. Кальвіністська модель передбачала найсуворіший контроль діяльності й поведінки людини, ще менше було можливостей самореалізації людини в мистецтві. Мало того, мистецтво взагалі оголошувалося шкідливим і непотрібним. Способом самореалізації людини ставала праця, яка перетворювалася на покликання й утілювалася в підприємництві. Ідея про приречення жорстко детермінувала життя людини і її діяльність (тобто культуру). Людина культурна в протестантському розумінні - це людина освічена, але освіта - не самоціль. Людина, бадьора духовно, усвідомлює свою гріховність і шукає досконалості, виконуючи свою роботу, свою справу. Одночасно культурність розумілася і як зовнішнє благочестя, і як опанування Священного Писання, і як опанування світських знань.

Особливості лютеранської й кальвіністської моделей організації культурного життя закладені в специфіці лютеранського й кальвіністського відгалужень протестантизму. Прагнучи до внутрішньої релігійності, протестантизм усе більше скочувався в релігійність зовнішню.