Незалежно від того, якими знаннями володіє дорослий стосовно процесу виховання, його прагнення якомога раніше і частіше включати вихованця у виконання різноманітних обов'язків є цілком виправданим. Адже будь-який обов'язок - це певне завдання, здебільшого побутового трудового спрямування, яке має прийняти вихованець у певних часових і якісно-змістових межах. Ці межі стосуються процесу виконання завдання і його результату. Виховне значення обов'язку полягає передусім у характері взаємин, які складаються між автором обов'язку і його реалізатором. Важливим є також фактор, пов'язаний із психологічними здібностями, які набуває суб'єкт внаслідок виконання ним певного обов'язку.
Із розширенням системи соціальних відносин, в які включається вихованець у певному віковому періоді розвитку, ускладнюються і його обов'язки. На це найбільше звертають увагу педагоги і батьки, долучаючи вихованця до вирішення конкретних завдань. Особливості суб'єкт-суб'єктного (психологічного) плану є прихованішими, менш усвідомленими, тому вони недостатньо враховуються при формулюванні дорослим пропонованого вихованцю обов'язку. Логіка розмірковування дорослого зводиться до важливості того, щоб вихованець позитивно поставився до обов'язку і його успішного досягнення, а все інше сформується саме по собі. Однак далеко не завжди так трапляється.
У процесі виконання обов'язків у вихованця часто виникають конфлікти у відносинах з дорослим, і його внутрішнє життя не позбавлене особистісно деструктивних моментів. Це дає підстави для ширшого аналізу певного обов'язку, не обмежуючись лише його змістовими та часовими параметрами. Вочевидь, його слід розкрити з позиції об'єктивних характеристик, які спонукають вихованця до набуття суспільно значущих і суспільно несхвальних якостей.
У цьому контексті доцільно розрізняти виконавські та управлінські обов'язки.
За виконавських обов'язків вихованець потрапляє у підпорядкування педагогу або ровеснику, які пропонують певний обов'язок. Він вчиться свідомо підкорятися іншому, що сприяє набуттю важливої соціальної якості, без якої йому згодом буде важко успішно професійно співпрацювати. При цьому у вихованця формується рефлексивна позиція" яка зменшує силу прояву його Его-потягів і відповідних якостей: гонористості, самовпевненості, гордовитості тощо.
Специфікою управлінських обов'язків є те, що вихованець керує процесом виконання обов'язку іншим (іншими), беручи за необхідності участь у спільній діяльності. Його функція організатора і розпорядника може виявитися психологічно небезпечною для повноцінного особистісного розвитку. Адже він перебуває у позиції не "поряд з іншим", а "над іншим", тому не застрахований від розвитку почуття першості та владарювання над іншими. Він входить у "смак" таких Его-пріоритетів, і йому буває психологічно важко відмовитися від управлінських обов'язків, долучитися до виконавських. Він демонструє образу, зухвалість, а інколи й непокору при спробі ввести його у сферу виконавського обов'язку.
Отже, виховна тактика педагога має полягати у введені вихованця у сферу виконавських обов'язків як міцної діяльнісної основи його особистісного розвитку. За доцільного керування цим процесом у вихованця може сформуватися базова моральна позиція - поважати іншу людину і бути їй корисною. Набувши досвіду виконавських обов'язків, він зможе уникнути негативів, які потенційно наявні в управлінських обов'язках. У процесі їх виконання, використовуючи діяльнісний досвід, вихованець зможе вибудувати гуманістичну суб'єкт-суб'єктну взаємодію і утвердитися в ній як високоморальна особистість.
Зухвалість вихованця у контексті педагогічних застережень
Виправдання у міжособистісних стосунках вихованців
Вередування як спосіб поведінки вихованців
Випереджувальний моральний контроль у особистісному розвитку вихованця
Чуття міри як показник особистісної зрілості вихованця
Морально-перетворювальні можливості представницької функції вихованця
Самовпевненість вихованця
Почуття обтяжливості у міжособистісному спілкуванні вихованців
Спрямованість вихованця на приховування власних вчинків