Педіатрія - Тяжка O.B. - Клінічні особливості хронічних гепатитів залежно від ступеня активності

Актуальність теми. Хронічний гепатит – хронічне дифузне запальне захворювання печінки, яке триває без ознак поліпшення не менше ніж 6 міс, при цьому відбувається дифузний деструктивно-запальний процес, який перебігає з розростанням сполучної тканини при збереженні архітектоніки печінки. Спостерігається в дітей усіх вікових груп. Прогресуючі форми захворювання з переходом у цироз печінки мають суттєве значення в структурі дитячої інвалідності та смертності. При цьому вже на початку хвороби можуть бути виявлені ознаки ураження інших органів і систем, що значною мірою утруднює діагностику захворювання. Витоки декомпенсованих форм хронічного гепатиту дорослих часто починаються в дитинстві. Виявлення ранніх ознак гепатиту в дітей і своєчасне його лікування може суттєво покращити прогноз.

Мета заняття. На основі знань етіології, патогенезу, клінічних і лабораторних даних навчитися діагностувати хронічний гепатит, призначати лікування, профілактику.

Основна література

Медицина дитинства /За ред. П.С. Мощича: У 4 т. – К.: Здоров'я, 1994. – Т. 2. – С. 528-534.

Дитячі хвороби / За ред. В.М. Сидельникова, В.В. Бережного. – К.: Здоров'я, 1999. – С. 250-259.

Додаткова література

Шабалов Н.П. Детские болезни. – СПб. и др.: Питер, 1999. – С. 531-540.

Подымова С.Д. Болезни печени. Руководство для врачей. – М.: Медицина, 1993. – 543 с.

Допоміжні матеріали

1. Класифікація хронічних гепатитів.

2. Клінічні особливості хронічних гепатитів залежно від ступеня активності.

3. Серологічна діагностика хронічних вірусних гепатитів.

4. Діагностична програма для виявлення хронічного гепатиту.

5. Спрямованість терапевтичних дій при хронічному гепатиті.

6. Схема диспансерного спостереження хворих на хронічний гепатит.

Класифікація хронічних гепатитів (Лос-Анджелес, 1994)

1. Аутоімунний гепатит.

2. Хронічний гепатит В.

3. Хронічний гепатит Б.

4. Хронічний гепатит С.

5. Хронічний гепатит (який не характеризується іншим чином).

6. Хронічний гепатит (не класифікується як вірусний або аутоімунний).

7. Хронічний лікарський гепатит.

Хронічний гепатит О до класифікації не внесено, оскільки вірус було виявлено в 1995 р. після затвердження даної класифікації.

Дана класифікація використовується терапевтами і може бути застосована в педіатрії.

Клінічні особливості хронічних гепатитів залежно від ступеня активності

Серологічна діагностика хронічних вірусних гепатитів

Для верифікації вірусної природи гепатитів використовують тест-системи, які засновані на методиці імуноферментного аналізу (ІФА), а також полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР).

Діагностика хронічного гепатиту В базується на виявленні в сироватці крові основного маркера – HBsAg (поверхневого антигену). Наявність HBeAg (антигену інфекційності) свідчить про активність вірусної реплікації. Зникнення HBeAg і поява антитіл до нього (анти-НВе) реєструє припинення реплікації віріонів вірусного гепатиту В і трактується як стан часткової сероконверсії. За відсутності HBeAg і наявності НВс хронічний вірусний гепатит може прогресувати. У цій ситуації за допомогою ПЛР у сироватці крові (і в печінці) виявляється ДНК вірусного гепатиту В, що свідчить про реплікативну фазу вірусного гепатиту В.

Хронічний гепатит С діагностується на підставі виявлення в сироватці крові антитіл до вірусного гепатиту С. Наявність інфекції підтверджує виявлення РНК вірусного гепатиту С у сироватці крові методом ПЛР.

Хронічний гепатит D обумовлений дією вірусу гепатиту D за участі вірусу вірусного гепатиту В як необхідного помічника для реплікації вірусу вірусного гепатиту D. Тому наявність хронічного гепатиту D документується в разі виявлення в сироватці крові HBsAg та антитіл до збудника вірусного гепатиту D – антидельта і може доповнюватися виявленням геному РНК вірусного гепатиту D методом ПЛР.

Діагностична програма для виявлення хронічного гепатиту (A.A. Баранов, 1998) Мінімальна:

- збирання анамнезу;

- біохімічне дослідження крові (визначення рівня білірубіну та його фракцій, трансаміназ; виявлення маркерів вірусних гепатитів, маркерів функцій печінки);

- аналіз крові загальний;

- аналіз сечі загальний;

- аналіз сечі на визначення вмісту жовчних пігментів;

- ультразвукове дослідження печінки. Максимальна:

- коагулографія;

- гепатосцинтиграфія;

- ендоскопія стравоходу, шлунка;

- термографія;

- комп'ютерна томографія;

- пункційна біопсія печінки.