Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Безхарактерність

Безхарактерність — вельми поширене явище в нашому сучасному суспільстві. У її основі — загальна інтелектуальна, вольова і моральна "детренованість" (недорозвинутість) людини, а насамперед, відсутність високої мети та зосередженості зусиль, що породжує хаотичність поведінки, або ж велике "розсіяння" цілей. Опинившись у конкурентному середовищі й водночас у пустелі духу, вона відчуває стан розгубленості й нездатності до продуктивної діяльності.

Першою і головною ознакою безхарактерності є, отже, відсутність у людини стійкого прагнення долати зовнішні обставини та примхи власної натури, а відтак підпорядковувати все головній меті власного життя. Руйнівником характеру в також попутне сподівання, що хтось інший, а не я, несе відповідальність за моє життя. Це — психологія рабства, коріння якого глибоко входить у наше минуле. Прагнення до високої мети і покладання обов'язку щодо її осягнення на себе є хребтом характеру, а людей, які не здатні на це, Г. Ващенко називає "безхребетними". Бо саме в цьому бачить він запоруку гармонійності та врівноваженості, доброї організації всіх життє-творчих сил. "Основне в людині — не знання самі по собі, навіть не глибина і системність їх, а характер і добра воля, що визначається спрямуванням сил людини до високої мети, поєднаним з енергійністю, великою наполегливістю і стійкістю у досягненні поставлених перед собою завдань" (Ващенко Г., 2000, с. 116).

Слабкість і розвал характеру може спричинити також меншовартість будь-якого іншого компонента його структури — недорозвиненість волі, слабкість інтелекту, перевага негативних з точки зору потреб діяльності прикмет індивіда, відсутність твердих моральних засад. У дітей безхарактерність розвивається в ситуаціях, коли батьки і школа надто обмежують прагнення, розум і волю дитини, заважають виявам її самостійності. Негативне значення може мати невдалий вибір людиною заняття, не здобутий власними зусиллями комфорт, іноді погане здоров'я та інші чинники.

Зовнішнім виявом безхарактерності є втрата оптимізму та перспективи свого і суспільного життя, хисткість намірів, кволість і занепад духу, безпринципність, відсутність віри і самовпевненості, схильність пливти за течією тощо. Зауважимо, що Г . Сагач виділяє три драматичні ознаки життєвої нереалізованості людини, що також вказують на відсутність характеру: а) втрату смисложиттєвих цілей, розчарування і зниження працездатності; б) деформоване життя як наслідок невизначеності життєвих цілей або їх хибність, безпорадність; в) сурогатне життя, яке заповнене псевдо діяльністю, псевдо цінностями ("Психологія і педагогіка...", 1996). У всіх випадках безхарактерність кінець-кінцем зводить людину до стану тваринного життя, робить її слугою власних інстинктів і нездорових звичок.

У практиці виховання, а надто, коли йдеться про зміцнення характеру вже сформованої людини, випадає найперше "поставити діагноз" — виходячи хоча би з наведеного вище простого розуміння його структури. Гармонія характеру може бути осягнута лише внаслідок "лікування" якогось його деформованого або недорозвинутого компонента діяльності.

Звідси цілком природний висновок, що побудова і підтримка міцного характеру — найперше у ціннісному самовизначенні людини, у поверненні до віри в ідеали. Віднайдений таким чином вектор прагнень допоможе людині повернутися до себе, до стану, коли "всі її сили діють в одному напрямку, і це забезпечує їй успіх в життєвій діяльності. Таку людину не зупинять перепони: вона переборює їх і не впадає у відчай, бо вірить у свої сили і свою перемогу. Таких людей можна назвати цілісними натурами. Всі їх властивості, як психічні, так і фізичні, являють собою органічну цілість, в центрі якої стоїть життєва мета" (Ващенко Г., 1952, с. 227).

Прийнята людиною система цінностей регулює зусилля, вказуючи на їх ієрархічність, а це означає, що вона створює передумови для гармонії характеру. Зрештою, як зауважує Г. Ващенко, гармонія — лише ідеал, що ніколи до кінця не може бути осягнутий (Там само, с. 228).

Завдання для самоконтролю

1. З'ясуйте зв'язок проблеми характеру в педагогіці та змін у соціальному замовленні.

2. Які компоненти характеру можна визначити, виходячи з поглядів К. Ушинського та Г. Ващенка?

3. Що можна вважати "ядром" характеру?

4. Яка роль чинників волі, інтелекту, індивідуальних прикмет та ціннісних орієнтацій людини в її життєдіяльності?

5. Які властивості характеру утверджуються в процесі діяльності?

6. Що є головною ознакою безхарактерності?