Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Моральна вищість особистості як виховний мотив

У діяльності педагога, якщо вона гуманістично орієнтована, мають гармонійно поєднуватися професійно-технологічна і ціннісно-особистісна позиції. Такий педагог, як добродійна особистість, мірою свого піклування про вихованця вимірює і його достоїнства, не помічаючи, що вони досить примарні. Тоді настає момент об'єктивного осмислення, за якого все стає на свої місця: вихованець сприймається в його справжній іпостасі, але при цьому не втрачається тепле ставлення до нього.

У цій смисло-ціннісній переорієнтації педагога предметом підвищеної уваги має бути емоційна структура вихованця, яка характеризується складною динамікою та специфікою зв'язків із матеріальною чи ідеальною предметністю. Адже у виховному плані далеко не байдуже, з чим вихованець пов'язує переживання, наприклад, радості, а з чим - суму. Загальнолюдська мораль виробила чіткі вимоги до культурного перебігу будь-якої емоції у контексті морально-духовного розвитку особистості. У цьому зв'язку переживання співрадості чи співжалю має усталену ситуативну орієнтацію: якщо в людини горе, сумуй з приводу цього її емоційного стану. Однак через психологічно неправильне поводження з емоційною сферою у вихованця можуть виникнути своєрідні зміщення в емоційному реагуванні на предмети довкілля. Якщо таке явище набуде узагальненості і стійкості, це зумовить істотні загрози для його особистісного розвитку.

Тому педагог не повинен випускати з поля своєї уваги ситуації, коли вихованець через певні причини страждає, а його ровесник глузує з нього. При цьому цей вихованець нічим не завинив перед ним; більш того, він взагалі не схильний до якихось асоціальних дій. Так, невмотивована емоційна реакція ровесника свідчить про його серйозне емоційне неблагополуччя. Часто над вихованцем насміхаються ровесники, замість того, щоб поспівчувати йому.

Поведінковій сфері вихованців теж властиві такі відхилення. Можна спостерігати, коли дитина хвалиться своїми негідними вчинками, не виявляючи об'єктивного самоусвідомлення своїх дій, відповідного їх оцінювання та каяття. Ще більш особистісно небезпечною є ситуація, за якої похвальба переростає у вихваляння. Тоді негідний вчинок виступає предметним вираженням морального Я вихованця, яке важче піддається корекції. У цій роботі головним для педагога є викликати у вихованця з емоційно-поведінковим відхиленням (у зазначеному нами напрямі) переживання емоцій провини і сорому як внутрішньої основи для формування суспільно значущого емоційного реагування.

Моральна вищість особистості як виховний мотив

У перипетіях життя людину не полишає прагнення до першості, тому цю природно задану тенденцію слід враховувати у виховному процесі. Потяг до першості може спрямувати особистість і на морально деструктивний шлях свого становлення. Тому слід прагнути до формування у підростаючої особистості соціалізованої першості як дієвого морального мотиву. Якщо вона вплітається в особистісний досвід вихованця, виникають реальні передумови до виховання у нього моральної вищості. Він прагне зануритися у складний світ міжособистісних взаємин, щоб стати непересічним у морально-духовному плані. Така особистісна орієнтація стає зворотним боком "білої заздрості" як стимулятора морально-духовного зростання вихованця. Його моральна вищість порівняно з ровесниками позитивно впливає на взаємини, які визначають спрямованість групи вихованців. Виникає ситуація здорової конкуренції, для якої характерні стосунки толерантності і взаємодопомоги.

Вихованець як суб'єкт моральної вищості перебуває у психологічній безпеці. У нього формується стійкий імунітет до емоціогенних ситуацій, що породжують конфлікти, потрясіння та інші психологічні загрози. Він піднімається над цими явищами, оскільки може вчасно раціоналізувати їх з позиції своєї моральної переваги.

Моральна вищість дозволяє вихованцю як її носію спокійно ставитись до таких особистісних спокус, як честолюбність, славолюбність, владолюбність та користолюбність. Життєвий простір такого вихованця є більш прогнозованим ним і більш підвладним йому. Дитина, якій властива моральна вищість, наполегливо плекає власну культуру захищеності як стабілізатора його особистісного буття.