Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Ситуація нехтування вихованцем педагогічною пропозицією

Філософська і психолого-педагогічна наука, розкриваючи шляхи оволодіння людиною моральністю, значну увагу приділяє проблемі морального вибору. Однак це морально-духовне діяння розглядається лише в контексті надання переваги особистістю певній системі цінностей, тобто як вибір між добром і злом, благородством і ницістю. Тому всі зусилля особистості мають бути спрямовані на утвердження в її внутрішньому світі позиції добра і всього, що з неї випливає. На основі такої моральної логіки визріває висновок про неодмінне осудження особистості, коли вона нехтує цією позицією і діє всупереч їй, здійснює вчинки, які не узгоджуються із суспільними морально-духовними цінностями.

Проблема морального вибору пов'язується переважно з саморозвитком особистості. Йдеться про мобілізацію внутрішніх резервів її самовдосконалення, її моральну надійність тощо. Менш дослідженим є аспект морального вибору, розгортання якого відбувається в процесі організованого виховання. Через доцільне долучення вихованця до системи суспільних цінностей, перетворення їх на внутрішні регулятори поведінки питома вага ситуацій морального вибору може бути істотно меншою. Нерідко виникають ситуації, коли моральний вибір здійснюється не в межах "добро - зло". Тому знімається питання традиційного педагогічного осудження вихованця.

Реальна життєдіяльність вихованця наповнена моральними діяннями, які різняться між собою більшою чи меншою суспільною цінністю. Серед них є такі, що стосуються лише успішного функціонування групи, в якій перебуває вихованець. Водночас він може демонструвати і зразки моральної поведінки, які корисні для широкого суспільного загалу (школи, громади). Отже, ступінь добра моральних діянь особистості (якщо його вимірювати моральними нормами) може бути вищим чи нижчим. Тому і стверджують, що один вчинок добрий, а інший (у цьому значенні) - кращий.

Чим вищий за ступенем суспільної значущості вчинок, тим більших психологічних, а нерідко і фізичних зусиль він вимагає від вихованця. Знаючи це, педагог може не ставити перед конкретним вихованцем певну моральну вимогу, а лише радитиме йому самостійно обрати конкретний різновид морального діяння. Цим він щадить вихованця, надаючи йому право самостійно здійснити моральний вибір, в якому має проявитися його моральна свобода.

Якщо прагнення вихованця не узгоджується з позицією педагога, то останній не вдається до осуду, не проявляє стосовно вихованця негативних емоцій. Осуд тільки тоді був би справедливим, якби вихованець діяв поза межами моральних норм і вимог. Це означало б, що він здійснив моральний вибір, врахувавши особливості свого внутрішнього стану, не відомі педагогу. У подібних ситуаціях морального вибору сповна проявляється діалектика особистісного розвитку вихованця.

Плямування вихованцем ровесника за його доброчинність

Людину постійно супроводжує потяг до самоствердження як спосіб виокремлення себе серед інших, можливість заявити про своє неповторне Я. У розвивальному плані важливо, якими особистісними сигналами людина презентує себе, оскільки від цього залежатиме внутрішній стан іншої людини: відчуватиме чи не відчуватиме вона комфорт і благополуччя.

У виховному процесі часто буває, що вихованець само-стверджується Его-сигналами, тобто морально несхвальними рисами та відповідними способами поведінки. Педагога має хвилювати ситуація, коли вихованець з моральними вадами вдається до приниження ровесника, який особистісно якісно відрізняється від нього. Це може проявлятися у різних формах.

Найпомірнішим щодо сили плямування особистості є висміювання як необ'єктивне ставлення. Воно може стосуватися якоїсь однієї моральної якості особистості або декількох. Відповідно до цього підвищується і його психологічно руйнівний вплив.

На самопочуття особистості сильно може вплинути приниження, зневажання. Великою деструктивною спроможністю володіє глум, характерною ознакою якого є кепкування з особистості, тобто глузування з приводу її особистісних якостей.

Глибоко особистісно руйнівним є наклеп, коли навмисно поширюються неправда чи обмова з метою знеславити, зганьбити людину. У цьому зв'язку можлива також інсинуація.

Спільна характеристика усіх цих форм приниження - несправедливість, що є свідченням моральної примітивності особистості, яка її демонструє. Ступінь моральної примітивності вихованця підвищується залежно від того, за-плямовує він одного ровесника чи багатьох. У другому випадку йдеться про моральний занепад.

Плямування несе в собі великі морально розвивальні загрози. Воно порушує у суб'єкта особистісну стабільність, підриває віру у значущість морального вдосконалення, породжує проблемні ситуації, подолати які йому досить важко. Плямування вихованцем добродійного ровесника не обмежується лише ним, а й поширюється на тих ровесників, які ще тільки прагнуть до морального розвитку. Вони вагатимуться стати на цей шлях, побоюючись такого самого ставлення. У цих ровесників є схильність до узагальнення предмета плямування: вони можуть вважати, що осуджується вся доброчинність як моральна система. Тому важливою для них є підтримка оточення. Позитивне громадське підкріплення для них конче потрібне доти, доки вони морально не зміцніють, перестануть відчувати необхідність у зовнішньому керівництві.

Плямування, до якого долучається вихованець, негативно позначається і на ньому. Цим він практично розкриває свою справжню моральну сутність, сповна відчуває негативну думку про себе.

Груповий осуд цього вихованця буде справедливим виховним засобом у складному корекційно-виховному процесі. Педагог має подбати, щоб у нього сформувалося судження, що саме він своїми діями підриває справу морального зростання особистості, принижує красу духовності людини.