Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Моральний гарт характеру

Людина є носієм і виразником прийнятої нею моралі й суспільних вартостей. Цим і позначається ціннісний аспект її характеру— на що і яким чином скеровані її воля, наміри, прагнення, її розум тощо. Відповідно у практичному житті людину вважають "порядною" або "непорядною". Порядна людина — порядна в усьому: в громадському житті, в побуті, в родинних стосунках, у підприємництві тощо.

Моральні іспити. Людина гартує себе морально теж у процесі діяльності. Як відомо, Аристотелю належать слова: "Чесноти ми набуваємо з допомогою діяльності". Протягом усього життя людина складає безліч іспитів, які характеризують її набагато глибше, ніж іспити в школі. Це іспити на моральну стійкість, коли випробовується віра, наші моральні принципи. Такі іспити людина здає, коли має нагоду скористатися великою владою або коли терпить великі приниження; коли переживає успіхи або зазнає невдач чи поразок; коли її надто люблять інші або коли відкидають її любов; коли одержує добру нагоду помститися ворогові; отримати великі вигоди за рахунок "незначної нечесності", безхарактерної гри в сфері статевих стосунків тощо. Обставини життя нерідко спонукають людину до гніву, злості, розпусти, спричиняють зневіру, страх, — усе це іспити. Витримати їх — означає не піддаватися хитанню, не залежати від обставин, залишатися собою. Підкорятися обставинам — згубний шлях, якщо йдеться про цілість характеру. В усіх цих випадках характер, воля і віра зміцнюються, якщо людина іспити витримує, або руйнуються, якщо вона здається.

У контексті проблеми розвитку духовних сил і становлення характеру іспити сумління мають колосальне значення. Саме тому В. Сухомлинський радить відкривати перед дітьми можливості для випробування сумління і тут бачить одне з важливих завдань виховання.

Долання кризових моральних випробувань. Досліджуючи явище "внутрішньої карності" людини — того, що ми сьогодні назвали б "самодисципліною", — відомий галицький педагог міжвоєнного часу П. Біланюк звертав увагу, що людина формує цю якість в собі найперше у процесі кризових життєвих випробувань. Про самодисципліну людини свідчить саме те, як вона поводиться в ті хвилини, коли свідомість її обсідають бажання і почуття — не тільки добрі, але й злі; коли приходять пригнічення і зневіра, гнів і злість; коли розпука або докір сумління приводять на край провалля; коли душу роз'їдають незаспокоєна амбіція, заздрість, ревнощі, ненависть; коли жадоба помсти позбавляє розуму; коли людину нищить невгамовна пристрасть чи жадоба чужого майна; коли зазнає покарань за скоєне зло... (Біланюк П., 1939, с. 115). На його думку, характер людини є фактично продуктом взаємодії людини і зовнішнього середовища, наслідком її власної реакції на нього саме в таких екстремальних обставинах. Вміння поводитися в них має для неї доленосне значення. З огляду на це П. Біланюк пропонує кілька порад, що досі видаються суттєвими в справі самовиховання і саморозвитку. Наведемо їх нижче.

1. Якщо назріває стан неспокою і втрати моральної рівноваги, найперше необхідно втриматися від негайного зовнішнього вияву власних почувань. Важко затамувати їх у собі, але можна "відкласти" рішення, власну реакцію на деякий час. "Спинити зовнішній вияв лихих почувань, — пише П. Біланюк, — удасться вам лише тоді, коли в часі нападу цих неприємних гостей не рушитесь з місця, не піднесете руки, не ворухнете язиком" (Біланюк П., 1939, с. 115). Опанування себе в момент першої очікуваної реакції має велике значення не лише з огляду на можливість помилки, але й тому, що будь-який, навіть незначний, вчинок є початком звички. Другий раз опертися спокусі важче. І якщо перемога над собою є цеглиною у фундамент міцного характеру, то кожен провал веде до його руйнування. Звички, в тому числі аморальність, алкоголізм, куріння, наркоманію тощо, формуються в людині потаємно — після того, як перший камінь у їх будову покладено через слабкість волі, невміння "відкласти" вчинок у критичний момент, відмовити собі, подолати себе в хвилину вагання. Злий вчинок залишає слід у психіці, що діє негативно навіть тоді, коли сама свідомість "повертається до норми" і коли про сам вчинок забуваємо.

2. Утриматися від вчинку — дуже нелегка справа, особливо для душі хиткої, не загартованої до таких моральних конфліктів. Людина може бачити зло і відчувати відразу до нього, але її пориває до нього. "Добро, що його бачу, не роблю, а зло, що його не хочу, творю" (Рим. 7:19). Стримувати себе, зрештою, і психологічно важка справа. Тамувати в собі щось, душити почування — річ не тільки нелегка, але й небажана, якщо це стає системою, повсякденно необхідною потребою. Особливо важко це для "незаповненої душі", що не має у своїх глибинах твердих моральних засад. Виходячи з таких міркувань, П. Біланюк наводить другу педагогічну рекомендацію: "вибивати клин клином", тобто не зосереджуватися виключно на боротьбі зі злом в собі, але плекати в собі натомість прихильність до того, що може стати його "замінником", "протиставити силі чорних думок і гнітючих почувань — силу світлих думок та благородних почувань" (Біланюк П., 1939, с. 116). У практиці самовиховання це означає, що прагнення насолоди можна не лише тамувати, але й також задовольняти іншими, благороднішими способами.

Саме тому молоді рекомендують ґрунтовно займатися спортом і відчувати насолоду досягнень та доброго здоров'я, одержувати приємність від спілкування з мистецтвом і на шляху творення культурних цінностей. З душевним станом юнака може резонувати відповідна книжка; потребу самовираження (сила, ініціатива, ризик тощо) дають різні спортивні й культурні організації та об'єднання.

3. Третя порада, що стосується збереження людиною моральної рівноваги, полягає у відповідному самовихованні, коли вона наперед готується до таких іспитів сумління. "Треба в часі відпливу цих сильних душевних збурень підготовлятись до майбутнього наступу" (Біланюк П., 1939, с. 116). Людина, яка постійно сама себе виховує, яка обточує гострі кути власної натури, дбає, щоб в її характері розвивалися шляхетні прагнення, зокрема, на основі віри, — така людина наперед озброюється і готується до зустрічі зі злом в житті і в собі. Вирватися із кігтів морально важких обставин не під силу лише тому, хто завчасно не дбав про розвиток духовних сил.

Отже, людина готується до іспитів на моральну зрілість усім своїм життям, і навіть завчасно приймає рішення, має їх напоготові, коли життя ставить її у складні умови. Таким може бути рішення, що віддзеркалює ставлення людини до низки розваг, алкоголю, наркотиків тощо. Наявність у душі людини готових завчасних рішень щодо відповідних ситуацій, вироблення певної готової позиції, застереження дозволяє уникнути напружень психіки, вагань і вибору, що несуть випадкові обставини. Людина входить у них з готовим рішенням, яке завчасно приймає.

4. Нарешті, четверта порада: в моменти афекту і збудження нашої натури мобілізувати всю силу холодної розваги, всю можливу критику очікуваного вчинку. Ця порада ґрунтується на тому, що здоровий глузд (розум) і почування далеко не завжди йдуть у парі та злагоді. Розум оцінює дійсність, дивиться на речі реально, а почування, які підбурюють нас до негативних рішень, — в'яжуться з уявою, з витвореним нею псевдоблагом. Розум дуже часто може бути "холодним душем" для почувань і фантазій. Вважається, що будь-яке прагнення, якщо його оцінити з допомогою розуму, втрачає свій ореол, стає буденнішим і менш привабливим. Бо розум оцінює речі об'єктивніше і всебічніше. Уява і прагнення "роздувають" переважно лише якусь одну якість, один бік того, до чого нас тягне. Вади виступають лише як наслідок відповідного аналізу з допомогою холодної розваги.

Очевидно, аби в момент випробування скористатися цими порадами, людина повинна мати вже відповідний рівень загальної і, зокрема, моральної культури. Самовиховання в трактованому сенсі, коли людина є і вихованцем, і виховником, це процес взагалі складний і доступний лише людям, схильним до самостійності й високих прагнень. Велике значення має те, як відбувалося формування людини в ранньому віці, наскільки міцним є первинний (родинний) моральний фундамент.