Індикативне планування — це зумовлююча, рекомендуюче — централізоване визначення стратегічних цілей і першочергових задач в сфері економічного і соціального розвитку країни, а також шляхів і строків їх виконання; розробка відповідної державної політики: науково-технічної, інвестиційної, податкової, кредитної, соціальної тощо. Держава господарюючих суб'єктів на досягнення цілей за допомогою економічних регуляторів:
* відсотків за кредит;
• ставок податків;
* норм амортизаційних відрахувань;
• відрахувань на соціальні потреби.
Планування індикативне характерне для ринкової економіки.
Головний зміст індикативного планування заключаються в обґрунтуванні цілей, задач, напрямків і методів реалізації державної соціально-економічної політики, є дієвою формою організації взаємодії всіх ланок системи органів управління між собою і з регіональними органами управління в інтересах удосконалення всієї економічної системи, а також окремих її елементів у відповідності з задачами соціально-економічного розвитку.
Індикативні плани дозволяють взаємопов'язано поєднати в єдиному документі концепції соціально-економічної політики держави, прогнози функціонування економіки, державні програми, систему економічних регуляторів, програми державних постачань, державних капітальних вкладів, питання управління державними підприємствами.
При індикативному плануванні використовуються централізовано певні цілі для координації інвестицій як державного, так і недержавного сектора економіки, а також планів функціонування підприємств.
Індикативне планування — це процес формування системи параметрів індикаторів, що характеризують стан і розвиток економіки країни і відповідають державній соціально-економічній політиці, а також становлення заходів державного впливу на соціальні і економічні процеси з метою досягнення вказаних індикаторів.
В індикативному плануванні переважають непрямі методи регулювання
економіки. Серед індикаторів соціально-економічного розвитку використовуються показники, що характеризують динаміку, структуру і ефективність економіки, стан фінансів, грошового обігу, ринку товарів і цінних паперів, динаміку цін, зайнятість, рівень життя населення, зовнішньоекономічні зв'язки. Взаємопов'язана і внутрішньо збалансована система цих показників (індикаторів) повинна дати якісну характеристику соціально-економічної політики держави, на реалізацію яких
направляються всі заходи державного регулювання. Застосування індикативного планування в сполученні з сучасними інформаційними технологіями дозволяє ефективно управляти як на макроекономічному, так і мікроекономічному рівнях. Прогнозування в рамках системи індикативного планування виступає його першою обов'язковою аналітичною стадією. Об'єктивне планування — закономірне продовження і розвиток прогнозної діяльності, в процесі якої здійснюється взаємопроникнення і взаємовплив прогнозних і планових процедур. Планове рішення повинно включати дві групи характеристик:
1) характеристики бажаних станів об'єкта управління в опорних точках (індикаторах);
2) характеристики способів досягнення цих станів (регуляторів).
Центральне поняття системи індикативного планування — індикатор — інтегральний показник (мультиплікатор), кількісно-визначаючий якісні характеристики того чи іншого процесу, плану. Регулятор — це механізм реакції на значення індикатора.
За ступенем значущості об'єкти розподіляються на дві категорії:
1) бюджетостворюючі, життєзабезпечуючі;
2) менш значущі — для них система індикаторів і регуляторів діє в режимі відслідування.
Індикатори визначаються як параметри меж, в контексті яких система, що включає організаційні механізми, технологічні зв'язки, матеріальні фінансові потоки, може стійко функціонувати і розвиватися. На відміну від показника, що визначає лише кількісну констатацію, індикатор носить векторно направлений характер. Індикатори мають мінімальні і максимальні рівні прибутковості порядкових ставок, режимів розвитку багаторесурсних систем. Слід розрізняти індикатори — індикатори тривоги, "індикатор екстремального положення", індикатор "банкрутство".
В середині граничних меж створюється "коридор", необхідний і достатній для прийняття управлінського рішення, але при цьому слід встановити адекватні граничні значення "коридору". Реальність дії індикатора визначаються не тільки якісними характеристиками, але важливо, щоб індикатор був інструментальним, для якого існують регулятори прямого впливу на об'єкт управління. Формування індикаторів — процес пов'язаний з часовим аспектом. В даному випадку ставиться мета отримати індикатор, що характеризує стан об'єкта управління. Індикативні плани є фактично планами — прогнозами, так як ресурсна забезпеченість планових завдань в перспективі має прогнозний характер.
Держава застосовує заходи регулювання економічними і соціально-економічними процесами в суспільстві, що необхідно для упорядкування діючих в суспільстві сил. В форматі держави прогнозуються перспективи явищ, пов'язаних
3 конкуренцією, формуванням попиту, пропозиції і деяких інших явищ. В країні існує ряд областей діяльності, де держава не може віддати на відкуп лише стихійному ринковому впливу. До таких сфер належать національна оборона, правопорядок, наукові дослідження, освіта, а також діяльність деяких енергетичних областей. Держава може використати різні по характеру плани: як імперативні, так і індикативні. Державні імперативні плани в ринковій економіці мають обмежене застосування. Вони можуть застосовуватися до бюджету, оподаткуванню, виконанню державних замовлень. Індикативне планування є важливим інструментом державного регулювання економіки.
Індикативне планування держави характеризується тим, що воно відображає:
• еволюцію економічних відносин на рівні держави;
• демократичний вплив держави на підприємницьке середовище;
• координацію інтересів держави і його суб'єктів господарювання;
• використання дерпатерналістських інструментів в плануванні;
• економічну політику держави, в т. ч. структурну і промислову;
• розробку загальних поступів майбутнього;
• процес формування індикаторів розвитку і заходів їх досягнення; ? - використання переваг економічних регуляторів;
• орієнтацію фірм недержавного сектора на виконання державно важливих задач;
• створення системи макро- і мікропланів на вищому рівні вертикалі, в основі якої знаходиться макропланування, а по горизонталі розташовані мікроплани постачання, інвестиції, кооперації;
• можливість включення завдань для державного сектора;
• можливість включення в план: а) контрольних цифр, що мають інформаційне значення; б) державних замовлень, в тому числі в форматі міжгалузевих і міжреспубліканських постачань; в) лімітів економічних регуляторе (ціни, податки, відсоткові ставки, нормативи тощо);
• взаємозв'язок зі стратегічним плануванням;
• спробу недопущення великих макроекономічних диспропорцій, що вирішується через податкові ставки, монетарні параметри і бюджетні розходи.
16.4. Прогнозування макроекономічних показників
16.5. Досвід державного економічного планування в розвинених країнах
16.5.1. Державне планування в Японії
16.5.2. Державне планування у Франції
16.5.3. Державне планування в Південній Кореї
16.6. Макроекономічне програмування (програмно-цільове)
16.7. Прогнозування соціально-економічних показників
Висновки
Післямова.