Свою історію великі інтегровані структури ведуть з 70-х років ХІХ століття. Аж до початку 50-х років минулого сторіччя в розвинутих країнах панувала тенденція укрупнення виробництва, що супроводжувалася процесами інтеграції. Наслідком була поява безлічі різноманітних форм організації господарської діяльності. Інтегрування йшло шляхом вертикальної і горизонтальної консолідації капіталів, різні сполучення яких давали безліч варіантів побудови інтегрованих корпоративних структур (ІКС).
Основою для формування ІКС є принципи кооперації, концентрації, централізації.
Кооперація характеризується об'єднанням ресурсів таким чином, що в учасників виникають принципово нові можливості з реалізації якої-не-будь функції. Наприклад, учасник А має патент, але не має фінансових ресурсів для виробництва продукту на підставі патенту, а учасник В має фінансові ресурси, але не має патенту.
Концентрація розширює можливості, пов'язані з ефектом масштабу.
Централізація надає учасникам можливість поліпшувати свої ринкові позиції за рахунок координації своїх зусиль.
Інтегрування організацій відбувається, як правило, на основі централізації чи концентрації, рідше - кооперації.
Взаємодія організацій на основі принципу кооперації здійснюється, як правило, у відносно простих формах і добровільно.
Кооперація підприємств характеризується: координацією виконуваних виробничо-господарських функцій; юридичною і господарською самостійністю окремих підприємств.
У залежності від виду зв'язків між організаціями розрізняють три типи інтегрування:
1) на горизонтальному рівні;
2) по вертикалі;
3) на основі нерегулярної структури.
Інтегрування "по горизонталі" являє собою об'єднання підприємств однакових ступенів (етапів) виробництва чи збуту продукції.
Вертикальне інтегрування виникає шляхом об'єднання організацій низки послідовних ступенів (етапів) виробництва чи збуту продукції (заготівельне підприємство - обробне - складальне). Інтеграція може бути "прямою" - від початкових етапів виробництва до кінцевого і "зворотною" - у зворотній послідовності (машинобудівне підприємство поєднується з металургійним заводом і гірничо-збагачувальною фабрикою).
Об'єднання на основі нерегулярної структури містять як горизонтальні, так і вертикальні зв'язки, та включають організації різних галузей, ступенів виробництва і збуту продукції.
Найбільш широко зустрічаються наступні форми об'єднання.
Об'єднання за інтересами - оформлене угодою об'єднання інтересів двох чи більше підприємств для досягнення загальної мети без втрати самостійності. Юридичною формою об'єднання за інтересами виступає "договір про спільну діяльність".
Об'єднання за інтересами, як правило, виникають на горизонтальному рівні, при цьому не виникають відносини підпорядкування й відсутнє об'єднання капіталів.
Інтересами організацій у спільній господарській діяльності можуть бути:
o координація виробничих програм;
o підвищення серійності продукції;
o спільне використання патентів, відходів виробництва;
o взаємне інформування про господарські ситуації тощо.
Мета об'єднання за інтересами - підвищення рентабельності "своїх" організацій шляхом спільної реалізації задач, що раніше виконувалися окремо (дослідження, розробки, раціоналізація тощо).
Об'єднання для виконання роботи - об'єднання юридично і господарчо-самостійних організацій, що має на меті спільне виконання визначеного завдання, здійснення одного чи обмеженого числа виробничих угод чи угод постачання.
Така форма інтегрування найчастіше утворюється в сфері промислового будівництва для виконання великих замовлень, окремих науково-дослідних проектів і розробок. Одним з мотивів їх створення є бажання розподілити ризик господарської діяльності.
Кооперація підприємств у цій формі, як правило, здійснюється на горизонтальному рівні, тобто об'єднуються підприємства подібних галузей.
Консорціум - тимчасове об'єднання організацій на договірних засадах для реалізації конкретного завдання, що вимагає мобілізації значних ресурсів, після виконання якого воно розпускається.
Історично консорціум є однією з форм зрощування банківського і промислового капіталу. Найчастіше утворюються консорціуми банків для спільного проведення великих фінансових операцій, посилення сукупної фінансової потужності і розподілу ризику між партнерами.
У промисловості консорціуми створюються для спільного здійснення великомасштабних проектів. Консорціум, як правило, не має спільного капіталу і не створює спільних виробництв. Майно, надане учасниками, управляється, як правило, на довірчих засадах. Консорціуми часто виникають у нових науко- і капіталомістких галузях промисловості чи на стику галузей.
В консорціумі організації цілком зберігають свою самостійність, підпорядковуючись спільному керівництву лише в частині договору.
Картель - об'єднання незалежних організацій, що припускає координацію маркетингової діяльності його учасників і окремих елементів бізнес-планування на договірних засадах. Власне, це угода про розподіл ринку в частині регулювання цін і умов збуту товарів і послуг.
Основне призначення картелю - забезпечення його членам панівного стану на ринку шляхом усунення чи обмеження конкуренції між ними.
В основі картелю лежить угода, що встановлює обов'язкові для всіх його учасників "правила гри": умови торгових угод, найму робочої сили, обсяги виробництва і збуту продукції, рівень цін тощо.
Картельна угода звичайно містить різноманітні кількісні квоти, характер і склад яких визначається цілями картелю: квоти на ліміти кредитів, експорт продукції, частку в спільному капіталі тощо. Перевищення квот учасниками звичайно спричиняє штрафні санкції, недовиконання - заохочується премією.
В залежності від ступеня автономності й господарської свободи, наданої договором членам картелю, розрізняють картелі нижчого і вищого порядку.
Перші прямо регулюють тільки умови збуту і ділової активності учасників, не торкаючись безпосередньо процесів виробництва і збуту продукції.
Другі безпосередньо регулюють ціни, вид і обсяги виробленої членами картелю продукції, питання раціоналізації виробництва, використання патентів, форми і процеси збуту продукції гоню.
В даний час ця форма об'єднання не має широкого поширення, що обумовлюється наступними основними причинами:
o ефективність картелів, як правило, нижче від монопольного становища на ринку (об'єктивний фактор);
o існуюче антимонопольне законодавство більшості держав стримує спроби утворення картелів (суб'єктивний фактор), що призвело до появи різновидів картельних спілок, які існують у прихованій формі - конвенцій, корнерів, рингів, джентльменських угод.
Синдикат - хитка форма об'єднання, що централізує структуру просування товарів і послуг на ринки, управління збутом, маркетингові плани в умовах загострення конкуренції.
Об'єднані в синдикат суб'єкти, зберігаючи свою юридичну і виробничу самостійність, втрачають комерційну. У синдикаті реалізація продукції всіх його членів, а також закупівля матеріальних ресурсів здійснюються пропорційно квотам через єдиний орган - контору із збуту.
У чистому вигляді ця форма інтеграції нині практично не застосовується, хоча її основні риси часто зустрічаються в створюваних альянсах для одноразових інтервенцій з метою захоплення ринкових ніш.
Концерн - об'єднання організацій, що мають обмежену самостійність, єдине ядро власності і контролюючий орган; до складу концерну звичайно включається фінансова організація, однак вона відіграє підпорядковану роль.
Концерн може виникнути на базі відносин залежності чи як об'єднання рівноправних організацій-партнерів під єдиним керівництвом. На практиці склалися два підходи до утворення концерну:
o так званий "договірний концерн", що спирається на угоду про визнання однієї з організацій головною;
o "фактичний концерн", заснований на фактичному пануванні капіталів одного з членів об'єднання.
Як правило, однієї угоди для утворення концерну недостатньо. Загальною передумовою його створення є встановлення відносин панування одних організацій над інтими шляхом відповідної участі капіталів.
Єдине керівництво концерном може ґрунтуватися:
o на угодах підпорядкування одних організацій іншим;
o на включенні одних організацій до складу інших;
o на фактичному пануванні одних організацій над іншими. Види картелів та їх характеристики наведені в табл. 5.2
Таблиця 5.2. Види картелів (картельних угод)
Вид картелю | Характеристика | ||
Картель на умовах господарських угод | Договірні стосунки розповсюджуються на певні умови укладання господарських угод і торгових операцій (умови поставок, розрахунків, кредитування, гарантійних зобов'язань тощо). Головна увага в угодах надається, зазвичай, сфері витрат на транспортування та пакування продукції, торгових та інших знижок | ||
Картелі по цінах Картелі з єдиною ціною продажу (збуту) | Угодою встановлюється єдина ціна продажу виробів, що випускаються учасниками картелю. Мета - усунення конкуренції на ринку. Втрати підприємств з найвищою собівартістю рівнем єдиної ціни або з прибутків інших підприємств. За надлишку виробничих потужностей застосовується квотування випуску продукції | ||
Картель з мінімальною ціною продажу (збуту) | Угода передбачає усунення цінової конкуренції між виробниками подібної продукції шляхом встановлення мінімальної ціни, нижче якої продавати виріб даного класу не можна. Допускається тільки підвищення ціни, конкуренція в сфері реклами, сервісу, "боротьба" за споживача | ||
Субмісійний картель | Створюється для усунення конкуренції між виробниками, що викликана державними чи громадськими замовленнями, які . пропонуються на конкурсних засадах. Угодою забороняється приймати замовлення нижче узгодженої членами картелю ціни | ||
Картель з розподілу прибутку | Передбачає більш жорсткі договірні стосунки, ніж картель з узгодженням цій. Регулюються не тільки ціна та квоти виробництва, але Й прибуток окремих підприємств розподіляється у встановленому порядку | ||
Картель із захисту товарного знаку (марки) | Створюється виробниками товарів з мстою гарантування продажу виробів торгівлею за встановленою ціною. Якщо підприємство торгівлі продає товар нижче договірної ціни, всі члени картелю припиняють йому поставки | ||
Картель з метою отримання торгових чи інших знижок | Підприємства об'єднуються для отримання знижок, пов'язаних з гуртовою закупівлею і збутом продукції у великих кількостях | ||
Виробничий картель | Створюється для раціоналізації в сфері виробництва: нормалізації розмірів, форми, якості деталей, напівфабрикатів, типізації кінцевих виробів тощо | ||
Картель з нормалізації і типізації | Порівняно мало поширені | ||
Картель із спеціалізації | Підприємства-виробники товару (послуг) на договірних засадах спеціалізуються на випуску виробів певного класу або типорозміру. Мета - усунення конкуренції між товаровиробниками в межах їх спеціалізації. Створюються в галузях електротехнічної промисловості та машинобудування | ||
Картель з використання патентів | Створюється для спільного використання та обміну патентами, раціоналізаторськими пропозиціями та отримання на цій підставі господарсько-економічної вигоди | ||
Картель з розподілу замовлень та регулювання виробничих потужностей | Відіграє велику роль за умов кризи виробництва. Служить для розподілу замовлень між виробниками в умовах падіння попиту з мстою недопущення перевиробництва і зниження цін. Можуть також обмежуватись виробничі потужності підприємств-членів картелю | ||
Картель із збуту продукції | Найбільш жорстка і розвинута форма картелю. 3 мстою дотримання членами картелю договірних цін і виробничих квот створюється централізована контора із збуту (придбання) товарів. | ||
Синдикат | Здійснюється спільна політика в галузі реклами, збуту, раціонального розподілу замовлень всередині синдикату. Недолік велика залежність окремих підприємств від керівництва синдикату, відсутність їх безпосереднього контакту з ринком. Створення суттєво обмежене законодавством | ||
Картель із сегменту ринку | Предметом угоди членів картелю є просторовий розподіл ринків збуту продукції, а також захист "своїх" сегментів ринку від проникнення віддалених конкурентів "зі сторони", особливо 3 товарами, на які низькі транспортні витрати | ||
Один зі шляхів створення концерну - виокремлення від головної організації "дочірніх", в яких вона бере участь із правом вирішального голосу.
Фактичне панування над членами об'єднання може бути досягнуте також шляхом утворення холдингу - акціонерного товариства чи товариства з обмеженою відповідальністю, що володіє контрольними пакетами акцій організацій концерну і здійснює тільки функції управління і керівництва. Головна відмінність холдингу від концерну - у відсутності угод як підстави для входження в холдинг, що характерне для концерну.
Концерн може бути створений внаслідок горизонтального і вертикального об'єднання організацій з вираженим виробничим ядром.
Цілі "горизонтального'' концерну подібні цілям картелю - досягнення пануючих позицій на ринку, усунення конкуренції між його членами, проведення самостійної цінової політики.
"Вертикальний" концерн - об'єднання організацій, що здійснюють послідовні стадії (етапи) виробництва чи збуту продукції.
Концерни можуть мати також нерегулярну організацію і поряд з горизонтальними і вертикальними зв'язками поєднувати організації різних галузей, ступенів виробництва чи збуту продукції.
На чолі концерну звичайно стоїть правління, що вирішує принципові питання діяльності об'єднання, здійснює контроль і загальне керівництво його справами. Для оперативно-господарського управління концерном формується рада директорів.
Управління концерном випливає з принципу його побудови: материнська компанія - дочірні (залежні) фірми - формально незалежні від материнської компанії фірми, пов'язані договірними зобов'язаннями з учасниками концерну.
Однією з форм інтеграції, близької до концерну, є трест. Його учасники також цілком втрачають виробничу і комерційну самостійність і підпорядковуються єдиному управлінню.
Утворення тресту здійснюється шляхом передачі контрольного пакета акцій раніше незалежних організацій чи довірчої угоди в так називану довірчу раду. Акціонери одержують сертифікат, що дає право на дивіденди, але не право голосу.
Загальний прибуток у тресті розподіляється відповідно до пайової участі раніше незалежних учасників.
Ця форма об'єднання через надмірну централізацію й обмеження самостійності учасників не знайшла поширення в сучасних умовах. До того ж, розподіл прибутку тресту відповідно до пайової участі його членів не дозволяє здійснювати централізовані інвестиції. У цьому відношенні стійкою формою, що реалізувала процес централізації капіталу, не завершений у тресті, став холдинг (концерн).
Розбіжності між об'єднаннями типу картель, синдикат і трест - насамперед у відносинах власності:
* у картелі й синдикаті - у загальному випадку різні власники;
o у тресті - одна юридична особа.
Також не одержали широкого поширення пули й альянси. Розподіл результатів діяльності пула між учасниками здійснюється відповідно до заздалегідь узгоджених квот. Поняття "альянсу" у сучасному менеджменті трактується подвійно:
o форма угоди, не підкріплена відносинами власності;
o загальне поняття різних видів об'єднань, звичайно міжнародних. Конгломерати - об'єднання типу концерн, сфери бізнесу яких слабко
пов'язані. Основна мета таких об'єднань - гнучке управління капіталами, спрямування їх у будь-які вигідні сфери, швидка ліквідація нерентабельних виробництв, ефективна реалізація надлишкових нагромаджень, мінімізація негативного впливу циклів ділової активності галузей.
Транснаціональні компанії (ТНК). Подальша концентрація виробництва і капіталу приводить до об'єднань міжнародного характеру, таких як транснаціональні (ТНК) і багатонаціональні (БНК) корпорації.
ТНК - це концерн, що функціонує на ряді національних ринків. ТН К не тільки реалізують продукцію на багатьох зовнішніх ринках, але і розмішують там свої виробничі потужності. Це дозволяє використовувати ті чи інші переваги економік різних держав (ресурси, робоча сила, податкове законодавство тощо) в інтересах ТНК, активніше здійснювати експансію на нові ринки.
Промислово-фінансова група (ПФГ) - об'єднання юридично самостійних взаємозалежних за капіталом організацій, що включає в себе спеціалізовані фінансові інститути, які цілком чи частково об'єднали свої матеріальні і нематеріальні активи на договірних засадах з метою вирішення спільних завдань.
Декларовані цілі - технологічна чи економічна інтеграція для реалізації інвестиційних чи інших проектів і програм, спрямованих на підвищення конкурентноздатності і розширення ринків збуту товарів і послуг, підвищення ефективності виробництва, створення нових робочих місць.
Загальні закономірності формування ПФГ
o широкий розвиток трастових відносин усередині групи;
o цілеспрямована концентрація власності, у тому числі шляхом перехресного володіння акціями;
o довгострокові перспективи інвестицій і власності на підставі високого рівня експертизи проектів;
o високий ступінь управлінської автономії і конкуренції членів групи при реалізації проектів;
o селективне втручання головних акціонерів з мовою великих проблем;
o спільна реалізація функцій маркетингу продукції в умовах жорсткого суперництва вертикально інтегрованих груп.
Метою створення підприємницьких груп є прагнення ефективно впливати на ринок за допомогою контролю над виробничо-розподільним циклом з одного центру. Для підприємницьких груп характерна перевага вертикальної інтеграції, в той час як для ПФГ більш типовою є горизонтальна структура. Між учасниками групи розвиваються економічні і фінансові взаємозалежності, поділ і координація праці.
Аналіз практики створення ПФГ дає підставу для виявлення факторів, вплив яких обумовлює формування інтегрованих корпоративних структур. Найважливіші серед них:
o розвиток фінансового капіталу;
o технологічні фактори;
o ринкові фактори;
o управлінські фактори.
У таблиці 5.3 зібрані короткі характеристики перерахованих систем.
Таблиця 5.3. Види і форми інтеграції підприємницьких структур та їх характеристики
Види інтеграції | Характеристика | Юридичний статус | Примітки | ||||
На основі принципу кооперації | |||||||
Картель | Форма спілки підприємців на підставі картельної угоди, де встановлюються обов'язкові для всіх учасників умови господарської діяльності. Кожен учасник самостійно закуповує сировину і здійснює роботу з маркетингу та управління виробництвом | Учасники зберігають юридичну та господарську самостійність і керуються умовами картельної угоди | Довговічність залежить від фінансового стану учасників, рівня внутрішньої конкуренції та умов рівноваги партнерів | ||||
Консорціум | Форма інтеграції банків та підприємств на підставі картельної угоди для спільної реалізації великих (ресурсоємких) проектів з метою одержання монопольно високих прибутків | Учасники повністю зберігають свою самостійність, але в межах встановленої мети консорціуму підкоряються єдиному керівництву | Зазвичай, тимчасове об'єднання учасників на термін досягнення встановленої мети | ||||
Інші об'єднання картельного типу | Господарська об'єднання для виконання замовлення, об'єднання за інтересами | Учасники зберігають юридичну та господарську самостійність | |||||
На основі принципу концентрації | |||||||
Синдикат | Сукупність підприємств, об'єднаних договірними стосунками з метою централізації функцій забезпечення ресурсами та маркетингу (збуту продукції) на узгоджених умовах | Учасники зберігають юридичну та виробничу самостійність, але втрачають комерційну незалежність | Централізація функцій збуту дозволяє провадити єдину ринкову стратегію, а функцій постачання - економити витрати | ||||
Трест | Форма об'єднання підприємств, за якої здійснюється сильна централізація управління | Учасники повністю втрачають виробничо-комерційну самостійність. Управління здійснює один власник | Можуть бути як галузеві (класичні), так і міжгалузеві (комбінати) | ||||
Концерн | Форма інтеграції науково-виробничих, торгово-збутових організаційно-економічних та фінансових можливостей учасників для реалізації обраної стратегії розвитку | Учасники зберігають юридичну, але втрачають господарську самостійність | До складу, зазвичай, входить фінансовий інститут, що акумулює грошові кошти учасників | ||||
Конгломерат | Форма інтеграції господарських суб'єктів з яскраво вираженою диверсифікацією бізнесу і відсутністю синергічного ефекту, що об'єднані єдиною стратегією зростання | Учасники зберігають юридичну, але втрачають господарську самостійність | В основі стратегії частіш за все лежить підвищення ефективності використання фінансового капіталу та зменшення ризиків | ||||
Якщо класична схема виникнення фінансового капіталу має у своїй основі концентрацію виробництва і капіталу, то у вітчизняних умовах базою цього процесу стало подрібнення виробництва, що супроводжується поширенням акціонерної власності.
Об'єднання організацій у рамках ІКС будується на принципах вертикальної, горизонтальної та конгломератної інтеграції.
При горизонтальній інтеграції однопрофільних підприємств досягається зниження постійних витрат на одиницю продукції (ефект масштабу).
При вертикальній інтеграції об'єднання зусиль декількох технологічно взаємодоповнюючих виробничих одиниць призводить до якісного удосконалення результатів діяльності (ефект синергії), особливо в інноваційній сфері.
Інтегрування дозволяє підвищити ефективність інноваційної діяльності - діяльність венчурних фірм не настільки болісно відбивається на загальних результатах підприємницької діяльності (мінімізація ризиків).
Ринкові фактори. Інтеграційні процеси обумовлюють економію на масштабах діяльності. Суб'єкти, що поєднуються, мають власні ринкові ніші, розроблену політику просування товарів, налагоджені постачальницько-збутові мережі, апробовані результати маркетингових досліджень тощо. Це дозволяє скористатися всіма компонентами механізму реалізації ринкової стратегії в сукупності і на їх грунті розробити найбільш ефективний варіант позиціювання групи на ринку. Існує можливість усунення конкуренції між учасниками ІКС шляхом координації їх ринкової поведінки й одержання конкурентних переваг (ефект монополії).
Об'єктивною основою дії ринкових факторів формування ІКС є економія на трансакційних витратах. Погоджена політика групи призводить до скорочення числа угод, контрактів тощо. Це може дати економію і податкових витрат.
Прояв дії управлінських факторів полягає в координації використання позитивного ефекту всіх перерахованих вище факторів, тобто вони є механізмом адаптації великої інтегрованої структури до впливу середовища.
Особливо слід зазначити переваги інтеграції на етапі зростання організації - у нинішніх умовах вона є однією з основних умов виживання компанії. Об'єднання дозволяє раціоналізувати вкладення вільних ресурсів, що виникають завдяки незбалансованості зростання організації.
Акціонерні товариства за своєю природою мають статус емітента цінних паперів і тому на них поширює свою дію і законодавство про цінні папери і фондовий ринок:
o Закон "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.1991 р.;
o Закон "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30.10.1996 р.;
o Закон "Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10.12.1997 р. і інші нормативні акти.
Широко поширені в галузі корпоративного права і рекомендаційні норми. В основній своїй масі вони розробляються Фондом державного майна України і діють стосовно господарчих товариств, створених у процесі приватизації. Так, розпорядженням Фонду державного майна України від 5.05.1996 р. № 71-р затверджені зразки документів для створення відкритих акціонерних товариств і їх функціонування в після приватизаційний період: Статут товариства, Регламент загальних зборів, Положення про наглядову раду, Положення про фонди товариства, Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів, Положення про порядок ознайомлення акціонерів з інформацією тощо. Ці документи на практиці досить широко використовуються при складанні внутрішніх нормативних актів не тільки акціонерних товариств, що виникли в ході приватизації, але й інших товариств.
Напрямки інтеграційної динаміки в корпоративному секторі
Однією з форм об'єднання підприємств великого і малого бізнесу є франчайзингова організація. Підприємництво в такій структурі будується на підставі угод між франчайзером (великою організацією) і мережею дрібних фірм: велика організація постачає товари, послуги, рекламні продукти, технологію ведення бізнесу - дрібні фірми зобов'язуються здійснювати реалізацію товарів (послуг) франчайзера, маркетинг, менеджмент на узгодженій території стосовно певних товарних брендів, інвестувати в розвиток головної компанії частину свого прибутку.
Така організація ефективна для фірм, що виробляють продукцію, попит на яку залежить від споживацьких переваг, популярності товарного знаку, цін. Франчайзингове об'єднання дає добрі результати як інструмент координації діяльності дрібних фірм. Великий бізнес вимагає більш досконалих видів об'єднань.
Франчайзинг є однієї з практичних форм реалізації концепції "мережевих структур", що стає провідною темою менеджменту. Мережеві організаційні структури покликані використовувати нові методи адаптації до змін середовища.
"Мережеві структури" використовують методи стратегічного менеджменту в підприємницькій діяльності групи суб'єктів за допомогою формування мережі (з її вузлами, зв'язками, сферами накладення тощо) для досягнення загальних для партнерів цілей в умовах високої мінливості зовнішнього середовища.
Розрізняють два види мережевих організацій:
1. сформовані навколо великої корпорації, що забезпечує упорядкованість дій формально незалежних дрібних фірм;
2. мережа без виразного лідера - стосунки організацій засновані на взаємозалежності і їх приблизно рівному ринковому потенціалі.
Використання мережевих структур не означає відмови від традиційних форм організації бізнесу - вони можуть бути включені до складу мережі. Одним з різновидів мережевої організації є бізнес-альянси. Створення альянсів найчастіше відбувається на ґрунті стабільних підрядних відносин, спільного підприємництва. Вони можуть бути прологом майбутніх дружніх злиттів.
Найбільше зростання стратегічних альянсів відбувається на міжнародному рівні, у рамках глобалізації діяльності компаній.
6. ТЕХНОЛОГІЯ ЗАСНУВАННЯ БІЗНЕСУ
6.1. Мета організації власної справи. Визначення місії та формулювання цілей фірми
Для чого потрібна місія власникам?
Для чого потрібна місія менеджерам
Визначення цілей бізнесу
6.2. Вибір бізнес-ідеї
6.2.1. Як розробити успішну комерційну ідею
6.2.1.1. Визначіть "бачення" бізнесу
6.2.1.2. Визначіть ваші сильні сторони і чим ви б хотіли займатися.