Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ПОЛУБОТОК Павло Леонтійович

Чернігівський полковник, наказний гетьман Лівобережної України 1722—1723 рр.

Народився близько 1660 р. З 1706 по 1722 р. був чернігівським полковником. На цій посаді здобув повагу козацької старшини та рядового козацтва, які покладали на нього певні надії і вважали головним кандидатом на посаду гетьмана. П. Полуботок був людиною енергійною, рішучою, сміливою, боровся за автономні права Гетьманщини. Водночас він був сином своєї доби і своєї верстви: дбав про свої матеріальні інтереси, не дуже перебирав у засобах збагачення; вдавався до утисків козаків, міщан, селян, брав участь у торгівлі за кордоном і був на той час одним із най заможніших людей на Гетьманщині.

У липні 1722 р., після смерті І. Скоропадського, П. Полуботка уповноважили бути наказним гетьманом і очолювати Військову Генеральну Канцелярію. Він звертався до Петра І з проханням провести вибори нового гетьмана. Проте у пам’яті царя була ще жива зрада І. Мазепи, тому він заборонив Полуботку »докучати в цій справі».

Під час Астраханського походу Петра І П. Полуботок добився від Сенату розпорядження для Московської колегії, щоб вона знайомила гетьмана зі своїми планами й узгоджувала свої дії з українською адміністрацією. Крім цього, наказний гетьман здійснив реформування судової системи, що послаблювало владу московського уряду в Україні; реорганізував суди на засадах колегіальності, заборонив хабарі, призначив інспекторів для нагляду за виконанням його наказів, сам розв’язував усі скарги на адміністрацію.

Зміни в Україні були не до вподоби московському уряду і в липні 1723 р. цар викликав П. Полуботка до Петербурга. Прибувши до столиці, він подав цареві нову петицію про повернення Україні колишніх прав у адміністрації та суді. Вперта опозиційна діяльність наказного гетьмана розгнівала царя, й наприкінці 1723 р. він звелів заарештувати його та всіх українців, які прибули разом з ним. У Петропавловській фортеці, куди було ув’язнено П. Полуботка, 18 грудня 1724 р. він помер і був похований коло церкви Св. Самсонія.

Про смерть Полуботка залишився такий переказ: »Почувши свою смерть, він попросив в’язничих закликати до нього священика, але в’язничі дали знати про те цареві. Петро І прийшов до наказного гетьмана попрощатися. Павло Полуботок сказав йому: »Я неприязні до тебе ніколи не мав і не маю і з тим помираю, як християнин. Вірю несумнівно, що за невинне страждання моє і моїх близьких будемо судитися од спільного і нелицемірного Сумі нашого, Всемогутнього Бога, і скоро перед нього обидва станемо, і Петро з Павлом там розсудяться». І справді, Петро 1 помер незабаром після нього, в січні 1725 р.