Культурологія - Шейко В.М. - 8.7. Отто Ранк і неофрейдизм

Інший учень З. Фрейда, що виступив проти поглядів свого вчителя і був одним з основоположників становлення неофрейдизму, - Отто Ранк (1884-1939)2. У теорії характеру Ранка центральне місце має концепція волі. Воля розглядається як основне позитивне начало, яке здійснює організацію та інтеграцію "Я" (самості), що дозволяє творчо використовувати, гальмувати і контролювати інстинктивні потяги. Первісно вольовий процес формується як "внутрішня опозиційна сила, направлена проти примусу"3. Примус може бути зумовлений зовнішніми чинниками (вимоги батьків) або внутрішнім тиском сексуальних потягів. Неминучі перешкоди й обмеження викликають у дитини опір і тренують контрволю. Другий ступінь у розвитку волі пов'язаний з прагненням одержання речей, які є в інших. Йдеться не про заздрість, а про сумірність власної волі з волею групи. Третій ступінь долається, коли людина перестає оцінювати себе згідно із загальними мірками і стає по-справжньому відповідальною за свої вольові вияви. Заборони в дитинстві призводять до недовіри власній волі як лиха. Тому дорослі мають волю, зміст якої почасти благонамірений, або схвалений батьками і суспільством, почасти - неблагонамірений, або несхвалений. Опір авторитетам є своєрідним виявом контрволі.

Окрім волі, особистість характеризується потягами та емоціями. Потягам необхідне миттєве задоволення через моторну розрядку. У разі їх блокування виникають емоції. Воля, на відміну від емоцій, "є потягом, який перебуває в активному служінні Его і не блокується". Его в певному розумінні є автономним представником волі. Сексуальна функція існує не лише для народження потомства і отримання насолоди, а й забезпечує емоційну розрядку і е інструментом волі. Секс - єдиний "природний" спосіб зменшення конфліктів волі. Однак одночасно сексуальні бажання несуть загрозу підкорення чужій волі. Різниця між чоловіками і жінками полягає в їхньому ставленні до сексу. Чоловіки не здатні змиритися з неминучістю смерті, тому секс, який для них означає смертність, провокує страх; Натомість вони прагнуть управляти і творити, оскільки егоїстичні потреби Его спонукають їх до цього. З іншого боку, жінки сприймають секс як безсмертя через народження потомства і відчувають страх перед більш сильною волею чоловіків.

О. Ранк підкреслює в розвитку людини важливість "відокремлення". Первісна травма фізичного відокремлення від матері при народженні супроводжується різними формами психологічної залежності та втратою почуття "цілісності". З метою досягнення незалежності, щоб зробити своє Его "реальним", індивід має ініціювати відокремлення як виявлення власної волі всупереч пасивному і травматичному досвіду, який відповідає волі інших. У звільненні є три стадії: на першій людина сама бажає того, що раніше була змушена робити за зовнішніми або внутрішніми вимогами; на другій виявляється внутрішній конфлікт між волею і контрволею, у процесі якого в людини формуються ідеали і стандарти, що відрізняються від соціально санкціонованих; третя характеризується цілісним гармонійним рішенням, яке втілюється у вищу творчість. Трьом стадіям відповідають три типи, представлені нижче.

Середня людина. Середня, або нормальна, людина - це людина, яка зневажає свою волю і керується волею групи. Культурні норми стають власною "істиною" особистості. Вона здатна стримувати фантазії, зміст яких розглядається оточуючими як зло і, відповідно, відчуває провину перед іншими. Уявлення про себе ілюзорне, оскільки насправді людина лише усвідомлює, що є сама собою. Вона взагалі не відіграє соціальної ролі, а сама зводиться до сукупності соціальних ролей. Згода з волею групи не обов'язково є пасивним підкоренням, це може бути здорове, активне пристосування. З іншого боку, середня людина не повинна завжди мати хороше психічне здоров'я. Конформізм інколи зумовлений страхом несхвалення. Загалом, нормальна людина не дуже піддається конфліктам і не має суттєвих творчих можливостей.

Невротик, Невротик здатний не підкоритися волі групи, але недостатньо вільний, щоб утвердити власну волю. Він може не досягти позитивної ідентифікації з групою і не може залишитися без сторонньої допомоги, оскільки обтяжений почуттям неповно" цінності та вини. Невротик має боротися з внутрішнім і зовнішнім тиском, він перебуває у стані війни з самим собою. Фантазії витісняються, приховуються від себе та інших не стільки через їх зміст, скільки тому, що виявлення фантазій оцінюється як власна лиха воля. Тому почуття провини направлене проти самого себе.

Творча людина" Вона, як і художник, досягає успіхів в утвердженні власної особистості, перебуває в гармонії зі своїми силами та ідеалами. Ранк стверджував, що у такому разі має місце не компроміс, не проста сумація, а зароджується нове, творче ціле, сильна особистість з автономною волею, яка є вищим створінням внаслідок інтеграції волі й духу1. Ідеали формуються не шляхом простого запозичення, а через свідомий вибір відповідно до сприятливих чинників. Реалізуючи свою волю, творчий тип виходить "за межі природи", оскільки сексуальний інстинкт поставлений на слугування волі. У певному сенсі він шукає власну "істину", яку втілює у своїх творах.

Таким чином, фантазії людини обов'язково розкриваються оточенню. Почуття провини перед іншими і собою стимулює подальшу творчу роботу. Саме тому творча людина одночасно і утверджує власні ідеали, і здатна жити у світі, не вступаючи з ним у конфлікт.

У 1930-ті роки у ставленні до біологічної зумовленості людської психіки в групі постфрейдистів виділилося два напрями: "праве крило", прибічники якого орієнтувалися на поглиблене проникнення в інфантильні переживання пацієнта, і "ліве", орієнтоване на розкриття соціальної та культурної основ людської індивідуальності.

Прибічники другого (К. Хорні, С. Саллівен, Е. Фромм та ін.) відкидали постулати про однозначно анатомічну детермінацію відмінностей між статями, стадії психосексуального розвитку та едіпів комплекс і акцентували увагу на важливості міжособистісних взаємовідносин та соціокультурного впливу на особистість.