Зовнішня політика України - Чекаленко Л.Д. - Формування демократичних засад міжнародного спілкування

Яскравою сторінкою в міжнародне демократичне життя вписалася історія створення та діяльності Адміністрації ООН з допомоги і відтворення (ЮНРРА). Завданням ЮНРРА стало надання допомоги країнам, господарство яких було зруйноване війною. 9 листопада 1943 р. у Вашингтоні 44 держави підписали угоду про створення ЮНРРА; фонд Адміністрації складався з внесків країн-членів, територія яких не зазнала окупації (розмір внесків становив 1—2 % національного прибутку). Допомога ЮНРРА надавалася безповоротно, без відшкодування і відсотків. СРСР був звільнений від внесків до ЮНРРА. У 1945 р. він звернувся з проханням про допомогу на суму 700 млн доларів. Співтовариство надало 250 млн. доларів, 189 млн. з яких мала одержати УРСР, а решта передавалася БРСР. В Україні було створено місію ЮНРРА. Перший корабель з товарами ЮНРРА прибув до Одеси в листопаді 1945 р. Вантажі для України приймалися також у містах Миколаєві, Новоросійську, Поті, Ленінграді, Мурманську, Архангельську, Клайпеді. Товари, закуплені на кошти ЮНРРА, надходили з 15 країн світу: зі США, Великої Британії і Канади — насіння, консерви, сушена риба, устаткування для пеніцилінових заводів, з Індії — перець і джут, з африканських країн — какао, з Аргентини — вершкове масло, льняна олія, з Австралії — чай, свинець, насіння конюшини, вовняні товари та ковдри. Український народ отримував допомогу з великою вдячністю. В Україні і Білорусії було знято фільм про діяльність ЮНРРА в СРСР під назвою "Росіяни, яких ніхто не знає". Вийшли друком і книжки про допомогу ЮНРРА. На 1 квітня 1948 р. 211 вітчизняних та іноземних суден завезли в Україну товарів на суму 189,3 млн. доларів. Більшість із них становили продукти харчування. Чимало було промислових товарів — взуття, шкіра, вовна, медичне устаткування, устаткування для харчової промисловості, трактори, машини та устаткування для житлового будівництва, автокрани, лісовози, скрепери, рудничні електровози, обладнання для 26 електростанцій, парові машини та ін. Надійшла й сировина — кольорові метали.

З початком холодної війни в американській пресі з'явилися закиди щодо української цензури, яка не дає змоги висвітлювати роботу ЮНРРА. У США розпочалася кампанія проти діяльності ЮНРРА в Україні. Конгресмен ДІрксен вніс до Конгресу США пропозицію "про обмеження діяльності ЮНРРА в Україні". Поправку схвалила Палата представників США. В Аргентині було розповсюджено інформацію про те, що СРСР продає за кордон трактори, які надійшли до України як допомога ЮНРРА. 1947 р. місія повернулась на батьківщину і невдовзі припинила своє існування.

Допомогу Україні також надавали прогресивні організації української діаспори США і Канади. Товариство канадських українців (ТОУК) зібрало за роки війни півмільйона доларів. Чверть мільйона доларів зібрала Ліга американських українців (ЛАУ). Допомога надходила з Уругваю, Парагваю, Аргентини та інших країн, де діяли українські організації.

Уявлення про роботу українських представників за кордоном було б неповним, якщо не згадати про висунуті ініціативи Української РСР на міжнародній арені в 1950—1980-ті роки. З перших днів існування ООН УРСР брала безпосередню участь у формуванні структури Організації, створенні її органів і спеціалізованих установ. Це - ЮНЕСКО, МОП, ЮНКТАД, ЮН1ДО, ПРООН, ЮН1СЕФ, ЄЕК, МАГАТЕ та ін. Особливу відповідальність на республіку покладало членство в структурах ООН, де СРСР не брав участі, а саме в Комітеті щодо здійснення невід'ємних прав палестинського народу і Спеціальному комітеті ООН проти апартеїду, де Українська РСР захищала інтереси Радянського Союзу в цілому. Наприклад, відповідно до програми Фонду промислового розвитку (ЮНІДО) на добровільні щорічні внески республіки в багатьох її вузах і наукових установах навчалися й підвищували свою кваліфікацію представники багатьох країн Азії, Африки і Латинської Америки. В УРСР діяли семінари-практикуми для спеціалістів з країн, шо розвиваються: у Запоріжжі — в галузі металургії, в Києві — в галузі електрозварювання. В республіці навчалися 1244 спеціалісти з 58 країн.

Українська РСР у багатьох міжнародних організаціях, передусім в ООН, проводила активну, наполегливу політику щодо захисту прав людини, роззброєння, збереження миру тощо. Так, лише в 50-ті роки вона внесла 22 поправки і пропозиції у проекти міжнародних документів і рішень, у 1960—1961 pp. — 18, а з 1962 р. по 1970 р. — 202. Керівництво у Москві відносини з розвинутими та соціалістичними країнами вважало справою центральних органів, а українському зовнішньополітичному відомству під контролем МЗС СРСР було доручено питання розвитку відносин з країнами, що розвиваються, так званого третього світу.

Після заснування універсальної міжнародної Організації Об'єднаних Націй республіка брала участь у її галузевих установах і відокремлених організаціях. У 1946 р. згідно зі ст. 68 Статуту ООН було засновано Комісію ООН з прав людини. Українська РСР двічі — з 1946 р. по 1971 р. і з 1983 р. до 1985 р. — обиралася членом Комісії. За ініціативи і наполегливої позиції української делегації Комісією підготовлено проекти таких міжнародних актів, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН, як Загальна декларація прав людини (1948), Конвенція про запобігання злочинам геноциду і покарання за нього (1948), Женевські конвенції про захист жертв війни (1954 p.), Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1956), Декларація прав дитини (1959). Представники Української РСР разом з СРСР, БРСР та низкою соціалістичних країн домоглися за час існування Комісії прийняття численних пропозицій, спрямованих проти колоніалізму, расизму, інших форм масових і грубих порушень прав людини.

Серед поправок щодо прав людини на високому міжнародному рівні були прийняті: пропозиція з питань перегляду проекту рекомендацій про поліпшення статистики міграції, суть якої полягала у внесенні в картку мігранта позицій, які б розкривали причини міграції (1953), поправка до проекту рекомендацій про соціальне обслуговування трудящих, яке може здійснюватись шляхом "колективних договорів між профспілкою і керівництвом підприємства" (1953); проект резолюції про усунення дискримінації за ознакою статі у питанні заробітної плати (1956); поправка до проекту рекомендації про усунення дискримінації в галузі найму і праці (1957).

Серед інших поправок — про заробітну плату та робочий час на борту судна, медичний огляд рибалок, охорону їхнього здоров'я, про засудження антисемітизму та інших видів расової і національної ненависті (1960), про громадянські політичні права, про боротьбу з голодом, ліквідацію неписьменності в світі тощо.

УРСР активно підтримувала держави, що розвивалися, у набутті ними членства в ООН, зокрема Монголію (1961); виступала за надання допомоги від ООН слаборозвинутим країнам; наполягала на виведенні військ із окупованих в'єтнамської, корейської, арабської територій. Одним із кардинальних питань, стосовно якого Українська РСР вносила безліч пропозицій, були проблеми роззброєння і захисту миру. Це і Декларація про усунення загрози нової війни і зміцнення миру та безпеки народів (1950), про мирне врегулювання корейського питання (1950), про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту, про загальне і повне роззброєння (1959) та ін.

Питання повного роззброєння було основним у пропозиціях Української РСР у міжнародних організаціях і в 60-ті роки. УРСР продовжувала виступати за нерозповсюдження ядерної зброї (1966), за відповідальність за воєнні злочини проти людства (1968) тощо. Активну участь представники УРСР брали в роботі міжнародних організацій. Форми такої участі були досить різноманітні й залежали від завдань, специфіки діяльності та компетенції цих організацій, випливали з їхніх статутів, повноважень і правил процедури, зумовлених значенням, змістом і характером питань, що постали на порядку денному, та іншими чинниками. Активну участь у русі за мир брали видатні представники української науки і культури, серед них письменник О. Гончар, художник М. Дерегус, народна артистка Н. Ужвій та ін.

Період 70-х років можна характеризувати як період розрядки міжнародної напруженості, що створило сприятливі умови для здійснення деяких заходів з обмеження гонки ядерних озброєнь. З цих питань було укладено низку договорів між СРСР і США: безпосередню участь у підготовці документів брала УРСР. Поза вимогами боротьби за мир і роззброєння Українська РСР пропонувала ліквідувати іноземні військові бази в країнах Азії, Африки і Латинської Америки, виступала за екологічний захист навколишнього середовища (наприклад 1978 р. відстоювала конвенцію про заборону військового або іншого ворожого використання засобів впливу на навколишнє середовище), за заборону військового використання Світового океану. Україна ратифікувала Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі і під водою (1963), Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (1968), Договір про заборону розміщення на дні морів і океанів та його надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення (1971), Договір про всеохоплюючу заборону ядерних випробувань (1996). Останній документ поки що не набув чинності, на що потрібна його ратифікація 44 країнами, у тому числі Індією і Пакистаном.

Для зміцнення режиму нерозповсюдження ядерної зброї велике значення має встановлення статусу без'ядерної зони як на міжнародних територіях, так і на територіях, що перебувають під суверенітетом держави. Однією з перших без'ядерних зон стала Антарктида: Договір про Антарктиду 1959 р. заборонив будь-які випробування та захоронення в цьому регіоні радіоактивних матеріалів. Пізніше схожі договори підписали країни різних регіонів: Договір про заборону ядерної зброї в Латинській Америці і Карибському басейні 1967 р. — Договір Тлателолко; Договір Раротонга 1985 p. — в південній частині Тихого океану; Бангкокський Договір 1995 р. — в Південно-Східній Азії і Пелиндабський Договір 1996 р. — в Африці.

Активну участь республіка брала і в розробці правової бази щодо мирного використання космічного простору. В цій сфері вона приєдналася до низки юридичних документів, прийнятих у рамках Генеральної Асамблеї ООН: договору 1966 р. про принципи діяльності держав у дослідженні й використанні космічного простору, угоди 1967 р. про врятування космонавтів, конвенції 1971 р. про реєстрацію об'єктів, запущених у космічний простір, угоди 1979 р. про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах та ін.

Важливим напрямом зовнішньополітичної діяльності Української РСР була її участь у міжнародно-договірних відносинах, що було закріплено ст. 74 Конституції УРСР. Українська РСР користувалася своїм правом на укладення міжнародних договорів. Пригадаємо мирні договори з Болгарією, Італією, Румунією, Угорщиною і Фінляндією. Україна ратифікувала 43 конвенції Міжнародної організації праці. Вона є учасником уже згадуваних міжнародних договорів про заборону й нерозповсюдження ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення, Конвенції про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та її знищення, низки угод, які відіграють важливу роль у отриманні гонки ядерного озброєння і зміцнення миру й

безпеки. У 1980—1982 pp. УРСР стала учасником Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок, Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які вважаються такими, що наносять значні ушкодження, підписала Протокол про привілеї та імунітети Міжнародної організації морського супутникового зв'язку (ІНМАРСАТ), Конвенцію ООН з морського права. Наприкінці 80-х років УРСР була учасницею понад 150 міжнародних договорів, укладених під егідою ООН. Серед них такі політично важливі, як Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі і під водою (1963), Конвенція про незастосування строку давності до військових злочинів і злочинів проти людства (1969), Договір про заборону розміщення на дні морів і океанів ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення (1971), Конвенція про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та ЇЇ знищення (1972), міжнародні пакти про громадянські і політичні права і про економічні, соціальні і культурні права (1968) та ін. Сучасна Україна як правонаступниця договірно-правової бази УРСР має виконувати укладені попередні договори.

Поза участю у міжнародних договорах Українська РСР активно користувалася правом посольства, яке здійснювалося як безпосередньо за допомогою постійних представників УРСР при міжнародних організаціях, шляхом відрядження українських делегацій для участі в роботі численних міжнародних організацій, конференцій, для укладення міжнародних договорів тощо, так і спільно з іншими республіками через єдине союзне представництво. Українська РСР мала свої постійні представництва при ООН у Нью-Йорку, при Відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві, а також при ЮНЕСКО в Парижі. На території УРСР функціонували консульства десяти іноземних держав: у Києві — генеральні консульства Болгарії, НДР, Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини, Монголії та Югославії; в Одесі — генеральні консульства Індії, Куби і Болгарії, а також представництво Посольства Республіки Куба в Києві. У 1976—1980 pp. у Києві перебувала група американських представників, яка опікувалася питанням відкриття генерального консульства США. Проте з ініціативи американської сторони на знак протесту проти введення радянських військ до Афганістану ця діяльність була припинена. Досвід роботи в дипломатичних установах було використано МЗС України у подальшій роботі. Підсумовуючи викладене, можна зазначити, що попри всі обмеження дипломатичної, а отже й політичної, діяльності України в радянський період, УРСР боролася за забезпечення позитивних зовнішньополітичних умов для розвитку всіх держав, за мир і міжнародну безпеку, за права пригноблених народів та визволення їх від колоніальної неволі.

Декларація про державний суверенітет України, текст якої був розповсюджений як офіційний документ ООН 1990 p., зумовила зростання інтересу до України з боку інших країн. У 90-ті роки Україна активно співробітничала в ООН із країнами СНД, Болгарією, Польщею, Чехословаччиною, країнами Балтії та ін. Для зміцнення авторитету, поширення міжнародних зв'язків Україною зроблено чимало позитивного на міжнародній арені. Глибоко символічним було те, що саме Україна мала честь відкрити дискусію Генеральної Асамблеї на ювілейному 50-річному засіданні ООН 22 жовтня 1995 р. (Нью-Йорк), у якому взяли участь більш як 150 глав держав і урядів. Президент України у своєму виступі наголосив: "Україна мала в постаті ООН чи не єдину трибуну загальнолюдського масштабу, з якої могла заявити про своє існування. Підтримка ООН істотно сприяла Україні в реалізації тисячолітнього прагнення до власної державності". Від імені України було запропоновано розробити нову програму ООН "Світ XXI століття без'ядерної зброї", посилити дієвість ООН у врегулюванні міжнародних конфліктів. Україні вдалося реструктурувати і відстрочити заборгованість зі внесків ООН, що дісталася у спадок після СРСР (майже 150 млн доларів).

Водночас Україна, яка має значний досвід у роботі цієї організації, протягом своєї незалежної історії (з 1991 р.) змушена була неодноразово звертатися до ООН для міжнародної підтримки стосовно захисту своєї територіальної цілісності. Ці звернення були пов'язані з питаннями про Крим (1992) і м. Севастополь (1993). Україна вважає ООН гарантом своєї незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордонів. Посилюється присутність України у миротворчих операціях ООН, які здійснюються поблизу кордонів України та в регіонах, що є стратегічно важливими для українських національних інтересів. Діяльність в ООН забезпечує Україні інформаційну відкритість щодо екологічних проблем, політичних та економічних подій у нашій країні.

Сьогодення ООН позначається ефективними діями у розв'язанні міжнародних конфліктів, екологічних катастроф, глобальних проблем, які загрожують існуванню людства. Генеральний секретар Б. Бутрос-Галі у червні 1992 р. запропонував цілісну програму докорінної реорганізації ООН, в основу якої покладено заходи превентивної дипломатії — миротворчі зусилля міжнародного співтовариства із запобігання кризам. Слід нагадати, що авторство ідеї превентивної дипломатії належить міністру закордонних справ Швеції М. Углас. Ідеї превентивних дій закладені також у ст. 7 Статуту ООН про застосування примусу в разі загрози миру, порушення миру та акту агресії. Суть поняття "превентивна дипломатія" полягає в застосуванні будь-яких дій для запобігання виникненню ескалації або поширенню конфліктів. Випереджальна, або превентивна, дипломатія особливо ефективна під час потенційних конфліктів, тобто можливого зіткнення супротивних сторін та інтересів. Основною формою реалізації засобів превентивної дипломатії є дипломатичний діалог — переконання, консультації, переговори, посередництво, арбітраж. Для розв'язання конфлікту сторони можуть звернутися до Міжнародного Суду. Генеральна Асамблея ООН щодо превентивної дипломатії прийняла кілька резолюцій (18 грудня 1992 p., 20 вересня 1993 p., 9 грудня 1994 p.), з яких випливає, що примус до миру можливий, якщо інші засоби вичерпані. Доречно нагадати, що саме цим постулатом керувалась ООН, надаючи НАТО право застосувати військову силу проти конфліктуючих сторін під час югославської кризи.

Однією з форм діяльності ООН у протистоянні і розв'язанні наявних конфліктів та запобіганні можливим є Операції з підтримання миру (ОПМ). У 1948—1987 pp. ООН провела 13 таких операцій, у 1988-1991 pp. - 10, у 1992 р. - 10, у 1995 р. -17 ОПМ, в яких узяли участь 70 тис. військових ООН і цивільного персоналу. Як свідчить статистика, кількість конфліктів щорічно зростає майже на 100 %. Основні труднощі проведення ОПМ полягають у нестачі коштів. Держави-члени ООН мають заборгованість на проведення ОПМ на суму 2,5 млн. доларів.

Враховуючи інтереси національної безпеки, Україна бере активну участь у створенні нової системи європейської безпеки, одним із векторів якої є міжнародні заходи з підтримання миру (з 1992 р.) через діяльність в Операціях з підтримання миру ООН, в якості спостерігачів, виконання інших миротворчих функцій. У Міністерстві оборони України створено центр координації миротворчих операцій та спеціалізований навчальний центр з підготовки миротворчих сил. Верховна Рада України прийняла рішення (1994) збільшити контингент України в миротворчих силах ООН з 600 до 1200 осіб. У складі миротворчих місій ООН наприкінці 90-х років перебувало більше як 1500 українських миротворців. Географія їх дислокації охоплює Афганістан, Боснію, Демократичну Республіку Конго, Грузію, Ефіопію та Еритрею, Косово, Ліберію, Ліван, Східний Тимор, Сьєрра-Леоне та ін. Починаючи з липня 1992 р. Україна за рівнем участі у миротворчих операціях ООН є першою серед європейських країн і входить у десятку країн-контрибуторів військ до ОПМ. Тільки в югославському регіоні діяло 1132 українські військовослужбовці, у тому числі у двох батальйонах — по 551 особі, 9-у поліції, 10 працювали спостерігачами тощо. Щомісячно Україна отримувала від ООН 3 млн. доларів за присутність свого контингенту в регіоні боснійського конфлікту.

Український парламент 2004 р. розглянув питання про направлення українських миротворців у зону ізраїльсько-сирійського конфлікту для участі України в миротворчих силах ООН за спостереженням за роз'єднанням ізраїльських і сирійських військ. У законопроекті з цього приводу сказано, що мандат сил ООН за спостереженням ізраїльських і сирійських військ, визначений резолюцією Ради Безпеки ООН № 359 (1974), не передбачає участі цих сил у бойових діях. Відповідно до законопроекту фінансування витрат, пов'язаних з участю України в цій миротворчій операції, проводитиметься за рахунок державного бюджету України з подальшим погашенням їх ООН. Підтверджуючи зобов'язання України як держави-члена Організації Об'єднаних Націй, беручи до уваги Резолюцію Ради Безпеки ООН від 21 травня 2004 р. та звернення Секретаріату ООН до України від 10 грудня 2004 р. щодо її участі в операції ООН в Бурунді, відповідно до Закону України "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях", 16 червня 2005 р. Президент України підписав Указ "Про участь України в операції ООН в Бурунді". У ньому зазначено: "Визнати за доцільне надати Організації Об'єднаних Націй матеріально-технічні ресурси загальною кількістю до 23 бронетранспортерів і послуги із забезпечення їх використання в міжнародній миротворчій операції". У зв'язку зі згортанням миротворчої діяльності і закриттям Місії ООН в Сьєрра-Леоне у грудні 2004 — січні 2005 pp. українські миротворці повернулися на Батьківщину.

Підраховано, що за 50 років існування ООН під час миротворчих операцій загинуло більш як 100 військовослужбовців, кілька тисяч поранено, але, фактично, жоден злочинець не був притягнутий до відповідальності. У зв'язку з зазначеним Україна ініціювала і розробила проект Міжнародної конвенції із захисту миротворчого персоналу ООН. Завдяки цій ініціативі України з 29 травня 2002 р. міжнародне співтовариство відзначає Міжнародний день миротворців ООН, одностайно схвалений на 57-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. Основним задумом ініціативи було відзначення всіх учасників миротворчих операцій під прапором ООН, вшанування пам'яті загиблих. Україна надає важливого значення діяльності з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у ній як важливий чинник своєї зовнішньої політики. Така позиція ґрунтується насамперед на "Основних напрямах зовнішньої політики України", де одним із пріоритетів визначена участь держави в миротворчій діяльності, спрямованій на відвернення і врегулювання міжнародних конфліктів, та програмі Уряду "Назустріч людям". Участь України в міжнародних миротворчих операціях ООН дає вагомі позитивні результати, серед яких — формування простору безпеки навколо Української держави, зміцнення її авторитету, створення сприятливого клімату для налагодження та активізації двостороннього економічного співробітництва, а також набуття військовослужбовцями необхідного професійного досвіду.

Однією зі сторінок миротворчої діяльності України є участь у врегулюванні іракської кризи. Рада Безпеки ООН у травні 2003 р. звернулася до країн-членів організації із закликом надати допомогу іракській стороні у відновленні країни та створенні умов стабільності й безпеки, у тому числі шляхом надання військових підрозділів. Україна долучилася до миротворчої діяльності в розв'язанні іракської кризи ООН і з січня 2004 р. здійснювала посередницькі функції в питанні формування перехідного уряду Іраку. Українські миротворці в Іраку (більш як 1600 осіб) діяли у складі багатонаціональних миротворчих сил за мандатом ООН, як це було в Афганістані, Косові, Гаїті, Кот-Д'Івуарі та інших країнах.

Слід зазначити, що ООН відшкодовує витрати країнам, які добровільно надають військові контингенти для операцій щодо підтримки миру, за однаковою ставкою (близько 1 тис. доларів на місяць на кожного військового). США компенсували тільки матеріальні витрати української сторони на забезпечення контингенту: оплата інфраструктури українського військового містечка, харчування тощо. Все інше фінансувалося за рахунок українського бюджету. За даними МО України перебування військовослужбовців в Іраку до кінця 2003 р. обійшлося державній скарбниці приблизно в 70 млн. гривень. З огляду на завершення місії в Іраку та негативне ставлення українського населення до іракської війни Верховна Рада України звернулася до Президента держави відкликати миротворчий український контингент (3 грудня 2004 p.). Президент видав наказ розпочати виведення з Іраку українського контингенту. Звісно, такий крок став відчутним для анти іракської коаліції: Україна за чисельністю посідала п'яте місце після США, Великої Британії, Італії і Польщі. Першою з коаліції вийшла Іспанія, за нею — Угорщина, Філіппіни і Гондурас. Польща також повідомила про скорочення свого контингенту в Іраку. Як і керівництво багатьох інших країн, що входили в коаліцію, керівництво України свого часу вирішило, що краще мати потенційний виграш від встановлення добрих стосунків із Вашингтоном, аніж реальний програш від відмови співробітництва з ним. Але перелічені вище чинники, затяжний характер військових дій, а також відмова Україні в участі в економічному відродженні Іраку привели до прийняття згаданого рішення про виведення миротворчих військ із цієї країни. Важливим став і людський фактор: під час виконання миротворчих місій українська сторона зазнала людських втрат. Керівництво США з розумінням поставилося до рішення України й частково профінансувало виведення контингенту України.

Українські миротворці й надалі братимуть участь у миротворчих операціях. Така політика пояснюється необхідністю відстоювати національні інтереси й захищати свою безпеку не тільки на власній території, а Й далеко за її межами в міжнародно-правових рамках.

Зауважимо, що поняття Миротворчі операції (МТО) доцільно вживати для характеристики тільки тієї частини миротворчості, яка являє собою врегульовану міжнародним політичним мандатом ООН або регіональних організацій систематизовану та організаційну діяльність держав і міждержавних об'єднань з утручання в конфлікти з метою їх припинення і розв'язання. До МТО не належить діяльність з легітимного (на основі міждержавних договорів і угод) втручання одних держав у внутрішні справи інших на прохання політичного керівництва останніх. До МТО не входить також активність недержавних суб'єктів (неурядових організацій та ін.) у регіонах конфліктів, хоча вони діють паралельно або спільно з МТО. Заходи з запобігання можливим конфліктам (превентивна дипломатія, попереджальні дипломатичні демарші, економічні заходи, спостережницькі місії тощо), як і засоби з ліквідації наслідків уже завершених або розв'язаних конфліктів, доцільно розглядати як самостійні види миротворчої діяльності — передконфліктна і пост-конфліктна миротворчість, яка відрізняється від МТО конфліктних стадій. У рамках МТО розрізняють такі види діяльності.

Правові типи МТО:

· операції з підтримання миру, які проводяться міжнародним співтовариством за згодою сторін, що конфліктують, і в разі не міжнародного конфлікту — за згодою політичного керівництва держави, на території якої відбувається конфлікт;

· операції зі встановлення миру (ОВМ), що являють собою операції з елементами примусових дій, здійснюваних за мандатом ООН без згоди сторін, що конфліктують, або легітимного політичного керівництва держави, на території якої відбувається конфлікт.

Функціональні типи МТО:

· міжнародні місії спостерігачів або місії зі встановлення фактів, цивільні, військові або змішані (спостережницькі);

· міжнародні операції з залученням збройних сил (військові МТО або ВМТО);

· міжнародні миротворчі поліцейські операції (поліцейські МТО— ПМТО);

· міжнародні миротворчі операції з надання гуманітарної допомоги (гуманітарні МТО—ГМТО), які слід відрізняти від надання допомоги жертвам стихійних лих і катастроф.

Розрізнення МТО за суб'єктом:

· миротворчі операції ООН (за мандатом ООН);

· регіональні МТО — миротворчі дії регіональних організацій за мандатом ОБСЄ, ОАЄ, ОАД, СНД тощо;

· внутрішні МТО (з міжнародно-правового погляду є поліцейськими операціями держави на власній території) для запобігання і розв'язання не міжнародного конфлікту між недержавними соціальними суб'єктами (етнічними групами, регіональними утвореннями всередині одної держави тощо).

Усі перелічені операції регулюються такими групами правових угод: мандатом на проведення операції, погодження зі сторонами конфлікту, погодження міжнародних організацій з країнами-учасницями операції. Такі типові угоди розроблені і застосовуються в ООН, яка має цілу систему резервних угод.

Міжнародним визнанням здобутків України у сфері міжнародної безпеки стало надання їй у 2000—2001 pp. непостійного членства в РБ ООН від імені Східної Європи та запрошення на головування там у березні 2001 р. Беручи участь у врегулюванні міжнародних конфліктів, надаючи необхідну допомогу бідним країнам для їхнього розвитку (наприклад, збільшення свого внеску в миротворчі операції ООН у Африці), Україна на практиці підтверджує гуманістичні засади своєї зовнішньої політики. В рамках ООН Україна активно виступає прихильницею політики демілітаризації, наполягає на посиленні контролю за виробництвом і продажем зброї. Знайшла підтримку й українська ініціатива щодо розробки нової методики запровадження і скасування санкцій, яка б враховувала інтереси як мирного населення, так і третіх держав. Під час українського головування Радою Безпеки було ухвалено низку важливих рішень, у тому числі і щодо пропозицій з реформування ООН, зокрема стосовно політичних організацій ООН, її організаційно-бюджетних інституцій. Україну обрано до складу Комісії ООН з незаконного обігу наркотичних речовин на період 2002—2005 pp.

Україна здійснює підтримку міжнародних антитерористичних заходів, у тому числі підготовку конвенцій ООН, спрямованих на боротьбу з тероризмом. Саме Україна запропонувала оголосити 11 вересня Днем боротьби з міжнародним тероризмом, створити нову міжнародну структуру, відповідальну за координацію зусиль дер-жав-членів ООН у боротьбі з цим ганебним явищем. Україна дотримується положень Загальної декларації прав людини, Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, Конвенції ООН про права дитини, Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання тощо. Україна приєдналася до Конвенції ООН зі статусу біженців, чому сприяло прийняття Законів України "Про гpoмaдянcтвo, від 18 січня 2001 р., "Про біженців" від 24 грудня 1993 р., "Про імміграцію" від 22 червня 2001 p., положення яких відповідають основним принципам, запровадженим ООН.

За розмірами внесків до бюджету ООН Україна посідає 11 місце. Ставка її внеску з огляду на економічне становище знижена з 1,87 до 1,09 % ВНП. До бюджету ООН у 1994 р. Україна внесла 19 млн. доларів, у 1995 р. —16 млн., а в 1996 р. — 12 млн. доларів. У недалекому минулому Україна заборгувала ООН і 85 млн доларів. Ця цифра склалася внаслідок заборгованості колишнього СРСР, суму якої розділили між Росією, Україною і Білоруссю. Така висока сума боргу виникла через те, що СРСР подавав значно завищену суму доходу радянських громадян — 2200 доларів на особу на рік. У результаті наполегливості української дипломатії внесок України було обмежено, оскільки її визнано державою з перехідною економікою (а це зумовлює і зменшення внесків). Тепер внесок України до ООН на душу населення становить 86 центів на рік.

Україна як член-засновник ООН бере активну участь в основних програмах організації: Програмі ООН з навколишнього середовища, Центрі ООН по населених пунктах, Програмі розвитку ООН, Фонді ООН з народонаселення, Дитячому фонді ООН, Всесвітній продовольчій програмі та ін.

Активну роботу здійснює Україна в рамках Комісії ООН з прав людини, до складу якої державу обрано на період 2003—2005 pp. Комісія ООН з прав людини, що створена 1946 p., є функціональною структурою Економічної і соціальної ради ООН (ЕКОСОС) і займається розробкою міжнародно-правових документів у сфері прав людини. Генеральна асамблея ООН уперше присвятила спеціальну сесію проблемам дітей (9—11 травня 2002 р.), в якій активну участь узяла Україна. Учасники форуму схвалили програму заходів щодо захисту дітей від злиднів, голоду, хвороб і війн. Країни ООН переглядатимуть світові стандарти в галузі медичного обслуговування та освіти дітей, а також забезпечення захисту їх від насильства і загрози ВІЛ-інфекції (Програму прийнято після подолання супротиву США, Ватикану та деяких мусульманських країн, що виступали проти формулювань щодо абортів і сексуального виховання).

Найважливішою формою практичного співробітництва України в Програмі ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) є реалізація конкретних проектів та участь у глобальних і регіональних конвенціях і програмах екологічної спрямованості. З цією метою 4—7 лютого 2004 р. у Найробі (Кенія) представники багатьох країн взяли участь у XXII сесії Ради Керуючих Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП)/Глобального форуму з навколишнього середовища на рівні міністрів. Україна бере активну участь у розробці й реалізації регіональних планів ЮНЕП (захист Чорного моря), механізмів оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВОС) для країн СНД, в удосконаленні природоохоронного законодавства, а також здійснює діяльність з виконання низки конвенцій (про біологічну розмаїтість; про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення — СИТЕС; про збереження видів тварин, що мігрують, тощо).

У рамках Програми розвитку ООН (ПРООН) здійснюється низка проектів, у тому числі й щодо оцінки постчорнобильської ситуації в Україні. Місія Програми розвитку відвідала райони, що найбільше постраждали від Чорнобильської катастрофи, провела зустрічі з представниками виконавчої влади (МЗС, МНС, МПР, Мінздоров, Мінсільгосп і ін.). За підсумками роботи розроблено нову стратегію щодо допомоги населенню, що постраждало від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію якої надаватимуться спеціальні кошти (60—70 млн доларів для Росії, Білорусі та України). Суть нової концепції роботи ООН полягала в переорієнтації міжнародної допомоги з технічного напряму на реабілітацію і підтримку економічного і соціального розвитку постраждалих від радіації районів. У цьому контексті робота місії має для України значний практичний інтерес. На жаль, не завжди вдається втілити проекти ПРООН у життя через недостатнє фінансування.

Експерти Програми розвитку ООН спільно з Міністерством освіти і науки України, Академією педагогічних наук, громадськими організаціями, спираючись на досвід вітчизняних і зарубіжних освітянських закладів, провели моніторинг якості освіти в Україні. У 2006 р. якість освіти в Україні вивчатиметься на індивідуальному, муніципальному, регіональному та державному рівнях. За сприяння ПРООН в Україні ініційовано процес вироблення прогресивної молодіжної політики — Національної доктрини молодіжної політики, яка відповідатиме потребам молодих людей та намірам України увійти до європейського співтовариства. Засади такої політики обговорювалися під час Всеукраїнського молодіжного саміту ООН в липні 2005 р. (Харків), в якому взяли участь понад 250 представників усіх регіонів України.

Демографічні проблеми народонаселення перебувають у центрі уваги Фонду ООН з народонаселення (ЮНФПА). Питання скорочення населення, що є загрозою національній безпеці багатьох держав, стоять на порядку денному і в Україні, де населення з 1989 р. скоротилося майже на три мільйони осіб. Головна причина депопуляції — природне скорочення населення, що протягом останніх років не компенсується за рахунок народжуваності і міграції. Фонд ООН у сфері народонаселення покликаний сприяти в розв'язанні актуальних завдань демографічної політики України, у сфері поліпшення стану здоров'я населення репродуктивного віку, збільшення тривалості життя, зниження смертності, насамперед серед чоловіків працездатного віку, стимулювання народжуваності та зміцнення сім'ї. Одна з доповідей Фонду — "Партнерство і репродуктивне поводження в країнах із низькою народжуваністю" — присвячена серйозним проблемам країн СНД, де склалася непроста демографічна ситуація. Поновлення роботи (у січні 2002 р.) Системи інформації з питань народонаселення (ПОПІН) відкрило доступ до значної за обсягом демографічної інформації і даних, що концентруються в рамках усієї системи ООН.

Уряд України послідовно здійснює заходи з реалізації прав громадян на освіту, гарантованих Основним Законом держави. Цілеспрямовано створюються умови, що сприяют