Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л. - 2.2. Завдання всебічного гармонійного розвитку особистості в умовах полікультурної освіти

Стрімка динаміка трансформації суспільства ставить перед системою освіти нові нетрадиційні завдання. Це зумовлено тим, що освіта покликана не тільки обслуговувати сьогоднішні соціально-економічні запити людини і держави, але й випереджати трансформаційні процеси, формувати їх сутність і кадрове забезпечення. Світові глобалізаційні, інтегративні, відцентрові і доцентрові процеси, нова філософія освіти наполегливо вимагають і нових підходів до виховання людини. І суспільні, і державні, і особисті інтереси в осяжному майбутньому зможе задовольнити лише людина нової формації, в якій дихотомічно розвинені інтелектуальна та почуттєва сфери, яка б легко і вільно почувала себе патріотом своєї країни і громадянином світу, знала та цінувала досягнення національної культури і володіла надбаннями світової культурної скарбниці.

Це нагальне завдання стоїть нині перед освітніми системами багатьох країн. Особливо важливе воно для України після вікових змагань за утвердження себе як самостійного державного утворення, яка в результаті численних намагань здобути незалежність стала на шлях творення суверенної, демократичної, соціальної, правової держави. На цьому непростому шляху новотворень і пересічних громадян, і державних діячів різних рівнів турбують питання: що є головною цінністю в країні; на чому має бути зосереджена увага всіх громадян; яка діяльність на цьому етапі має бути пріоритетною. На ці питання знаходимо відповідь у статті третій Конституції України: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю... ". Отже, Людина, її фізичне здоров'я, морально-духовне багатство — головний ідеал, системотвірна цінність сучасного українського суспільства.

Виховання — це складний і багатогранний процес формування людини в умовах створення оптимальних можливостей для фізичного, психічного, соціального і культурно-духовного ц розвитку. Найвища мета виховання — всебічний гармонійний розвиток вільної, самодостатньої особистості. У людині від природи (в генотипі) закладені величезні можливості. Адже людина — це істота і природна, і мисляча (духовна), і діяльнісна, і предметна, і соціальна (суспільна). Це вихідна біологічна база, на якій має вибудовуватися особистість. Тому ідея всебічного гармонійного виховання об'єктивно зумовлена передусім сутністю людини як найдосконалішого витвору природи. Варто зауважити, що кожна цивілізаційна епоха в межах перспектив свого поступального руху висуває конкретні завдання щодо виховання молодого покоління. Але, так чи інакше, ці завдання спрямовані на досягнення генеральної мети — всебічного гармонійного виховання. Сьогодні такий дискурс інколи сприймається скептично. Причиною тому — дискредитація ідеї в радянський період, коли метою комуністичного виховання було формування нової, всебічно і гармонійно розвиненої особистості, в якій би органічно поєднувались ідейна переконаність, моральна чистота і фізична досконалість. Насправді це все робилось для того, щоб виховати конформіста, слухняного й обмеженого прибічника режиму, сліпого виконавця вимог будівництва міфічно-утопічного комуністичного суспільства. Формула нібито проголошувалась нова, прогресивна, а фактично копіювалась стара монархічно-релігійна модель — виховання покірливості, смиренності, відданості Богові, царю і Вітчизні, в комуністичному аспекті — ідеї, партії та народові.

Варто відмітити, що в реалізації ідеї всебічності і гармонійності розвитку особистості є й об'єктивні труднощі. Вона приховує в собі великі складності з погляду засобів її втілення. Як наслідок, навряд ми можемо назвати нині суспільство, у якому б ця ідея була реалізована повністю. Можна говорити про її реалізацію лише стосовно окремих особистостей. Але сама ідея залишається привабливою і актуальною в умовах прагнення побудувати відкрите, громадянське, демократичне суспільство передовсім як інтенцію, як систему перспективних ліній.

Чи тотожні поняття всебічного і гармонійного виховання? Ні, але вони є близькими, взаємодоповнюючими. Всебічне виховання передбачає формування у людини певних якостей відповідно до вимог морального, розумового, естетичного, фізичного і трудового виховання. А під гармонійністю (грец. harmonia — злагодженість, узгодженість у поєднанні чого-небудь) розуміють узгодження, поєднання цих якостей, їх взаємодоповнення і взаємозбагачення в духовному і фізичному єстві людини. Отже, поняття всебічного і гармонійного виховання діалектично взаємопов'язані і взаємозумовлені. Цей взаємозв'язок можна зобразити схематично (рис. 2.4).

Український педагог В.О. Сухомлинський (1918—1970) у ґрунтовній праці "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості" писав: "Всебічний розвиток особистості — це створення індивідуального людського багатства, яке поєднує в собі високі ідейні переконання, моральні якості, естетичні цінності, культуру матеріальних і духовних потреб. Міркувати про всебічний розвиток не можна без винятково важливого застереження: справжній всебічний розвиток — це гармонія того, що людина дає суспільству, і того, що вона одержує, споживає". І далі: "Процес виховання всебічно розвиненої, гармонійної особистості полягає в тому, що, дбаючи про досконалість кожної грані, сторони, риси людини, вихователь одночасно ніколи не випускає з поля зору ту обставину, що гармонія всіх людських граней, сторін, рис визначається чимось провідним, основним. Жива людська плоть і кров всебічно розвиненої людини втілює в собі повноту і гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, в якій вихователь бачить такі сторони, риси, грані, як моральну, ідейну, громадянську, розумову, творчу, естетичну, емоційну, фізичну досконалість. Провідним, визначальним компонентом у цій гармонії є моральність <...>. Майстерність і мистецтво виховання всебічно розвиненої особистості полягає в умінні педагога відкрити буквально перед кожним, отже й перед найпосереднішим, найважчим вихованцем ті сфери розвитку його духу, де він може досягти вершин, виявити себе, заявити про своє Я, черпати сили з джерел людської гідності, почувати себе не обділеним, а духовно багатим.

Цією сферою є моральний розвиток. Тут жодній людині не закрита дорога до вершин, тут справжня і безмежна рівність, тут кожний може бути великим і неповторним".

Ідею всебічного гармонійного розвитку особистості можна реалізувати, по-перше, за умов, коли в державному масштабі всі аспекти соціальної й економічної політики будуть спрямовані на утвердження культу Людини, як головної цінності суспільства, як міри всіх речей. І, по-друге, коли в людину, в кожного члена людського співтовариства держава буде робити достатні інвестиції. Не тільки в заводи, фабрики, залізниці, транспорт тощо, як це відбувається нині, а насамперед у Людину. Можновладці у своїх звітах перед громадянами нерідко з гордістю за свою керівну працю називають збільшення виробництва автомобілів, тракторів, вагонів, металу, одягу, взуття, продуктів харчування та ін. Але оглянімося навколо себе: чим і як можна виміряти суспільні втрати від наявності великої кількості знедолених людей, фізично хворих, духовно зневірених, морально скалічених, жорстоких, байдужих, хамовитих? Як каже відома українська поетеса Ліна Костенко: "Є дві речі, які не можна зупинити — хамство і радіацію".

Турбота лише про гроші, матеріальні статки породила молоде покоління егоїстів, циніків (франц. cynisme — цинік — нахабність, брутальна відвертість). Але ж у світі є речі, які стоять вище грошей, вище корисливості. Шкода, але цивілізація XX—XXI ст. ніби навмисне робила і робить усе, щоб благородство, сердечність були на останньому місці, або щоб їх не було взагалі.

По-третє, необхідна своєрідна освітньо-виховна революція, основу якої має становити психолого-педагогічна грамотність і педагогічна культура всього населення, і передовсім батьків, викладачів і вихователів освітньо-виховних закладів, очільників усіх рангів. Потрібні докорінні зміни, серйозні зрушення

— вагомі, виважені, науково обґрунтовані. Без таких гуманітарних перетворень годі чекати і сподіватися на подальший розквіт чи просто умиротворення суспільства.

Перетворення у напрямі всебічного гармонійного виховання людей мають бути спрямовані на те, щоб робити їх щасливими. Відомий грузинський педагог Ш.О. Амонашвілі досить оригінально подає формулу діяльності вихователя, спрямованої на те, щоб зробити людину щасливою: "Візьміть чашу терпіння. Налийте туди повне серце любові. Киньте дві жмені щедрості. Додайте туди ж гумору. Посипте добром, додайте якомога більше віри і все це гарно перемішайте. Потім намажте на шматок виділеного вам життя і пропонуйте всім, кого зустрінете на своєму шляху".

Розмірковуючи про шляхи розв'язання завдань виховання, необхідно враховувати реалії розвитку суспільства на початку XXI ст. Академік В.Г. Кремень визначив низку кардинальних проблем, які необхідно враховувати у системі виховної роботи:

• забезпечення високої функціональності людини в умовах, коли зміна ідей, знань і технологій відбувається швидше, ніж зміна поколінь;

• забезпечення оптимального співвідношення між локальними та глобальними соціально-економічними проблемами, щоб людина, формуючись як патріот своєї країни, відчувала відповідальність за благополуччя в усьому світі;

• формування на загальносуспільному й індивідуальному рівнях розуміння людини як найвищої цінності, від якої залежить успішність суспільно-економічного розвитку;

• вироблення в людині здатності ефективно діяти в умовах нових суспільно-економічних реалій (глобалізації, інформатизації, високих технологій);

• мінімізація асиметрії між матеріальністю і духовністю, культивування у кожної особистості почуття національної гідності, культури спілкування та ін2.

Продовжуючи міркування щодо всебічного гармонійного розвитку людини назвемо конкретні завдання окремих складових виховання, які є визначальними в умовах полікультурної освіти.

Завдання морального виховання:

• оволодіння загальнолюдськими і національними моральними цінностями;

• розвиток почуттів;

• формування переконань;

• формування навичок поведінки.

Завдання розумового виховання:

• оволодіння знаннями, уміннями і навичками;

• розвиток інтелектуальних можливостей;

• формування наукового світогляду;

• оволодіння методами пізнавальної діяльності. Завдання естетичного виховання:

• формування почуття прекрасного;

• виховання розуміння навколишньої природної краси;

• виховання стійких оцінних критеріїв творів мистецтва;

• набуття людиною знань і вмінь творити прекрасне в житті.

Завдання фізичного виховання:

• створення оптимальних умов для формування здорового організму;

• формування санітарно-гігієнічних умінь і навичок;

• тренування і загартування організму;

• виховання волі, розвиток спритності, краси рухів. Завдання трудового виховання:

• формування розуміння необхідності праці;

• виховання соціально-психологічної готовності до трудової діяльності;

• виховання поваги до людей праці та до результатів праці;

• оволодіння уміннями і навичками трудової діяльності.

Процес виховання всебічно і гармонійно розвиненої особистості є досить складним і багатоаспектним. Для досягнення бажаних результатів необхідно залучити і задіяти всі ланки: сім'ю, навчально-виховні заклади, громадські формування, спеціальні інституції держави. І лише комплексний підхід може принести очікувані результати. Він передбачає забезпечення єдності вимог у системі всебічного гармонійного виховання, а також єдності й узгодженості форм, засобів і методів впливу на особистість (рис. 2.5).

Провідне місце в системі соціальних інститутів, які впливають на всебічний гармонійний розвиток особистості, поза всякими сумнівами займає сім'я. У сиву давнину, коли ще не було таких інституцій, як дитячі садки, школи, позашкільні виховні заклади, засоби масової інформації, в суспільстві домінував культ Матері і Батька, культ Родини. Передусім родина брала на себе повну відповідальність за виховання дітей. Сім'я — найбільш геніальний витвір природи і суспільства. Коли б хтось запитав, де знаходиться духовний центр Землі, без вагань можна було б відповісти — у родині.

Руйнівною для суспільства виявилася тенденція приниження ролі сім'ї у вихованні молодого покоління. Теоретики і практики комуністичного будівництва орієнтувалися в основному на домінування громадського виховання юні, практично залишаючи за сім'єю лише репродуктивну функцію. У результаті такого підходу десятиліттями руйнувалися святі почуття материнства, та й батьківські почуття також. Прославлялась жінка-комісар у шкірянці з наганом, жінка-трактористка в замасленому комбінезоні, жінка-адміністратор. Жінку штучно відлучали від найважливішої посади в житті, яка належить їй від природи, — бути Матір'ю, народжувати і виховувати дітей. Наслідком такої недалекоглядної політики стала соціальна і духовна руйнація людини, а отже, і суспільства. Щорічно в Україні анулюється понад 50 % шлюбів, значна кількість жі-

нок відмовляється від своїх новонароджених дітей, частина їх просто викидається на смітник. Уже це дає підстави стверджувати, що в країні щось неблагополучно, якщо в ній руйнується людина. Потрібні гігантські зусилля, щоб відродити в суспільстві культ Матері і Батька, культ Сім'ї.

Важливе місце у справі розв'язання завдань всебічного гармонійного розвитку особистості займають освітньо-виховні заклади. Саме тут відбувається первинна соціалізація дитини, закладається фундамент її подальшого становлення, формування. В Україні впродовж XX ст. була створена широка і порівняно досконала система освіти й виховання. Якщо відкинути тоталітарні ідеологічні шори, в рамках яких ця система функціонувала, то й нині за своєю структурою і мережею, сутністю і змістом нею можна було б пишатися. Але для цього треба вивести освітньо-виховні заклади з бідності і рішуче піднести соціальний статус учителя-вихователя як у моральному, так і в матеріальному плані. На жаль, останніми роками показник охоплення дітей дошкільного віку навчально-виховними установами різко зменшився і становить пипі менше 44 %, усі навчальні заклади потерпають від браку коштів і уваги з боку держави та суспільства.

Останнім часом помітною стала тенденція ігнорування національних надбань у царині освіти і виховання, а також сліпого копіювання, механічної екстраполяції чужого досвіду. Це своєрідне "мавпування".

Серед чинників, які впливають на розвиток і виховання особистості, все більшою стає частка засобів масової інформації. Вони стали доступними для всіх верств населення. Роздумуючи над особливостями їхнього впливу на молоде покоління з педагогічного погляду, доводиться констатувати, що вони нерідко (особливо телебачення) приносять більше шкоди в сенсі морально-духовного становлення молодого покоління, ніж користі. Частина працівників електронних засобів інформації, не маючи належної психолого-педагогічної підготовки, на перше місце висуває комерційні інтереси, матеріальну вигоду, не несе будь-якої відповідальності за руйнівний вплив своєї продукції на молодь. Та й не тільки на молодь. Засилля на телевізійних екранах картин жорстокості, аморальності, легковажного ставлення до життя, насильства, негативізму навіть в інформаційних програмах, пропагування безкінечного дозвілля без праці, низької загальної, душевної, мовної й етичної культури — все це аж ніяк не сприяє розв'язанню завдань всебічного гармонійного виховання молоді.

Коли йде мова про комплексний підхід до виховання, всі соціальні інституції мають бути об'єднані спільною метою і відповідальністю в сенсі використання педагогічно вмотивованих і морально виправданих засобів, форм, методів впливу на людину, передусім на дітей і молодь. Без такого скоординованого, цілеспрямованого позитивного ставлення до проблем виховання марно сподіватися на позитивні результати у справі вдосконалення людини, а значить і суспільства.