Провідну місію в забезпеченні зовнішніх відносин держави виконують державні конституційні установи та посадові особи: вищий законодавчий орган, що обирається громадянами; глава держави — одноосібний або колегіальний; уряд і його глава (прем'єр-міністр), міністр закордонних справ. У державах із республіканською формою правління основним органом, що забезпечує зовнішньополітичний курс держави, є вищий законодавчий орган влади (парламент). Саме він вирішує питання війни і миру, територіальних змін, ратифікації міжнародних угод, визначає витрати на зовнішньополітичну діяльність. Згідно з Конституцією України (ст. 85) до повноважень Верховної Ради України належать: визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики (п. 5); затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням (п. 14); схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів
Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України (п. 23); надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України (п. 32). Безпосередньо питаннями зовнішньої політики у Верховній Раді України опікується Комітет у закордонних справах.
Поза зазначеним український парламент, як й інші, здійснює міжпарламентські контакти, зокрема в рамках Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), Міжпарламентської асамблеї Співдружності Незалежних Держав (МПА СНД) тощо. Парламенти виступають зі зверненнями до парламентів інших країн, ухвалюють резолюції і виступають із заявами з питань зовнішньої політики і важливих міжнародних подій; узгоджують позиції сторін та ін.
Парламентські делегації відвідують інші держави з метою активізації передусім міжпарламентських стосунків; відбуваються робочі зустрічі парламентських груп (наприклад українсько-турецької, українсько-польської, українсько-російської тощо); застосовуються інші форми міжпарламентських зв'язків (форуми, конференції, симпозіуми та ін.).
Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Згідно з Конституцією України Президент України як глава держави має досить широкі повноваження в галузі здійснення зовнішньої політики. Ст. 106 Конституції України містить перелік конкретних повноважень Президента України в галузі здійснення дипломатичної діяльності та реалізації зовнішніх відносин. Отже, Президент:
· звертається з посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
· представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
· приймає рішення про визнання іноземних держав;
· призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях;
· приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
· вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України;
· присвоює виші військові звання, виші дипломатичні ранги та інші виші спеціальні звання і класні чини.
До того ж, глава держави (навіть у разі, якщо його права в буквальному розумінні цього слова не зафіксовані в Конституції) може мати безпосередні контакти з главами інших держав, вести листування з ними, брати участь у переговорах чи оформляти домовленості із зовнішньополітичних питань, не потребуючи для цього спеціальних повноважень.
Відповідно до п. 1 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України. Глава уряду в рамках усіх повноважень також представляє державу в зовнішніх зносинах і здійснює щоденну оперативну діяльність у цій галузі. Глава уряду може брати участь у засіданнях Генеральної Асамблеї ООН та інших організаціях. Уряд та його глава не тільки розробляють в цілому основні напрями зовнішньої політики і вносять відповідні пропозиції на розгляд парламенту та глави держави, а й самі організовують та контролюють хід виконання прийнятих із цих питань рішень.
Безпосереднє керівництво зовнішньополітичними діями та дипломатичною службою держави уряд здійснює через Міністерство закордонних справ України, керівникові якого уряд дає прямі доручення і контролює хід їх виконання. Міністр закордонних справ згідно зі своїми повноваженнями і функціями здійснює повсякденну оперативну діяльність у галузі зовнішніх відносин держави без будь-яких спеціальних на кожен випадок повноважень. Міністр закордонних справ може представляти свою державу та уряд на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки ООН тощо.
Поточними справами зовнішньої політики безпосередньо займається Міністерство закордонних справ України. Воно захищає інтереси своєї держави та її громадян за кордоном, представляє на розгляд главі держави та уряду документи зовнішньої політики, направляє директиви і дає вказівки дипломатичним представництвам і консульським установам своєї країни за кордоном, спрямовує і контролює їхню діяльність. Підтримує також контакти з представ-
ництвами іноземних держав у своїй країні, готує проекти документів, опрацьовує інформацію з міжнародної проблематики, формує позитивний імідж держави за кордоном. Поза зазначеним, здійснює підготовку дипломатичних кадрів.
Перелік дипломатичних представництв іноземних держав в Україні
1.3. Розбудова зовнішньополітичного відомства України
Діяльність Міністерства закордонних справ України на сучасному етапі
Додатки
Із Закону України "Про основи національної безпеки України"
З праці І. Нагаєвського "Історія Української держави двадцятого століття"
Розділ II. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИМІР ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
ГЛАВА 2. ДВОСТОРОННЄ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК ДЖЕРЕЛО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
2.1. Західноєвропейські сусіди України: " Польща, Угорщина, Словаччина, Болгарія, Румунія. Країни Балтії