Педагогіка вищої школи - Курлянд З.Н. - 2.8. Самостійна робота студентів

Для досягнення цілей сучасного суспільства необхідний спеціаліст, спроможний оперативно приймати нешаблонні рішення, діяти самостійно, творчо. Творчість починається там, де здійснюється самостійний пошук принципів, способів поведінки і дій. Творчість набуває розвитку на основі самостійності особистості і є вищим ступенем її розвитку. У сучасних умовах самостійність стає професійно необхідною якістю особистості будь-якого спеціаліста. Отже, і підготовка майбутніх спеціалістів у вищому навчальному закладі має орієнтуватися на формування у студентів цієї якості, а не лише на репродуктивну виконавську діяльність з оволодіння певною сумою знань і вмінь.

Самостійність є необхідною умовою ефективності будь-якої діяльності: навчальної, виробничої, громадської, розумової, пізнавальної та ін. Вираження самостійності особистості — вчинки, дії, висловлювання, оцінка особистості стосовно як тих, хто оточує, так і самої себе. Тобто самостійність — це не риса волі або характеру, здібностей або мислення, а більш складна, інтегративна особистісна риса. Самостійність співвідноситься із самореалізацією особистості, з її активністю щодо внутрішнього спонукання, без зовнішнього примушення, з відносною незалежністю. Вищому рівневі розвитку самостійності властиві продуктивний творчий характер діяльності, нестереотипність рішень, що приймаються, вчинків, дій самої особистості.

Самостійність виявляється в результатах діяльності, у характері ставлення до довкілля і в спрямованості поведінки.

Самостійність не є вродженою властивістю людини. Ця якість виникає і розвивається в процесі життєдіяльності індивіда. У ранньому дитячому віці вона виражається у прагненні індивіда все робити без сторонньої допомоги. Але самостійність далеко не завжди стає стійкою характеристикою поведінки, діяльності. Рівень розвитку самостійності залежить від умов, у яких розвивається особистість, характеру її стосунків з довкіллям.

Самостійне мотивування і обґрунтування дій, здатність вбачати об'єктивну підставу власних вчинків і приймати адекватні рішення, складати програму дій виробляється внаслідок досвіду особистості, критичної оцінки зовнішніх впливів і власних можливостей. Крім того, самостійна особистість не тільки вирішує поставлені завдання або ті, що виникають перед нею, а й ставить перед собою цілі щодо власного почину, тобто володіє ініціативністю, і більше того, має потребу приймати та здійснювати власні рішення. Після прийняття рішення самостійна особистість готова нести відповідальність за його практичне втілення, за свої дії, в основі яких лежить впевненість у їх правильності та своєчасності. Водночас самостійна людина здатна визнавати свої помилки, якщо дійсність свідчить, що не всі обставини було нею враховано під час прийняття. На підставі самокритичного аналізу, рефлексії особистість приймає все більш адекватні рішення, що ведуть до розв'язання проблем. Отже, самостійність — це інтегративна якість особистості, що полягає у здатності та потребі приймати й реалізовувати рішення з власної ініціативи і нести за них відповідальність.

Самостійна робота студентів у вищому навчальному закладі включає види діяльності:

пошук та вивчення додаткової літератури;

конспектування, складання планів, тез;

кодування інформації (складання схем, таблиць, графіків);

написання рефератів, доповідей, оглядів, звітів;

виступ з повідомленнями на семінарських заняттях;

виконання вправ, розв'язання задач;

виконання письмових контрольних, лабораторних робіт;

виконання завдань за допомогою ПЕОМ.

Однак репродуктивна самостійна робота не може бути достатньо ефективною підчас формування самостійності як професійної якості особистості. Необхідне не лише вміння працювати без сторонньої допомоги, а й здатність розв'язувати цілісні задачі, що містять всі компоненти діяльності людини:

1)усвідомлення і формулювання проблем і завдань;

2) визначення цілей і складання плану вирішення;

3)аналіз, прогнозування і прийняття (вибір) рішення, його практичну реалізацію;

4) контроль і оцінку процесу та результатів діяльності;

5) постановку нових цілей і завдань, спрямованих на подальше вдосконалювання об'єктивного світу й самого себе.

Відсутність будь-якого компонента не дозволяє формувати самостійність як особистісну якість майбутнього спеціаліста.

Найважливішим і домінуючим компонентом самостійності є прийняття рішення. Саме з ним пов'язані смислоутворюючі мотиви поведінки та діяльності особистості. У ньому насамперед здійснюється її потреба в самореалізації. Здатність приймати рішення ґрунтується на розумінні суттєвого вміння порівнювати, здійснювати аналіз, синтез та узагальнення, класифікувати, планувати, робити умовиводи, організовувати свою діяльність.

Самостійна особистість не тільки приймає рішення, а й контролює процес реалізації їх, під час якого самокритично оцінює свою діяльність, коригує її у разі необхідності та домагається поставлених цілей, несе за них відповідальність. Самостійність не можлива також без наявності власних думок, оцінок, суджень. Упевненість особистості в істинності знань, правильності своєї позиції веде до готовності її доказово захищати, обстоювати в дискусійних і конфліктних ситуаціях.

Самостійність особистості може розвиватися тільки в процесі певної діяльності, у прийнятті рішень і виконанні їх. Унаслідок здійснення цієї діяльності відбуваються зміни в самому суб'єкті, які виражаються в оволодінні способами прийняття рішень і розвитку певних якостей особистості.

У свою чергу, це е підставою ефективності дій, адекватного орієнтування в обставинах, зумовлених змістом завдань, що вирішуються.

Вищий, творчий рівень розвитку самостійності полягає в потребі постійно ставити перед собою нові цілі та завдання, спрямовані на вихід за межі заданого, на пошук і відкриття нових закономірностей та способів розв'язання.

Постановка наступних цілей і завдань на підставі адекватної самооцінки зробленого слугує розвитку позитивного емоційного ставлення до самостійної діяльності та рішенням, формує потребу в них.

Навчати студентів стратегії і тактиці самостійного прийняття рішення на першому етапі можна за допомогою проблемного навчання, навчальних дискусій та розв'язання практичних задач проблемного характеру (аналізу конкретних ситуацій).

Під час вибору проблем слід керуватися такими критеріями:

провідні ідеї, поняття, методи науки, боротьба ідей, спірні положення та пошук шляхів їх розв'язання в історії науки;

суперечності, невирішені питання сучасної науки, нові технології, що виникають у виробничій практиці.

Використання зазначених методів на практичних заняттях надає студентам уявлення про узагальнені способи прийняття рішень, вчить усвідомлено здійснювати розумові операції під час самостійного прийняття рішень, розвиває самостійність мислення. На цьому шляху слід послідовно концентрувати увагу на оволодінні операціями порівняння, виділення суттєвого, аналізу через синтез (тобто виявлення різноманітних прихованих властивостей і якостей об'єкта завдання через включення його в різноманітні можливі відносини та умови діяльності).

Для ефективного прийняття самостійних рішень людина повинна мати досить великий обсяг інформації, але "згорнутої", узагальненої, "стислої" за принципом системності. Необхідний елемент узагальнених знань — ключові поняття науки. З одним поняттям завжди пов'язані кілька інших, розуміння взаємозв'язків, ієрархії їх надає знанням системний, узагальнений характер. Для розвитку здатності узагальнювати варто використовувати лаконічні виступи на семінарах, складання планів, логічних схем, таблиць.

Для розвитку вмінь порівнювати, узагальнювати, класифікувати, здійснювати самоконтроль і самооцінку своїх знань корисно використовувати комплекс завдань таких типів: "зайве слово", "аналогія".

Приклад

1. Визначити "зайве" слово, словосполучення й підкреслити його, зазначити (в дужках) узагальнююче поняття для трьох інших слів:

• принцип, форма, стиль, метод (стиль, основні поняття дидактики);

• уміння, поняття, закони, теорії (уміння, компоненти системи знань);

• наочність, системність, дискусія, міцність (дискусія);

• системність, дискусія, гра, "брейнштормінг" (системність, активні методи навчання);

• бесіда, урок, ілюстрація, вправа (урок, методи навчання);

• проблемний виклад, пошуковий, дослідний, фронтальне опитування (фронтальне опитування, методи проблемного навчання).

2. Визначити тип логічних співвідношень між поняттями першої пари словосполучень. У другу пару словосполучень дописати поняття, що перебуває в тому ж логічному співвідношенні (виключаючи часткові поняття, які містяться в тексті завдання):

а) наочність — принцип навчання, дискусія — ;

б) науковість — принцип навчання, урок — ;

в) розповідь — метод навчання, системність — ;

г) метод навчання — вправа, принцип навчання — ;

Узагальнення суттєвих відношень дає змогу виявити причини процесів та подій і на цій підставі прогнозувати наслідки.

Уміння прогнозувати будується на розумінні явищ і дає можливість самостійно визначати реальні цілі та приймати адекватні ситуації рішення.

Самостійність як якість особистості найяскравіше виявляється в умовах вибору, розв'язання суперечностей, подоланні перешкод. Тому ефективним способом включення студентів у

самостійну діяльність і процес прийняття рішень є дискусії. Причому важливо, щоб кожний студент обов'язково визначав свою позицію, власне ставлення до проблеми, його обґрунтування й аргументований захист.

В основі дискусій мають бути проблеми, які не допускають однозначної відповіді, потребують діалектичного підходу, врахування широкого кола питань, актуальних для сучасної практики, що мають кілька розроблених у літературі концепцій, доступних для студентів.

Дуже корисне для майбутніх спеціалістів виконання студентами по черзі обов'язків керівника семінару (практичного заняття). Студент-керівник відповідає за підготовку і проведення заняття. Він веде семінар, стежить за регламентом, формулює запитання й організовує обговорення, проводить колективний аналіз та оцінку роботи. При цьому викладач надає допомогу керівникові під час підготовки до заняття, бере участь у постановці й обговоренні проблем, у підбитті підсумків та оцінюванні самого процесу роботи на основі принципу співробітництва. Отже, студенти набувають реального досвіду керівництва, обговорення та прийняття рішень, контролю й оцінки, підготовки і втілення рішень у діяльність, відповідальності.

Сучасні концепції освіти (Національна державна програма "Освіта (Україна XXI ст.)") відзначають необхідність гуманізації освіти. Встановлення суб'єкт-суб'єктних відносин між викладачем і студентами в навчальному процесі потребує опори на принцип рольової участі. Реалізувати цей принцип можна за допомогою використання імітаційно-моделюючих ігор під час практичних занять. Підготовка до рольових і ділових ігор дає студентам можливість самостійно приймати рішення при виборі рівня складності завдання (залежно від рівня домагань), методів оволодіння матеріалом, особистісно й практично значущого змісту, а також неодмінно припускає необхідність висловлювати та захищати власну думку, виявляти самостійність у діях і поведінці під час гри.

Для самостійної роботи студентів можна запропонувати такі ігри і завдання, що потребують різного рівня інтелектуальної активності.

Гра "Бійка ораторів"

Завдання: репродуктивний рівень — підготувати коротку (до 5 хв.) захоплюючу розповідь за своєю спеціальністю.

Евристичний рівень — підготувати невелике повідомлення на оригінальну тему (за спеціальністю) і виступити з ним.

Пошуковий рівень — підготувати, виголосити та захистити проблемну промову (за спеціальністю).

Гра "Конкурс ситуацій"

Завдання: репродуктивний рівень — обіграти в ролях конфліктну ситуацію з виробничого життя (за спеціальністю).

Евристичний рівень — обіграти в ролях конфліктну ситуацію та варіант її розв'язання (за спеціальністю).

Пошуковий рівень — оперативно знайти варіанти розв'язання запропонованих конфліктних ситуацій (за спеціальністю).

Гра "Прес-конференція"

Завдання: репродуктивний рівень — підготувати запитання за темою "прес-конференції" та зіграти роль "кореспондента" газети.

Евристичний рівень — підготувати проблемні запитання, зіграти роль "кореспондентів" наукових журналів.

Пошуковий рівень — підготуватися до відповідей на можливі запитання та зіграти роль "відомого вченого", який дає "прес-конференцію", присвячену новим відкриттям у науці.

Гра "Презентація нових технологій"

Завдання: репродуктивний рівень — ознайомитися з однією з нових технологій (навчання, виробництва) і подати її.

Евристичний рівень — вивчити кілька нових технологій, на їх підставі скласти комплексну методику та представити аудиторії.

Пошуковий рівень — розробити і представити власну (авторську) методику (технологію).

Гра "Вибори директора" ("Конкурс менеджерів")

Завдання: репродуктивний рівень — зіграти роль робітників, які вибирають нового керівника.

Евристичний рівень — ознайомитись із сучасними методами управління (школою, виробництвом) і на цій підставі скласти і представити аудиторії програму "майбутньої діяльності".

Пошуковий рівень — захистити власну програму діяльності майбутнього керівника.

На старших курсах студентів доцільно включати в науково-дослідну роботу, яка передбачає прийняття самостійних рішень під час проведення діагностичного експерименту, написання й захисту наукових праць (статей, проектів). Робота має містити теоретичний огляд літера тури з теми, опис методики експериментального мікродослідження та аналіз його результатів.

Студенти, які працюють над спорідненими темами, можуть об'єднатися в одну дослідну групу. На консультаціях цих груп корисно використовувати такі методи: "мозковий штурм", "рольова гра", "дискусія без лідера", що сприяють самостійному прийняттю рішень.

Самостійність як якість особистості полягає не лише в правильному розв'язанні навчальних і практичних завдань, айв умінні обстоювати ці рішення, боротися за їх втілення в життя. Тому на захисті наукової роботи кожний студент повинен коротко доповісти про суть своєї роботи, а потім приймати рішення й аргументовано захищати їх, відповідаючи на запитання викладачів та однокурсників. При цьому важливими є наявність власної позиції й уміння логічно обґрунтовано доводити її правомірність.

Для формування самостійності дуже важлива активна участь студентів у колективному оцінюванні та самооцінюванні процесу прийняття і реалізації рішень, що мають здійснюватися після обговорення й розв'язання проблемних завдань, проведення дискусій, під час написання й захисту наукової роботи.

Важливим моментом є те, що обговоренню підлягає не тільки результат, а й шлях прийняття рішень, що привів до цього результату. Усвідомлення ефективності шляхів прийняття рішень та їх реалізація сприяють закріпленню оптимальних для суб'єкта способів прийняття рішень і діяльності, характерних для самостійної особистості.

На одному з перших практичних занять необхідно обговорити критерії оцінки діяльності. На наступних етапах критерії, відібрані внаслідок дискусії, слугують основою для самостійної оцінки та самооцінки студентами своїх дій. Можливі критерії — аргументованість суттєвих положень, логічність і лаконічність викладу, уміння поєднати теорію з практикою, узагальнити головне і зробити висновки, доказово захистити свою позицію. Можливість рецензувати, оцінювати і порівнювати свої рішення та дії з діяльністю товаришів сприяє формуванню адекватної самооцінки, крім того, студенти набувають досвіду оцінної діяльності, необхідного для керівника.

Самостійна робота майбутнього спеціаліста має бути спрямована не тільки на формування професійних знань та вмінь, а й на розвиток якостей, необхідних будь-якому керівнику, насамперед організаторських і комунікативних.

Перш ніж управляти іншими, необхідно навчитися управляти собою. Володіти собою означає відчувати своє тіло, уміти знімати напруження і розслаблятися, а також викликати в собі відчуття стриманої сили та впевненості.

Оптимальний психофізичний стан є не подарунком долі, а результатом систематичної роботи над собою для того, щоб уміти управляти своїми емоціями, налаштовуватися на долання труднощів, знімати вплив психологічного вантажу невдач, страху майбутньої діяльності.

Перелічені вміння формуються за допомогою психофізіологічного тренінгу. Психофізіологічний тренінг — це метод розвитку особистості, що включає навчання людини м'язової релаксації, самонавіяння, концентрації уваги й уяви, вміння контролювати мимовільну розумову активність з метою досягнення оптимальних результатів в обраній сфері діяльності. Психофізіологічний тренінг має такі завдання: полегшення переходу до відпочинку та забезпечення його оптимальності, створення максимально доброзичливих психічних і фізіологічних передумов для успішного здійснення будь-якої діяльності.

Керівна педагогічна діяльність — це вміння працювати в умовах невизначеності, творити, імпровізувати. Для цього необхідно звільнити себе від набутих штампів, внутрішніх обмежень, від скутості внаслідок попереднього досвіду. Психотренінг надає досвіду розкутості та імпровізації, у ньому немає єдино правильного рішення, кожному потрібно шукати власні.

Психофізіологічний тренінг сприяє виробленню вмінь самоконтролю та регуляції своєї поведінки і самопочуття. Навчання саморегуляції — це не загальні рекомендації "взяти себе в руки", а система вправ з постійно зростаючою складністю. У більшості вправ психофізіологічного тренінгу використовують глибоке розслаблення всіх м'язів. Хвилювання, дратування, гнів пов'язані з сильною м'язовою напругою. Розслаблюючи перенапружені м'язи обличчя, шиї, рук, спини, ми покращуємо наш стан.

Надмірна активність центральної нервової системи, пов'язана з негативними емоціями, погано відбивається на фізичному стані людини. Психофізіологічний механізм вправ, що розслаблюють, полягає у збільшенні надходження в центральну нервову систему інформації, яка має коригувальний характер. Потік нервових імпульсів від цих відволікаючих чинників може бути сильнішим, ніж ті негативні впливи, які викликають занепокоєння, тривогу, страх, гнів.

Використання спеціальних вправ (мімічних, дихальних та ін.) впливає на регуляцію психофізичних станів також шляхом цілеспрямованого виділення в кров тих чи інших речовин, гормонів. Так, похмуре обличчя сприяє більш активному продукуванню адреналіну, що викликає, у свою чергу, тривогу, пригніченість, невпевненість. Посмішка настроює на викидання норадреналіну і викликає почуття впевненості, азарту, запальності, енергійності. Витримку можна виховати також за рахунок зниження мотиваційної значущості стимулів. Цього досягають комплексом вправ з раціонального психологічного захисту.

Психофізіологічний тренінг пов'язаний не лише з розслабленням. Це передусім тренування в переключенні та зосередженні уваги. Коли об'єктом самоконтролю, зосередження стає відчуття тіла, то увага, концентруючись на них, відключається від усього іншого, що дає змогу зупинити потік негативних переживань.

Навчання саморегуляції має починатися з вироблення вміння стежити за зовнішніми проявами емоцій і станів: мімікою, позою, диханням, тонусом м'язів. Потім необхідно тренувати здатність змінювати свої переживання, вираз обличчя, ходу, рухи, міміку. Саморегуляція — це вплив людини на саму себе за допомогою слів і відповідних їм образів. Сутність психофізіологічної саморегуляції полягає в тому, що почуття, які накопичуються в процесі спілкування з довкіллям і пізнання власного організму, людина робить предметом систематичного тренування. Сигналами для цього можуть бути відчуття важкості тіла, тепла, поєднані з м'язовим розслабленням і почуттям фізичного комфорту.

Ще один принцип психофізіологічної регуляції полягає в тому, що чим більш чутливе усне визначення набуває змісту того, що сприймається, і чим активніше воно відтворюватиметься, тим точніше його буде перетворено в самоуправління.

Можливість самостійно активно змінювати процеси, що відбуваються у власному організмі, і управляти ними має важливе значення. Це вміння є одним із вирішальних чинників у досягненні професійних успіхів. Шляхом саморегуляції можна активізувати або загальмувати психофізіологічні процеси, підвищити якість підготовки й ефективності здійснюваної діяльності. За допомогою різноманітних прийомів саморегуляції можна впливати як на пізнавальний, так і на мотиваційний процеси, підвищувати дієвість мотивів та установок.

Свідома діяльність завжди мотивована, і у зв'язку з цим неминуче пов'язана з вольовими якостями особистості. Здатність до самоконтролю і саморегуляції виявляється в організованості, рішучості, упевненості в собі, цілеспрямованості. Уміння знімати фізичну втому формує витримку, здатність переносити великі навантаження, настирливо долати несподівані перешкоди.

Психофізіологічний тренінг можна проводити під час практичних занять, поділяючи групу студентів на мікрогрупи по 7 (+ 2) осіб. Вправи розраховані на колективну взаємодію учасників. Контакт і взаємодовіра є сприятливим психологічним чинником для занять психофізіологічним тренінгом. Згуртована група створює для її членів психологічний захист, дозволяючи кожному бути розкутим у відносинах з іншими і, головне, із самим собою.

Отже, включення студентів у самостійну роботу за допомогою таких методів, як проблемне навчання, дискусії, рольові та ділові ігри, науково-дослідна робота, психотренінг, сприяє формуванню професійно необхідних якостей особистості майбутніх спеціалістів.