Менеджмент у галузі охорони здоров'я - Баєва О.В. - Австрія

Керівництво охороною здоров'я Австрії здійснює Міністерство охорони здоров'я й охорони навколишнього середовища, до компетенції якого входять:

o формування національної політики у сфері охорони здоров'я;

o підготовка до затвердження в парламенті законопроектів з охорони здоров'я;

o підготовка й удосконалення медичного персоналу;

o контроль за якістю медикаментів;

o дотримання санітарних норм і правил у закладах охорони здоров'я;

o технічний нагляд за службами охорони здоров'я.

В Австрії відсутнє планування лікарняного забезпечення на федеральному рівні. Міністерство охорони здоров'я й охорони навколишнього середовища не має безпосередніх повноважень по відношенню до місцевих служб охорони здоров'я. Вони перебувають у підпорядкуванні місцевим органам управління. Уряди земель, відповідно до Федеральної конституції, користуються досить широкою автономією й несуть повну відповідальність за забезпечення населення лікувально-профілактичною допомогою. У той же час губернатор кожної землі відповідає за виконання директив Міністерства охорони здоров'я й охорони навколишнього середовища. В цих питанням йому надає допомогу Консультативна Рада з охорони здоров'я.

В Австрії в рамках системи соціального страхування існує три основних види соціального захисту:

o соціальне страхування, кошти якого складаються на тристоронній основі з внесків застрахованих, роботодавців і бюджетного фінансування;

o державне соціальне забезпечення певних контингентів;

o соціальна допомога, надавана на рівні земельного уряду.

Питання соціального страхування, що включають страхування через хворобу, від нещасних випадків і пенсійне страхування, входять до компетенції федерального уряду.

Системою обов'язкового соціального страхування охоплено майже 90 % населення. Фонди соціального страхування різні для працюючих, службовців, працівників сільського господарства й осіб, що займаються дрібним приватним підприємництвом. Обов'язкове соціальне страхування є обов'язковою умовою при будь-якій професійній діяльності й забезпечує охоплення страхуванням на випадок хвороби, нещасних випадків і пенсійне забезпечення.

Відповідно до закону Австрії "Про вид діяльності", застрахований не має права самостійно вибирати страховий фонд, а прикріплюється до певного з них залежно від виду своєї діяльності. При зміні професії або території проживання застрахований автоматично переходить у відповідний фонд. Страховий внесок розподіляється між працівником і роботодавцем навпіл. Відсоткова ставка внеску визначена Законом і різна для працюючих і службовців. Так, для службовців вона становить 6 % (тобто по 3 % на роботодавця й працюючого), для робітників - 8,6 % (по 4,3 % на кожного). Верхня межа заробітної плати, що підлягає оподаткуванню, становить 39 000 шилінгів', а з 40-ї тисячі внесок уже не платиться. Внески перераховуються

' 1 долар США приблизно дорівнює 10 шилінгам

роботодавцем у територіальний фонд соціального страхування, що потім здійснює платежі на пенсійне страхування й страхування від нещасного випадку.

Основним принципом австрійської системи охорони здоров'я є право громадян на одержання якісних медичних послуг. Державна система страхування здоров'я забезпечує медичними послугами всіх працюючих, пенсіонерів, безробітних, родичів працюючих і осіб, що перебувають під особливою юрисдикцією (біженці), тобто практично всіх громадян. Вона включає невідкладну медичну допомогу, позалі-карняне й лікарняне обслуговування, а також соціальний захист населення. Рівень надання медичної допомоги однаковий для всіх громадян, але обсяг особистих виплат неоднаковий у різних страхових організаціях.

Майже всі види позалікарняних послуг забезпечуються національною системою охорони здоров'я без додаткової оплати. Невідкладна допомога гарантується всім особам, що перебувають на території Австрії. Кошти на охорону здоров'я розподіляються головним чином через фонди страхування національної системи страхування.

Кошти медичного страхування на 88 % складаються зі страхових внесків, решта розподіляється так: 1 % із федеральних внесків, 11 % - з інших джерел фінансування.

Позалікарняна медична допомога надається лікарями загальної практики, що мають контракти із системою соціального страхування. Відсоток компенсації розраховує в кожному випадку служба соціального страхування. Ставки компенсації обмовляються в угодах, що підписуються з лікарями загальної практики й приватно-практикуючими лікарями службою соціального страхування.

До допомоги із захворювання входять:

o лікування (лікарська допомога, лікарське забезпечення, допоміжні кошти);

o догляд у медичній установі;

o догляд удома.

При придбанні ліків за рецептом застрахований платить особисто 34 шилінги за кожну упаковку ліків, а різницю вартості оплачує фонд страхування. У договірних відносинах зі страховими фондами працює 9580 аптек.

Стаціонарна допомога надається населенню в лікарнях різного рівня, залежно від якого змінюється й обсяг спеціалізованої допомоги. Існують три рівні надання стаціонарної медичної допомоги:

o рівень громади;

o рівень землі;

o університетські клініки.

Лікарні громад створюються для обслуговування територій з населенням 50-90 тис. чоловік. У них є відділення терапії, хірургії, педіатрії, гінекології й акушерське відділення. Лікарні земельного рівня створюються для територій з населенням 250-300 тис., а університетські клініки - 1 млн чоловік.

Обсяг лікувально-діагностичних заходів і хірургічних втручань у стаціонарах одного рівня, як правило, однаковий. Вартість лікування не залежить від профілю відділення лікарні. Оплата госпіталізації здійснюється за кількістю днів, проведених пацієнтом у стаціонарі. Частина цієї вартості не компенсується системою соціального страхування й виплачується самим пацієнтом.

Більшість лікарень працюють із дефіцитом бюджету, що щорічно поповнюється через фонди федерального бюджету. Більше фінансування одержують державні лікарні порівняно із приватними, стаціонари хірургічного профілю - порівняно з терапевтичними.

На підставі закону про створення Об'єднаного Фонду лікарень Федеральний уряд та уряди земель, громади й заклади соціального страхування направляють до Фонду кошти для надання лікарням субсидій, призначених на покриття оперативних і додаткових видатків.

В Об'єднаному Фонді зосереджено до 15 % коштів, необхідних для надання лікарняної допомоги населенню країни. Ці кошти використовуються для розвитку стаціонарів тих територій, де їх недостатньо, для придбання діагностичного обладнання й надання медичної допомоги літнім людям. Крім того, за рахунок цих коштів частково фінансується програма Федерального міністерства охорони здоров'я по створенню спеціальних відділень або відділень стаціонарів для лікування хворих з гострими та хронічними захворюваннями.

Добровільне соціальне страхування, як і обов'язкове, містить у собі страхування на випадок хвороби, від нещасних випадків, пенсійне страхування. Крім цього здійснюється страхування батьків для одержання тривалої відпустки по вихованню дитини до 4-літнього віку. Існують три основних варіанти добровільного медичного страхування.

Перший і найбільш вичерпний - повне покриття всіх лікарняних видатків. Такий варіант страхування мають 14 % населення. Другий варіант укладається в оплаті лікарняних послуг за днями госпіталізації. Такий тип страхування мають 22,8 % австрійців. Позалікарняне обслуговування в плани добровільного страхування практично не включається, і цим типом страхування користується 1,2 % жителів. При добровільному страхуванні внески виплачуються з особистих доходів. Добровільне страхування надає пацієнтові право вибору лікарні й покриває медичні видатки на невідкладну допомогу й стаціонарне лікування гострих і хронічних захворювань. Компенсації видатків добровільного страхування становлять третину загальних видатків на охорону здоров'я.

Загальні видатки на охорону здоров'я в Австрії становлять 8,2 %> від валового національного продукту. ВНП на душу становить 28110 $ США. На надання медичної допомоги на одну людину витрачається 1124 долара.