Педагогіка - Пальчевський С.С. - Педагогічна діяльність Й.Гербарта та Ф.Дістервега.

У кінці XVIII ст. у Німеччині з'явилася група так званих "нових вихователів", які намагалися шляхом піднесення освіченості населення поліпшити суспільні відносини. Таке поліпшення, на їхню думку, потребувало "революції у педагогіці". З числа цієї групи особливо виділялися представники філантропізму (від гр. рЬіІеБ - люблю та алюгороБ - людина). Основний принцип філантропічної педагогіки можна сформулювати так: "Природа, школа, життя".

Педагоги-філантропісти сприяли розвитку важливих філантропічних ідей: шкільної гімнастики (Гуге-Муте), трудового навчання (Блаше), дитячої літератури (Кампе), педагогічної освіти (Тропп), народної школи (Дохов). Вважали себе прихильниками педагогічних ідей Руссо, хоч насправді відійшли від його демократизму, дбаючи про виховання в основному дітей заможних верств населення, які не бажали виховувати своїх синів і дочок у звичайних школах.

Засновником філантропізму був Йогани Базедов (1724-1790), який на зібрані кошти видав методичний посібник для батьків і матерів та "Елементарний посібник" - дитячу енциклопедію в 4-ох томах із численними ілюстрованими таблицями. У своєму філантропіні започаткував систему самоврядування^ сенат, до складу якого входили всі вчителі та делегати від учнів - асесори. Велике значення надавалося загальним зборам вчителів та вихователів, на яких розглядалася поведінка учнів і окремі з них нагороджувалися "орденами".

Послідовником Базедова був Крістіан Готгільф Зальцман (1744-1811), у значно більшому філантропіні якого викладалося більше навчальних предметів. У їхньому вивченні передбачалася певна диференціація, оскільки вихованцям надавалося право вивчати тільки ті, що були необхідні для їхньої майбутньої професії. Діти працювали в саду, на городі, доглядали свійських тварин. У житті філантропіна панував дух хорошої дружньої сім'ї.

Неогуманізм у педагогіці В. Гумбольдта.

Неогуманізм як педагогічна течія сформувався в Німеччині в середині XVIII ст. Характерними його рисами стали захоплення грецькою культурою і римським правом, орієнтація на культ людини та ідеали всебічного її розвитку.

Особливо відомим представником пізнього неогуманізму став Віль-гельм Гумбольдт (1767-1835). У 1809-1810 рр. він очолював відомство народної освіти у Пруссії. На цій посаді провів реформу шкільної гімназії, встановив екзамен для її вчителів, чим підірвав залежність гімназичного навчання від духівництва. Розширив зміст навчання за рахунок викладання математики, природознавства та історії, обмеживши вивчення релігії.

Вислови Вільгельма Гумбольдта про виховання та освіту: "Багато вміє той, хто багато на себе розраховує"; "Моральність народів залежить від ставлення до жінки"; "Найперше і найголовніше в житті - це намагатися володіти самим собою".

Педагогічна діяльність Й.Гербарта та Ф.Дістервега.

Йоган Фрідріх Гербарт (1776-1841) народився в сім'ї чиновника-юриста. Закінчив Сієнський університет. Працював вихователем дітей у сім'ї швейцарського аристократа. У 1800 р. відвідав Бурдорфський інститут Песталоцці. З 1802 р. працював у Гьотингенському і Кенігсберзькому університетах на посаді професора. Читав лекції з психології та педагогіки. Керував семінарією для підготовки вчителів. При семінарії створив дослідну школу, в якій сам викладав математику. Педагогічні ідеї отримали розвиток у таких його книгах: "Загальна педагогіка, виведена з цілей виховання " (1806), "Посібник психології" (1816), "Листи про додаток психології до педагогіки" (1831), "Нарислекцій із педагогіки".

Вважав, що ціль виховання полягає у формуванні доброчинної людини. Педагог покликаний ставити перед вихованцем ті цілі, які той, уже будучи дорослим, поставить перед собою сам. Вони діляться на цілі можливі та необхідні. Цілі можливі - ті, які вихованець зможе коли-небудь поставити у професійній діяльності. Цілі необхідні -ті, які потрібні в будь-якій галузі діяльності.

Процес виховання ділив на три розділи: управління, навчання, моральне виховання.

Управління. Ставить завдання підтримування порядку у процесі самого виховання. Воно покликане приглушити "дику метушливість", яка, на думку Гербарта, властива дітям. Основні засоби управління: порада, нагляд, накази, заборони, покарання (у тому числі й тілесні), авторитет і любов як допоміжні засоби.

Система управління дітьми базувалася на насильстві й муштрі. Необхідність цього педагог пояснював тим, що дитина не володіє свідомістю до тих пір, поки не набуде у процесі навчання певного кола уявлень.

Навчання. Вважав його основним засобом виховання. Ввів у науковий обіг термін виховуючи навчання. Вважав, що засновувати його слід на багатосторонності інтересів. У зв'язку з цим розрізняв шість видів інтересів: 1) емпіричний відповідає на запитання "Що це таке?", стимулює спостереження). 2) умоглядний ("Чому це так?", налаштовує на роздуми); 3) естетичний (забезпечує художню оцінку явищ); 4) симпатичний (спрямовується на членів своєї сім'ї та найближчих знайомих); 5) соціальний (спрямовується на широке коло людей, на суспільство, свій народ і людство); 6) релігійний (спрямований на спілкування з Богом). Зважаючи на цю класифікацію, важливим завданням навчання оголошував збудження в дитини різнобічного інтересу.

Гербарт розробив теорію ступенів навчання, яка згодом стала широковідомою. Мета її - привести навчання у відповідність із законами психічної діяльності дитини, яку він розумів як механізм діяльності апперцептивного процесу. Згідно з нею, процес навчання проходить через заглиблення у виучуваний матеріал (заглиблення) і заглиблення учня у самого себе (усвідомлення). Заглиблення і усвідомлення відбуваються або у стані спокою душі, або у стані її руху. Звідси чотири ступені навчання: 1) ясність, 2) асоціація, 3) система, 4) метод.

Ясність - заглиблення у стані спокою. Зосередження на предметі вивчення, про який у цей час, наприклад, розповідає вчитель, застосовуючи наочність.

Асоціація - заглиблення у стані руху. Новий матеріал вступає у зв'язки із тим, яким учні вже володіють. У психологічному стані тут наявне очікування, оскільки учні ще не передбачають результату цих зв'язків.

Система - усвідомлення нового у стані спокою, пошуки під керівництвом учителя висновків, законів, закономірностей на основі нових знань.

Метод - усвідомлення у стані руху. Застосування отриманих знань до нових явищ, фактів, подій. Це виступає у вигляді виконання різноманітних вправ, творчих завдань тощо.

Моральне виховання. До засобів морального виховання відносив: 1) установлення меж поведінки для дітей засобами управління; 2) постановка дитини у такі умови, за яких вона навіть із власного досвіду зрозуміє, що "непослух веде до важких переживань"; 3) установлення чітких правил поведінки; 4) підтримка в душі вихованця "спокою і ясності", які виключають "сумніви щодо істинності"; 5) "хвилювання" душі дитини схваленням і запереченням; 6) напучування вихованця разом із вказуванням на його упущення, виправляння їх.

Вислови Й.Гербарта про виховання та освіту. "Те, що вивчається із задоволенням, вивчається швидко і міцно засвоюється", "Моральне виховання повинне виробляти волю", "Математика - сильна гімнастика духу".