Педагогіка - Пальчевський С.С. - Експериментальна педагогіка.

Широковідома теорія у зарубіжній педагогіці другої половини XIX - початку XX ст. Розвинута на основі поглядів Ж.-Ж. Руссо про природне виховання.

Елена Кей (1849-1926) - шведська письменниця та громадський діяч, завдяки якій теорія "вільного виховання" набула поширення. У своїй книзі "Вік дитини" обґрунтовує важливість пізнання закономірностей розвитку дитини та формування людської особистості для соціальних перетворень у країні. У творах "На порозі життя ", "Мати і дитина ", "Вік дитини" пропагує ідеї самонавчання, самовиховання та саморозвитку дитини, в основі яких лежав би особистий її досвід, сфера уподобань та інтересів. Головне завдання вихователя - допомогти дитині в цьому, не нав'язуючи зовні того, що внутрішньо чуже їй.

Марія Монтессорі (1870-1952)- італійський педагог, лікар, автор методики виховання дітей у дошкільних закладах ("будинки дитини") і початкових школах. Розроблена нею методика розвитку органів чуття у розумово відсталих дітей стала в пригоді у роботі з дітьми нормального розвитку. У своїх працях "Метод наукової педагогіки, що застосовується до виховання в будинках дітей ", " Самовиховання і самонавчання в початковій школі " критикує стару школу за ігнорування природних запитів дитини, відсутність дитячої рухливості на уроках, обґрунтовує необхідність надання дітям свободи для "самовиховання і самонавчання".

Свої педагогічні ідеї М. Монтессорі особисто втілювала в життя в очолюваних нею установах: в дошкільних закладах, створених "Громадою дешевих квартир" для бідних (ідея єднання школи та сім'ї); в "будинках дитини" (ідея .Допоможи мені це зробити самому").

Основою для самовиховання і самодисципліни, доводила педагог, є тренування зосередженості, волі, яке має місце під час виправлених допущених помилок у діях. Воно сприяє подоланню тієї "хаотичності", яка характерна для дітей дошкільного віку.

За системою М. Монтессорі сьогодні працює чимало дошкільних закладів та початкових шкіл у різних країнах світу.

Експериментальна педагогіка.

Набула поширення на зламі XIX і XX ст. у Німеччині, Франції, Англії, США та інших країнах. Пов'язана із створенням лабораторій - спеціальних центрів психолого-педагогічних досліджень, метою яких було обґрунтування закономірностей розвитку дитини на основі тривалих педагогічних спостережень, експериментів, результатів тестування, анкетування, бесід, різноманітних статистичних даних. Основними представниками її у Німеччині були Є. Мейман, В. Лай, у Франції - А. Біне, у Бельгії О. Декролі, у США Є. То ридай к у Швейцарії П. Бове, Є. Клапаред. їхні дослідження, за словами А.Біне, допомогли "висунути на перший план психологію дитини, щоб, виходячи з неї, з математичною точністю визначити характер виховного впливу на дитину".

На базі експериментальної педагогіки в кінці XIX ст. у США виникла педологія, яка згодом поширилася в Європі та у Росії. Педологи стверджували, що доля дітей зумовлена спадковістю і соціальним середовищем, про що дещо ширше сказано у попередньому розділі.

Ернст Мейман (1862-1915) - засновник цього напрямку. Йому належить тритомний систематичний курс "Лекцій із введення в експериментальну педагогіку". З метою різнобічного вивчення дитини об'єднував дані педагогіки, психології, психопатології, анатомії та фізіології. Однак дослідження проводив в умовах штучного експерименту, а не в звичайній шкільній обстановці. Крім згаданих наук, основою педагогіки вважав етику, естетику, науку про релігію.

Вільгельм-Август Лай (1862-1926)- співвітчизник Меймана, теоретик експериментальної педагогіки. Словесному навчанню протиставив свою так звану педагогіку дії, згідно з якою діяльність дитини, організована відповідно до її психологічних та фізіологічних особливостей, рефлексів та потреб, є центром усього виховного процесу. Серед рефлексів дитини особливого значення надавав інстинкту боротьби, який допоміг людині стати "володарем світу".

У своїх працях " Експериментальна дидактика ", " Школа дії" пропонував завершувати вивчення будь-якого навчального матеріалу практичною діяльністю: виготовленням макетів, муляжів, моделей, проведенням дослідів, працею на ділянках, розв'язуванням задач, музикою, малюванням тощо. Його теорія, спрямована на боротьбу з вербалізмом у навчанні, застосовувалася як у зарубіжній, так і у вітчизняній педагогічній практиці.

Едуард Торндайк (1874-1949)- видатний представник експериментальної педагогіки у США, де вона у 40-50-х рр. XX ст. отримала поширення. У своїй теорії вчений виходив із вчення біхевіоризму, згідно з яким поведінка людини є чисто зовнішніми реакціями організму, які механічно викликаються стимулами і закріплюються багаторазовими механічними вправами. У своїх експериментах Торндайк і його послідовники широко використовували тести розумової обдарованості для визначення ступеня розвитку дитини з певного предмета. Вони покликані були забезпечити "об'єктивну доказовість" під час відбору для продовження навчання у вищих навчальних закладах.