Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - НЕСТОР ЛІТОПИСЕЦЬ

Давньоруський чернець, літописець XI — початку XII ст.

Рік народження невідомий. Був високоосвіченою й ерудованою людиною свого часу, мав широкий кругозір. Ставши з 1073 р. ченцем Києво-Печерського монастиря, продовжив справу давньоруських письменників Іларіона та Никона.

Деякі дослідники вважають Нестора автором »Чтения о житии и погублений ... Бориса и Глеба», написаного у 80-х роках XI ст., та церковно-історичного твору »Житие ... Феодосия, игумена Печерского», створеного близько 1091 р. У своїх творах, що вирізняються чіткістю викладу думки, проповідував християнські ідеї і водночас обстоював самостійність Київської Русі щодо Візантійської імперії, закликав давньоруських князів боротися за єдність руських земель в одній могутній державі, був прихильником сильної великокнязівської влади у Київській Русі.

Головний твір Нестора — »Повість временних літ», що на думку О. Шахматова, є продовженням найдавнішого київського зводу 1037—1039 рр. Саме Нестор, якого залучив до літописної роботи Никон, здійснив першу редакцію цього літопису, довівши записи до 1113 р. Він значно розширив джерельну базу та тематичну канву Початкового літопису: по-перше, ввів до »Повісті временних літ» перші державні документи Київської Русі — тексти договорів, укладених князями Олегом, Ігорем і Святославом з Візантійською імперією; по-друге, доповнив розповіді про дописемні часи давньоруської історії подробицями, запозиченими із фольклорних пам’яток, народних переказів, легенд, дружинних пісень, притч тощо.

Нестор першим порушив питання про норманське походження Київської Русі та початок держави, що було спричинено його анти візантійськими настроями, оскільки нормани в XI— ХП ст. не становили небезпеки для Києва, а Візантія через церкву прагнула посилити вплив на Русь.

»Повість временних літ» Нестора мала величезний вплив на історію України. Перші її дослідники Г. Міллер та А Шльоцер писали, що »жодна нація не може пишатися таким скарбом». Проте у своєму первісному вигляді »Повість ...» до нас не дійшла. Уже в 1116 р. за наказом Володимира Мономаха її перередагував ігумен Видубицького монастиря Сильвестр. До наших часів вона найкраще збереглася у Лаврентіївському списку 1376 р. та в Іпатіївському початку XV ст. Українською мовою опублікована 1990 р.

Помер після 1113 р. Похований у печерах Києво-Печерського монастиря.