Починаючи з 70-х років XX ст. почався докорінний злом традиційних концепцій управління, що було викликано різкими змінами зовнішнього середовища діяльності фірм: загостренням конкуренції, високими темпами технологічних і структурних зрушень, насиченням ринків товарами, зростанням ролі держави тощо. Зовнішнє середовище підприємств набуло високого динамізму, нестабільності, невизначеності і виявило непридатність раніше вживаних методів планування. Необхідно було змінити початковий принцип: іти не від минулого до майбутнього, а від майбутнього до теперішнього.

Аналізуючи економічну ситуацію в Україні, слід зазначити, що істотні поліпшення, як в народному господарстві, так і в промисловій політиці поки що не відбулися. Старі методи економічного управління підприємствами, які виправдали себе в колишніх умовах планового господарювання, втратили ефективність, а нові ще в достатній мірі не розроблені ні на рівні країни, ні на рівні підприємства. Проблеми стратегічного управління розвитком підприємств займають все більше місця в теоретичних дослідженнях і практичній діяльності менеджерів. Однією з самих недосліджених є проблема побудови адаптованих до національних умов організаційно-економічних і управлінських механізмів формування і реалізації стратегії розвитку підприємства.

Теоретичні основи стратегічного управління, розроблені західними вченими, далеко не повною мірою відповідають реаліям вітчизняних соціально-економічних відносин. В Україні протягом останнього десятиліття, з погляду на кризові процеси економіки в цілому, більшість організацій, як і більшість виробничих підприємств, змушені були застосовувати захисну очікувальну стратегію управління, направлену на збереження ролі і впливу організації на ринках збуту продукції. Проте постійно можна спостерігати в діях організацій відсутність стратегічності, що і приводить їх до поразки в конкурентній боротьбі. Подолання спаду в українській економіці напряму залежить від того, як скоро будуть засвоєні передові методи управління.

Глава 1. Місце і роль стратегічного управління в загальному менеджменті організацій

Тема 1. Передумови застосування стратегічного управління в організаціях

1.1. Еволюція систем планування

Фірма (ділове підприємство) - історично вдала і дійова форма соціальної організації, що з'явилася у середині XIX ст. (США). У процесі функціонування перед фірмою поставали різні проблеми, що в остаточному підсумку позначалося на зміні систем управління. До основної об'єктивної проблеми змін варто віднести постійно зростаючу нестабільність (непередбачуваність, новизна, складність) зовнішнього середовища, що вимагало розробки усе більш складних і деталізованих систем управління. Виділяють чотири етапи розвитку корпоративного планування: бюджетування, довгострокове планування, стратегічне планування і стратегічний менеджмент [1] (табл. 1).

Таблиця 1

ЕВОЛЮЦІЯ УПРАВЛІНСЬКИХ СИСТЕМ

Наведені в табл. 1 системи управління змінювали одна одну, ускладнювалися з врахуванням зростаючого рівня нестабільності і все менш передбачуваного майбутнього. Таким чином, склалося два типи систем:

1. Системи, пов'язані з визначенням позицій (довгострокове і стратегічне планування, управління за допомогою вибору стратегічних позицій), тобто такі, що визначають напрямок діяльності фірми в її оточенні;

2. Системи, пов'язані зі своєчасною реакцією (управління за сильними сигналами, за слабкими сигналами, в умовах несподіваних змін), тобто які "підказують" фірмі, як їй поводитися в умовах швидких і несподіваних змін у зовнішньому середовищі.

Кожна із систем управління - це механізми, що дають можливість приймати скоординовані й ефективні рішення в умовах постійно мінливого зовнішнього середовища. Перераховані системи управління багато в чому мають схожий зміст, але якщо подивитися на них в історичному контексті, то можна побачити певні відмінності [11, с.30-31].

Для того, щоб зрозуміти передумови виникнення стратегічного управління (СУ) і його ідеологію, розглянемо основні епохи економічного розвитку країн на прикладі економіки США, починаючи з кінця минулого століття.