Менеджмент у галузі охорони здоров'я - Баєва О.В. - Польща

Польща

До реформування галузі систему охорони здоров'я Польщі було побудовано за моделлю Семашка, в основі якої було покладено державно-адміністративний принцип. Організація охорони здоров'я була соціально спрямована, мала низьку технологічність і забезпечувала невисокий, проте однаково доступний рівень медичної допомоги всьому населенню країни.

У період переходу до ринкової економіки організація охорони здоров'я за системою Семашка почала дедалі "пробуксовувати": спостерігалося хронічне недофінансування галузі; застарілість матеріальної бази; відсутність фармацевтичних препаратів у лікарнях; низька заробітна плата медичних працівників; відсутність мотивації праці. Ці причини зумовили необхідність проведення реформи галузі, яка розпочалась 01.01.1999 р. із вступом у дію закону про обов'язкове медичне страхування. Фінансування медичної допомоги на контрактній основі, шляхом компенсації затрат лікувальним закладам взяли не себе регіональні державні страхові фонди - лікарняні каси. В Польщі організовано 16 крайових та одна військова лікарняні каси. Шляхи надходження коштів у каси залежить від категорій пацієнтів:

♦ дорослі жителі, включаючи пенсіонерів, відраховують до лікарняних кас 7,75 % особистого прибутку;

♦ держава (фонд соціального страхування, державні відомства) сплачує страхові внески за осіб, звільнених від податку на прибуток (працівники сільського господарства) та за громадян, які тимчасово не мають прибутків (безробітні), дітей-сиріт, інвалідів;

♦ міська адміністрація сплачує внески за осіб, які не мають прибутків та визначеного місця проживання.

Збором коштів до лікарняних кас займається Фонд соціального страхування, який відповідає за:

o фінансування системи обов'язкового медичного страхування;

o виплату соціальних та трудових пенсій на солідарній основі;

o виплати у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю та інвалідністю. Керівництво лікарняною касою здійснює Наглядова рада, яка складається з 7-9

осіб, що обираються поіменно сеймом воєводства. Члени ради отримують за свою роботу винагороду, яка не може перевищувати двох третин від середньої заробітної плати по країні. Рада обирає голову правління та двох заступників, з фінансових та медичних справ. Лікарняні каси мають організаційну самостійність і фінансову незалежність. Адміністративний контроль за дотриманням фінансової дисципліни в роботі лікарняних кас здійснює урядовий наглядовий комітет.

Основним механізмом взаємодії лікарняної каси з медичним закладом є укладання угод на конкурсній основі, незалежно від форми власності лікувально-профілактичного закладу.

В Польщі діють два основних типи медичних закладів: публічні (колишні державні) та приватні. Внаслідок адміністративної реформи державні лікарні було реорганізовано в самостійні публічні заклади охорони здоров'я. Ці заклади не фінансуються державою, мають повну господарську самостійність та відносяться до власності місцевих громад. Останніми роками в Польщі спостерігається тенденція, за якою органи місцевого самоврядування передають приміщення лікарень у довгострокову оренду за пільговими або нульовими орендними ставками. Приватних лікарень у Польщі дуже мало.

Щодо амбулаторних та поліклінічних закладів спостерігається інша тенденція. Мережа поліклінік та амбулаторій включає як приватні, так і публічні заклади охорони здоров'я. Проте більшість поліклінічних публічних закладів готується до приватизації.

Оплата послуг медичних установ здійснюється за фактично наданим обсягом медичних послуг. Основним принципом оплати є сплата фіксованої суми за кожний випадок госпіталізації, який залежить від терміну лікування: лікування до 3 діб; лікування до 10 діб; лікування понад 10 діб. Амбулаторна медична допомога оплачується за кількістю звернень при лікуванні конкретного захворювання. Збільшується популярність послуг закладів сестринської медичної допомоги та опіки.

Найпомітніші зрушення в системі охорони здоров'я в Польщі відбуваються на рівні первинної медичної допомоги. Змінено основні загальні принципи надання медичної допомоги лікарями загальної практики. Лікар загальної практики отримує винагороду залежно від кількості зареєстрованих у нього пацієнтів. Базова ставка сімейного лікаря становить 48 злотих на рік за надання медичної допомоги пацієнтами від 6 до 65 років. За лікування інших категорій пацієнтів установлено коефіцієнти збільшення винагороди:

o 1,7 - за надання медичної допомоги дітям, молодшим за 6 років;

o 1,3 - за медичне обслуговування осіб, старших за 65 років;

o 1,8 - за медичне обслуговування осіб, які утримуються в будинках соціальної опіки та опіки інвалідів з дитинства.

Крім цього, лікар первинної ланки медичної допомоги отримує по 8 злотих за забезпечення цілодобової медичної допомоги. Проте таку медичну допомогу він може надавати сам, а може передати право на забезпечення нагляду лікарям швидкої медичної допомоги.

Незважаючи на позитивні чинники перебудови галузі охорони здоров'я, в Польщі експерти відмічають такі негаразди.

1. За період реформування системи охорони здоров'я Польщі витрати на галузь збільшилися з 4,5 % до 6,6 % ВВП. Проте збір коштів у лікарняні каси виявився меншим очікуваного: якщо відрахування з підприємств та організацій надходили справно та вчасно, то держава й місцева адміністрація затримували виплати за громадян, які звільнені від соціальних податків або не мають прибутків. Механізму впливу на державну та місцеву адміністрацію немає, тому складається ситуація, коли медична допомога незастрахованим громадянам надається за рахунок тих, хто регулярно відраховує страхові внески.

2. Відсутність єдиних стандартів медичної допомоги зменшує ефективність реорганізації охорони здоров'я в країні. Лікарі прагнуть заробляти гроші екстенсивно, шляхом лікування великої кількості пацієнтів з невеликим терміном видужування. Лікарям став економічно вигідним пацієнт у перші дні госпіталізації в стаціонар. На цей період припадає максимальна кількість ресурсномістких діагностичних і лікувальних операцій, які оплачують лікарські каси. В Польщі спостерігається різке зростання кількості госпіталізацій при низький ефективності. Статистичні дані свідчать, що понад 100 днів на рік ліжко пустує.

3. Відсутність затвердженого переліку обсягу медичної допомоги, яка надається з коштів обов'язкового страхування. Понад 16 % пацієнтів стверджують, що вони доплачують за діагностику та лікування.

4. Відсутність єдиних стандартів, які визначають страхові гарантії, не узгодженість тарифів на медичні послуги роблять неможливим адміністративний контроль за рівнем витрат. Недосконалість контролю призвела до зростання цін на лікарські засоби, медичне обладнання та товари медичного призначення.

Перелічені негативні чинники польської системи медичного обслуговування призвели до ситуації, коли 90 % населення республіки негативно ставляться до реформи охорони здоров'я, почастішали страйки середніх медичних працівників, які зумовлені низькою заробітною платою.