Управління людськими ресурсами - Воронкова В.Г. - 1.1. Управління як відкрита і закрита система

1.1. Управління як відкрита і закрита система.

1.2. Понятійно-категоріальний, апарат синергетичної парадигми як рефлексивної моделі управління.

1.3. Самоорганізація і саморегуляція в контексті структурного аналізу.

1.4. Самоорганізація і саморегуляція в контексті системного аналізу і синтезу.

1.1. Управління як відкрита і закрита система

Управління виходить із потреб самого суспільства, в основі якого знаходиться енергійна і неупорядкована (стохастична) кількість субструктурних елементів, які не зведені в систему. Якщо управління відбувається в закритій системі, то постійно діє ентропія (хаос, неупорядкований рух елементів), і зупинити процеси ентропії може лише процес взаємодії організації із зовнішнім середовищем. Головною властивістю закритої системи є наявність такої рівноваги, при якій макроскопічні параметри залишаються незмінними. Закриті системи зберігають таку структуру, яка вже встановилася, параметри входу і виходу залишаються незмінними і не здатними до саморозвитку і самоорганізації, оскільки пригнічують відхилення від свого стаціонарного стану. Закрита система, що виходить зі стану рівноваги, завжди приходить до стану ентропії.

Відкриті системи — це системи, в яких має місце приріст ентропії, які називаються диссипативними, в яких енергія неупорядкованого хаотичного руху (відтік енергії) може урівноважити її зростання в самій системі і привести до виникнення стаціонарного режиму. Для відкритої системи характерна циклічність як всеза-гальна форма організації матерії, яка виникає під впливом зовнішнього мікро- і макросередовища. В умовах нерівноваги система схильна до того, щоб із зовнішнього середовища до неї поступала негативна ентропія, яка перевищує її внутрішнє зростання, то у зв'язку з цим виникають флуктуації (стохастичні коливання), а за певних умов в системі починають відбуватися самоорганізаційні процеси, упорядкування всіх процесів в єдину управлінську систему. Відкриті системи часто виявляються в точках нерівноваги, де їх поведінка описується імовірнісним чином, нелінійним зрівнянням.

Відкрита система — це:

• відкрите обговорення проблем;

• ефективна циркуляція інформації. Основні цінності:

• комформізм і покірність;

• групові цінності вище індивідуальних.

Реакція на загрозу — збільшення ригідності, поява суперконтролю (система ще більше згуртовується, закривається). Недоліки системи:

• великі перебудови неможливі;

• інновації можливі тільки у підструктурах. Цінності:

• взаємозалежність членів;

• успіх організації залежить від особистісних характеристик її членів. Недоліки системи: можливо погрязнути в нескінченних обговореннях і різних точках зору на будь-яку проблеми.

Закрита система — традиційно ієрархічна:

• надзвичайно стабільна;

• дії чітко розподілені, рішення приймаються швидко;

• ієрархія влади.

Предметом дослідження є комплекс теоретичних і практичних аспектів аналізу управління як єдиного соціального організму, закономірності функціонування організації, методологічних засад та методів управління як цілісного феномена.

У ході реалізації поставленої мети вирішуються наступні завдання:

• проаналізувати феномен управління як цілісного феномена;

• виявити умови формування управлінського організму в закритій і відкритій системах;

• обґрунтувати форми розгортання (розвитку) управлінського організму;

• розкрити сутність самоорганізації в умовах біфуркації і стохастичних коливань управлінської системи.

Аналіз свідчить, що кожна матеріальна система є живий організм, прагне налаштуватися на більш ощадливий режим функціонування за рахунок постійної зміни своєї структури чи функцій. Чим більшою інформацією володіє організація про своє внутрішнє і зовнішнє середовище, тим більша імовірність її стійкого функціонування. Закони організації — це стійкі кількісні та якісні співвідношення між системою, що керує, і системою, якою керують. Об'єктивні закони називаються "законами організації", а суб'єктивні — "законами для організації". Кожна матеріальна система прагне зберегти у своїй структурі всі необхідні елементи (композицію), що знаходяться в заданому підпорядкуванні (пропорції), щоб досягти найбільшого сумарного потенціалу на всіх етапах життєвого циклу.

Гомеостаз (від грец. — подібний, однаковий) — властивість організму підтримувати свої параметри і фізіологічні особливості в певному діапазоні, заснована на стійкості внутрішнього середовища організму по відношенню до впливів зовнішнього середовища. Ідея гомеостазу вперше була сформульована французьким вченим К. Бернаром (1878). В 1929 р. американський біолог У. Кеннон запропонував термін "гомеостаз" у зв'язку із своєю концепцією "мудрості тіла". У 1948 р. У. Р. Ешбі (Великобританія) застосував уявлення про гомеостаз для обґрунтування моделювання широкого кола проблем (біологічних, технічних, соціальних) із зворотнім зв'язком. Гомеостатичність складних систем досягається через посередництво цілого комплексу механізмів в ході еволюції розвитку різних типів систем їх стійкість зростає, виробляються більш складні і багаторівневі комплекси зворотних зв'язків. В терміні "гомеостаз" відображається діалектика змінності і стійкості, властива як природним, так і штучним системам. Гомеостаз — здатність системи зберігати рівновагу завдяки саморегульованому пристосуванню до оточуючого середовища.

Розрізняють дві форми розвитку:

1. Еволюційну, пов'язану з поступовими кількісними та якісними змінами (зміна свідомості поєднується зі змінами матерії).

2. Революційну, що характеризується стрибкоподібним неусвідомленим переходом від одного стану матерії до іншого та стрибкоподібною зміною свідомості без відповідної зміни балансу.

Якщо прогресивний розвиток — це перехід від нижчого до вищого, від досконалого до більш досконалого, то регресивний розвиток — це деградація, зниження рівня знань і відносин, перехід до форм і структур, що віджили своє.

Організація — це соціальна цілісність, побудована як спеціально структурована і координована система, пов'язана з оточуючим середовищем. Саме організація у відкритій системі повинна взаємодіяти з оточуючим середовищем для свого виживання, використовувати ресурси оточуючого середовища і постійно змінюватися, адаптуючись до оточуючого середовища. Кожна матеріальна система (організація) прагне зберегти себе (вижити) і використовує для досягнення цього цього весь свій потенціал (ресурс). Ресурси — це компоненти забезпечуваної діяльності, що включають енергію, матеріали, устаткування, виконавців тощо. Відповідно до кожної сфери діяльності можна визначити функцію потреби в ресурсах.

Структура управління — це сукупність стійких зв'язків об'єктів і реалізованих у конкретних організаційних формах, що забезпечують цілісність управління і його тотожність самому собі, тобто збереження основних властивостей при різних внутрішніх і зовнішніх змінах. Управління як єдиний соціальний організм — це цілеспрямована координація суспільного процесу відтворення, яке охоплює управління матеріальними об'єктами, похідна від власності, що в оптимальному варіанті забезпечує ефективне виробництво продуктів і послуг, їх раціональний розподіл як в цілому, так і в окремій організаційній структурі. Принципи управління реалізуються як у державному керівництві, так і в управлінні економікою та виробництвом, технічними засобами і комерційними структурами.

У сучасних системах управління суспільством використовуються два основних способи регулювання:

1. Пропорційний, коли управляюча система реагує на розбіжності в міру їх виникнення, реагує сильніше, чим більше ці розбіжності.

2. Релейний (дискретний), коли реакція управляючої підсистеми відбувається стрибкоподібно, на певному рівні розбіжностей між управляючою системою і народом, чи через певні інтервали часу.

Регулювання слід відрізняти від самоуправління, при якому витоки управління знаходяться всередині системи. У цьому смислі система управління суспільством — це система, що самоуправляється (управління містом, регіоном, певною територіальною громадою). Кожний регіон має регіональний канал зворотного зв'язку, через який населення регіону впливає на свою регіональну владу. Оптимальний варіант управління заключається в певному сполученні місцевого самоврядування з центральним; у своїх діях управляюча підсистема повинна враховувати інтереси суспільства, оскільки воно реорганізує управляючу підсистему через зворотний напрямок.

Закон самоорганізації суспільства — це закон підкорення цих систем одна одній, але головне, щоб був вироблений механізм самоналагодження в системі управління як єдиній цілісній системі. Здатність системи управління протистояти хаосу і турбулентності є умовою досягнення стійкості і ефективності. Управління як єдиний соціальний організм слід трактувати як єдність підсистем управління, завдяки яким здійснюється управлінська взаємодія. Якщо зміни, або флуктуації параметрів підсистеми є великими, то система втрачає свою якісну визначеність. Життєздатна управлінська система може бути створена лише на основі використання природного потенціалу самоорганізації з використанням її власних законів.

Управлінська система, що безперервно змінюється, є єдністю внутрішніх і зовнішніх умов свого існування. Час існування системи залежить від того, який вибір вона може здійснити в точках біфуркацій. Потрібно усвідомлення аналізу:

• переходу від лінійного до нелінійного процесу;

• нових уявлень про синергетику, біфуркації і самоорганізацію (станів, коли попередні форми організації вже суперечать часу);

• нова оцінка хаосу, кризології;

• вибору одного з альтернативних варіантів подальшого розвитку.

Таким чином, рефлексія — це принцип філософського мислення, направлений на осмислення і обґрунтування власних передумов. Рефлексія є основним методологічним принципом для філософії, так як означає перехід до предметного розгляду свідомості, до самосвідомості, відношення до самого себе, саморефлексію. Завдяки самосвідомості людина як мисляча істота звеличується до суб'єкта, констатує автономність мислення, виконує роль рушійного фактора історії як прогресу до вільного суспільства. Рефлексія стає одночасно і засобом, і методом, і засадою, завдяки яким філософія обґрунтовує сама себе. Рефлексія — принцип людського мислення, направлений на осмислення і усвідомлення власних форм і передпосилань, предметний розгляд самого знання, критичний аналіз його змісту і методів пізнання, діяльність самопізнання, що розкриває побудову і специфіку духовного світу людини, вона виступає як джерело нового знання, як форма наукової самосвідомості, направлена на отримання адекватного знання, іманентного своїй сутності.

Аналіз організації як відкритої і закритої системи свідчить, що в їх основі — зміни, що демонструють перехід об'єкта із одного стану в інший; "будь-яка модифікація в соціальній організації суспільства, його інституціях та соціальній структурі, встановлених в них зразків поведінки, саморозгортається в контексті прогресу, регресу, еволюції. Зміна — це є рух і розвиток; здатність до самозміни організацій веде до самозміни суспільства. Макросередовищні змінні, відомі ще й як неконтрольовані змінні, постійно впливають на ринок, так і на життя організацій — суб'єктів ринку. Час від часу організації змушені адаптуватися до радикальних змін, які вони не в змозі відвернути. В макросередовищі виокремлюють п'ять основних змінних: демографічне середовище, культурне середовище, політико-правове середовище, технологічне середовище, економічне середовище.