Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ДОНЦОВ Дмитро Іванович

Український політичний діяч, літературознавець

Народився 10 вересня 1883 р. у м. Мелітополі. У 1900— 1907 рр. навчався (з перервами) у Петербурзькому, а у 1909—1911 рр. — Віденському університетах. Входив до складу РУП і УСДРП, за що у 1905 та 1907 рр. був заарештований. У 1908 р. переїхав до Львова, де розпочав діяльність, спрямовану на відокремлення України від Росії. Під час першої світової війни був першим головою Спілки визволення України, заснованої 1914 р. у Львові, очолював українську інформаційну службу в Берліні (1914—1916). У 1917 р. повернувся до

Києва, де за часів Гетьманату був директором Українського телеграфного агентства, входив до складу Головної управи партії українських хліборобів-демократів. У 1919—1921 рр. працював в Українському прес-бюро в Берні при Українській дипломатичній місії. У 1922 р. переїхав до Львова, де став співзасновником Української партії національної роботи і редактором її друкованого органу »Заграва» (1923—1924), а також інших українських видань — »Літературно-наукового вісника» (1922— 1932), »Вісника» (1933—1939), »Книгозбірні Вісника». З 1939 р. перебував в еміграції у Німеччині, Чехословаччині, Франції, США, де займався публіцистичною діяльністю. Працював редактором »Батави» в Бухаресті (1940—1941). З 1947 р. проживав у Канаді, де викладав українську літературу в Монреальському університеті (1948—1953).

Д. Донцов — одна з найяскравіших і найсуперечливіших постатей української політичної думки XX ст. Його називають »батьком українського націоналізму», »українським фашистом», »ідеологом розбрату». Найважливіші його праці: »Модерне москвофільство», »Сучасне політичне положення нації і наші завдання» (обидві 1913), »Історія розвитку української державної ідеї» (1917), »Українська державна думка і Європа» (1919), »Підстави нашої політики» (1921), »Поетка українського рисорджименто (Леся Українка)» (1922), »Націоналізм» (1926), »Політика принципіальна й опортуністична» (1928), »Наша доба і література» (1936), »Де шукати наші історичні традиції» (1938), »Дух нашої давнини» (1944), »Поетка вогняних меж» (1952), »Росія чи Європа» (1955), »Від містики до політики» (1957) та ін. Вплив російської літератури на українську белетристику оцінював здебільшого негативно (»Криве дзеркало української літератури», 1929; »Естетика декадансу», 1930; »Крива української культури», 1932).

Погляди Д. Донцова еволюціонували від соціалізму до беззастережного його заперечення, від ортодоксального матеріалізму до крайнього ідеалізму. Обстоював ідею державної самостійності України та її духовно-культурної орієнтації на Захід. Обґрунтував ідеологію »чинного націоналізму», розкритикувавши з цих позицій період українського відродження другої половини XIX — початку XX ст. Стояв на засадах ідеалістичного волюнтаризму, приписуючи ірраціональній волі провідну роль у житті окремих людей та нації. Його етика випливала з волюнтаристичного та пантеїстичного монізму й виправдовувала всі вчинки, які зміцнювали силу нації. Ідеологія »чинного націоналізму» значною мірою стала підґрунтям діяльності ОУН. Комунізм оцінював як доктрину, що слугувала тільки національним інтересам Росії, задовольняючи її експансіонізм та месіанські амбіції.

Помер у березні 1973 р. Похований у США.