16.1. Поняття І особливості макроекономічного планування.
16.2. Індикативне макроекономічне планування.
16.3. Макроекономічне стратегічне планування.
16.4. Прогнозування макроекономічних показників.
16.5. Досвід державного економічного планування в розвинених країнах.
16.5.1. Державне планування в Японії.
16.5.2. Державне планування у Франції.
16.5.3. Державне планування в Південній Кореї.
16.6. Макроекономічне програмування (програмно-цільове).
16.7. Прогнозування соціально-економічних показників.
16.1. Поняття і особливості макроекономічного планування
Макроекономічне планування як інструмент державного регулювання економіки — найбільш складна і важлива форма діяльності. Сьогодні у всьому світі утверджується економічна система, головною відмінною рисою якої є активний вплив держави на розвиток національної економіки. Ринкова система безперечно володіє здатністю до саморегулювання на основі цінових коливань, співвідношення попиту і пропозиції, конкуренції. Однак у багатьох сферах система макроекономічного регулювання діє недостатньо. Ринок не може забезпечити макроекономічну стійкість економіки, поглиблює регіональні диспропорції, так як сприяє перерозподілу інвестиційних, фінансових, трудових і інших ресурсів на користь регіонів з розвиненою інфраструктурою, з високим виробничим потенціалом.
В країнах з розвиненими формами ринкових відносин не існує "свободи ринку". Уряди цих країн усвідомлюють необхідність враховувати весь спектр реально діючіх факторів, покликаних в більшій чи меншій мірі обмежувати таку свободу.
Сьогодні в світі не існує нерегульованого державного ринку. Система заходів державного впливу на соціальні і економічні процеси широко застосовуються в усіх країнах з ринковою економікою. До їх числа відносяться — централізовані фінансові і валютні засоби і кредити, податкові механізми, ліцензії і квоти, системна амортизації, об'єми поставок продукції для державних потреб, визначення умов функціонування державних підприємств. Держава проводить інвестиційну і промислову політику, розвиває підприємництво, створює режим максимального благо приємного клімату, встановлює єдині для всіх правила гри. Розвиток науки, освіти, захист національних інтересів, оточуючого середовища, людини неможливі без участі держави, яка виступає гарантом стабільності, попередження соціальних і інших катаклізмів.
Державні органи не втручаються в розробку планів економічних суб'єктів, тим не менше макроекономічне планування впливає на формування планів на рівні підприємств і організацій, так як реалізація загальнодержавних планів здійснюється з використанням різних важелів державного регулювання. Проте при державному впливі на економіку небезпечні наступні крайнощі:
• покладатися виключно на ринкові механізми, де втручання держави необхідно;
* регулювати економічні процеси, які з великою ефективністю управляють ринкові механізми.
Концепція витіснення держави із сфери економіки і послаблення його регулюючої ролі не відповідає глобальним, світовим тенденціям і реальній обстановці в Україні. Масштаби державного регулювання, його конкретні форми і методи істотно відрізняються в різних країнах. Сьогодні необхідний синтез державного регулювання і ринкові саморегулювання заради досягнення цілей економічного розвитку.
Найважливіший важіль державного регулювання — планування соціально економічного розвитку, без якого неможливо пов'язати інтереси держави, окремі регіони і господарські суб'єкти, які часто не збігаються чи суперечать один одному. В сучасних умовах господарювання макроекономічне планування необхідно розглядати в якості наукової категорії, пов'язаної з процесом інтеграції суспільного виробництва.
Макроекономічне планування є науково передбаченим і обґрунтованим розвитку і результатів функціонування суспільного відтворення, засноване на виявленні його закономірностей, тенденцій, соціального і науково-технічного процесу, об'єктивних закономірностей причинно-наслідкових зв'язків в народному господарстві. Наукова основа макроекономічного планування - теорія планування, що визначає його зміст як систему прийняття рішень про сучасний соціально-економічний розвиток, засоби реалізації технічної, економічної, соціальної політики, розміщення виробничих сил на території країни, його зовнішньоекономічних зв'язків. В літературі приводять наступні докази необхідності державного планування.
Тільки завдяки державному плану можливий цілеспрямований розвиток соціально-економічної системи країни шляхом налагодження стабільних і достатньо вертикальних зв'язків галузей, великих підприємств і їх об'єднань.
Державний план дозволяє пов'язати структурну, інноваційну і інвестиційну політику держави з цілями регіональної, демографічної, соціальної, економічної, зовнішньоекономічної і військово-стратегічної політики.
Державний план необхідний, щоб всі заходи по державному регулюванні соціально-економічної політики держави (стратегії розвитку) були направлені на виконання стратегії розвитку.
Макроекономічне планування — складний багатогранний процес розробки прогнозів. В основі планування слід вважати створення концепцій соціально-економічного розвитку держави; в ній сформульовані цілі і пріоритети, основні напрямки соціальної, структурної, інвестиційної політики.
Загальнодержавне планування визначає основні напрямки розвитку соціально-економічних систем, одночасно встановлює конкретні задачі і заходи по досягненню довгострокових цілей. Планування — провідний елемент системи управління, важливий інструмент соціально-економічної політики держави.
Основні фактори, що сприяють процесу макроекономічного планування:
• збільшення ресурсів країни, якими розпоряджається держава;
• інтеграція виробництва, зростання рівня організації людей і підприємств у відповідності з соціальними і економічними інтересами;
• прискорення розвитку економічної теорії на основі використання НОТ, глобальних інформаційних мереж, розширення кола спостереження і підвищення якості інформації;
• підсилення солідарності між групами і стратами населення, досягнення соціальної злагоди;
• безпосередня зацікавленість в тісній співпраці з державою в процесах реалізації масштабних інвестиційних проектів реконструкції промисловості, просування продукції на світові ринки зі сторони великих компаній.
Зміст соціально-економічного планування заключається в обґрунтуванні конкретних цілей і пріоритетів розвитку, виявлення матеріальних, трудових і фінансових можливостей реалізації програм. З формуванням ринкових відносин об'єктами державного планування стають найбільш загальнозначущі та структурозумовлюючі сфери, галузі, регіони.
В сучасній світовій економіці намітився період до становлення макроекономічного (асоційованого) власника, що виступає суб'єктом макроекономічного (чи державного) планування, а також сектор державних і змішаних корпорацій. Чим вище рівень розвитку соціально-економічної системи, тим інтенсивніше і ефективніше протікають інтеграційні процеси на внутрішньому ринку (асоціації корпорацій, фінансово-промислові групи) і на вищому ринку (транснаціональні корпорації).
Головна відмінність макроекономічного планування від мікроекономічного в тому, що:
1) на мікрорівні діюча особа — єдиний власник, що володіє єдиною власністю;
2) на макрорівні — асоційований власник.
Макроекономічне планування в умовах ринку направлено на створення господарського клімату для добровільного зосередження всіх господарських суб'єктів для досягнення загальної цілі, необхідної для ефективного соціально-економічному розвитку.
Об'єктом макроекономічного планування (чи державного) стає розширене відтворення в єдності всіх його ланок чи інтегральний кругообіг сукупного продукту відтворення, як нерозривна єдність руху товарної і грошової маси.
Стратегічною метою макроекономічного планування стає забезпечення динамічного економічного зростання, узгодження з вимогами макроекономічної конкурентоспроможності, збалансованості і стійкого розвитку нації. В процесі макроекономічного планування вирішуються основні задачі:
1) визначення суспільних потреб;
2) виявлення можливих для їх задоволення матеріальних, трудових та фінансових ресурсів;
3) обґрунтування найбільш раціональних напрямків використання ресурсів у відповідності з поточними і перспективними потребами; •
4) забезпечення збалансованості між окремими сферами народного господарства (матеріальне виробництво і невиробнича сфера, галузями і видами виробництва, між економічними районами країни);
5) підвищення ефективності, використання всіх видів ресурсів для досягнення максимально можливих результатів економічної діяльності.
В ринковій економіці макроекономічне планування представлене:
• державними соціально-економічними програмами;
• бюджетним плануванням;
• цільовими комплексними програмами;
• державними замовленнями;
• плануванням розвитку державного сектору економіки.
16.2. Індикативне макроекономічне планування
16.3. Макроекономічне стратегічне планування
16.4. Прогнозування макроекономічних показників
16.5. Досвід державного економічного планування в розвинених країнах
16.5.1. Державне планування в Японії
16.5.2. Державне планування у Франції
16.5.3. Державне планування в Південній Кореї
16.6. Макроекономічне програмування (програмно-цільове)
16.7. Прогнозування соціально-економічних показників