Політологія - Гетьманчук М.П. - Розділ 8 ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА І ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО

8.1.Еліта як суб'єкт політики

8.2.Політичне лідерство: суть, концепцій механізм рекрутування

8.1. Еліта як суб'єкт політики

Різні суб'єкти політики на політику впливають неоднаково. Деякі громадяни і соціальні групи не беруть безпосередньої участі в політичному житті, а цим займається особливий прошарок людей — політична еліта.

Починаючи з XII ст., термін "еліта" використовували для позначення товарів вищої якості, а згодом його було перенесено на сферу соціального життя для вирізнення груп "кращих" людей — вищої знаті, духовенства, військових. Тобто, еліта — це вищі соціальні групи в системі соціальної ієрархії, які здійснюють керівництво у певних галузях суспільного життя. Еліти можуть виділятись як у суспільстві загалом, так і в окремих його сферах. Тому виокремлюють національну еліту, яка охоплює господарську, військову, духовну, інтелектуальну, політичну та інші еліти.

Отже, політична еліта — це носії політико-управлінських якостей. Це поняття застосовують до людей, які засвоїли певні позитивні якості, цінності й пріоритети (влада, багатство, компетентність, культура, сила волі тощо), посідають провідні, найбільш впливові позиції у суспільстві.

Політична еліта здебільшого визначається як меншість суспільства, достатньо самостійна, відносно привілейована група (або сукупність груп), яка має відповідні психологічні, соціальні та політичні якості й бере безпосередню участь у формуванні та здійсненні політичних рішень, пов'язаних із використанням державної влади чи впливом на неї, користується перевагами свого соціального становища.

У добу античності елітарні погляди найбільш системно розвинув Платон, на думку якого управляти державою можуть лише обрані люди, що отримали спеціальне виховання і мають досвід державного правління.

Мислитель у концепції "ідеальної держави" право володарювати залишає за філософами-правителями, які мають природні нахили до управління державою, помножені на багаторічні тренування. Стан філософів відокремлено жорсткими рамками від двох інших станів — простолюдинів та воїнів-охоронців. Платон допускав перехід з одного класу до іншого лише за виняткових обставин, що, однак, дозволило багатьом сучасним дослідникам теорії політичних еліт вважати мислителя попередником теорії "циркуляції" еліт.

Засновниками сучасної теорії еліт вважають італійських мислителів В. Парето і Г. Моску. В. Парето вважав, що кругообіг еліт є універсальним законом людської цивілізації, з допомогою якого забезпечується стабільність соціальної системи. На його думку, в процесі циркуляції політичної еліти відбувається постійна і послідовна зміна двох типів еліт — "левів" і "лисиць". "Леви", яким властива агресивність, консерватизм, авторитарність, схильність до насильства, з часом перестають відповідати потребам суспільства і змінюються на "лисиць", які є майстринями маневрів, комбінацій, обману і спекуляцій, використовують компроміси й угодництво.

Г. Моска теж вважав поділ людства на панівну меншість і політично залежну більшість універсальною умовою існування цивілізацій. Із зміною історичних обставин змінюється й політична еліта, але вона завжди існує. До її складу входять люди зі здібностями, що відповідають потребам політичного управління в цю епоху.

Німецький соціолог і політолог Р. Міхельс, розглядаючи теорію еліт, розробив "залізний закон олігархії". Відповідно до його вчення, діяльність демократії суворо обмежується через наявність організації, яка спирається на "активну меншість" (еліту), безпосереднє панування мас технічно неможливе і призводить до загибелі демократії. Згідно з залізним законом олігархії, демократія, щоб зберегти себе і досягти певної стабільності, змушена створювати організацію, а це пов'язане з виокремленням еліти, активної меншості.

У табл. 8.1. подано загальну характеристику політичної еліти.

Серед українських науковців, що досліджували проблеми еліт, привертає увагу концепція "національної аристократії" В. Липинського. Вона ґрунтувалася на положенні, що етнографічна маса людей, як така, автоматично не створює нації. Це робить якась активна група серед цієї етнографічної маси, що є носієм національної ідеї, а відтак здійснює керівництво всією нацією. Для існування і виконання своїх функцій "національна аристократія" повинна мати матеріальну силу та моральний авторитет. Лише за цих умов вона може здійснити та завершити процес структурування й організації нації.