Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В. - 2.1.4. Вплив НТР на розвиток світового господарства та національні економіки. Інституціональні соціально-індустріальні технократичні теорії

Термін "науково-технічна революція" запровадив Дж. Бернал у праці "Світ без війни". Упродовж 50-70-х років XX ст. науково-технічний прогрес перетворився на головний і визначальний фактор розвитку економіки та суспільства, започаткував якісно новий інноваційний тип економічного зростання. Так, у США за період 1896-1953 рр. фактор технічного прогресу забезпечував 33 % економічного зростання, наприкінці 70-х років XX ст. цей показник досягнув 70 %.

Розвиток світового господарства відбувався в умовах сучасної науково-технічної революції (СНТР), її пролонгації в сучасну науково-технічну та технологічну революцію (СНТТР). її основні ознаки:

o пришвидшення та зростання ефективності науково-технічного прогресу;

o перетворення науки на безпосередню продуктивну силу, зростання значення фундаментальних досліджень. Початок нового етапу суспільного поділу праці, пов'язаного з перетворенням науки в самостійну галузь економіки; створення наукових і проектних інститутів, дослідних центрів;

o охоплення СНТР усіх сфер економіки, розвиток нових галузей на основі наукових досягнень (так званих наукомістких галузей). Якісна зміна всіх елементів продуктивних сил;

o створення нових видів енергії (атомної) та штучних матеріалів із заданими властивостями;

o зміна характеру та змісту праці, зростання значення творчих і контролювальних елементів. Підвищення рівня загальної та спеціальної освіти, формування інтелектуального розвитку суспільства як важливої умови економічного зростання;

o зростання соціального та економічного значення інформаційної діяльності;

o значне зростання суспільного прогресу, інтернаціоналізації та інтеграції економіки, виникнення глобальних економічних і соціальних проблем. Формування народногосподарських комплексів.

Основні напрями сучасної науково-технічної революції:

o збільшення частки видатків у національному доході на фінансування наукових досліджень і експериментально-конструкторських розробок (НДЕКР) або науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР);

o комплексна автоматизація (використання верстатів із числовим програмним управлінням, електронно-обчислювальних машин, автоматів і роботів) виробництва, інфраструктурної діяльності, побуту. Розвиток галузей із виробництва засобів автоматизації;

o нові тенденції в галузі машинобудування: виокремлення трьох підгалузей (загального машинобудування, що охоплює верстатобудування; електротехнічної; транспортної); поява нових галузей, зокрема електронної, радіоелектронної, космічної тощо;

o швидкий розвиток хімічної промисловості, виробництво штучних матеріалів (хімізація економіки);

o створення на основі фундаментальних відкриттів нових технологій - лазерної, плазмової тощо. Зародження інформаційної революції;

o впровадження досягнень СНТР у сільському господарстві: перехід до масової механізації, хімізації, електрифікації, використання мікробіології та генної інженерії для вдосконалення сільськогосподарських технологій;

o освоєння космічного простору і виникнення космології.

Під впливом сучасної науково-технічної революції (СНТР) завершилася індустріалізація в усіх сферах господарства, в індустріально розвинених країнах формувалися ознаки нової постіндустріальної економіки.

Почалося масове впровадження наукових досліджень та експериментально-конструкторських винаходів. В індустріальних країнах витрати на НДЕКР становили 2-2,5 % у валовому внутрішньому продукті, вони зросли за 1950-1970-ті роки у США в 2 рази, Японії - у 7,6, ФРН - у 3,7, Великій Британії - 1,6, Франції - в 4,25 разу. Майже в усіх країнах (крім Японії) держава фінансувала половину витрат на НДЕКР. У 1970 р. державна частка у витратах монополій становила в США 43,1 %, ФРН - 18,2, Франції - 32,8, Великій Британії - 31,8, Японії - 2 %. З'явилися науково-виробничі комплекси - територіальні об'єднання корпорацій з науково-дослідними лабораторіями, створені й фінансовані державним і приватним капіталом для випуску нової продукції. Значні кошти вкладали в аерокосмічну, електротехнічну, приладобудівну, хімічну промисловість, транспортне машинобудування, використовували на військові потреби. У цих галузях зосереджувався інтелектуальний потенціал - понад 80 % вчених, інженерів, техніків. Значну увагу приділяли фундаментальним дослідженням. Зростання витрат на НДЕКР підтверджують дані табл. 2.4.

Таблиця 2.4. Зростання витрат на НДДЕКР, млрд дол.

Провідні світові країни стали на шлях створення національного науково-технічного потенціалу.

США за величиною витрат на НДЕКР в 1970 р. випереджали ФРН у 7 разів, Велику Британію - в 11, Японію - у 7,2 разу. Джерелами фінансування були асигнування з державного бюджету, кошти фірм, ВНЗ, некомерційних дослідних організацій. У 1970 р. на американські корпорації працювало 15 тис. наукових лабораторій. Університети і коледжі витрачали на НДЕКР 9-10 % своїх бюджетів. Нараховувалося 120 науково-промислових комплексів. Найбільшими з них були Кембриджський, Каліфорнійський, Мічиганський. У 1950-х роках адміністрація США створила механізм цільового фінансування та управління НДЕКР.

Франція за масштабами технічного оснащення та впровадження нових технологій посідала одне з перших місць у світі. Упродовж 1958-1968 рр. частка витрат на НДДКР у ВВП зросла із 1,15 до 2,13 %, держава фінансувала 72 % від загальної суми. Середньорічні темпи витрат на НДДКР становили 18,5 %, у тому числі на фундаментальні дослідження - 20 %.

У ФРН в 1950-х роках основою НТП були іноземні інвестиції та патенти, що дало змогу спрямувати капітали на оновлення основного капіталу. У 1960-х роках інноваційна політика базувалася на розвитку власних досліджень (80 % у 1960 р.) та модернізації технічної бази.

Велика Британія відставала від США, Німеччини, Франції та Японії за рівнем освіченості робочої сили, технічним оснащенням та масштабами впровадження нових технологій у промисловість.

Особливістю Японії було впровадження зарубіжного науково-технічного досвіду. За 1951-1970-ті роки впроваджено 15 тис. імпортних патентів і ліцензій. Частка продукції, що вироблялася на їх основі, становила 10 % від загального обсягу промислового виробництва. Поступово Японія перейшла до власної науково-технічної бази.

Науково-технічний прогрес став важливим об'єктом дослідження економічної думки. Слід зазначити, що класична політична економія в контексті теорії факторів виробництва трактувала розвиток науки і техніки як функцію капіталу. Проблеми НТП були поза увагою неокласиків у першій половині XX ст. З'явилися лише дослідження Й. Шумпетера, М. Тугана-Барановського, М. Кондратьєва.

У 1950-1970-х роках сформувалася нова економічна дисципліна - економічна теорія технологічних змін. Видатний американський вчений Роберт Мертон Солоу за працю "Технічні зміни та функція сукупного виробництва" (1957), в якій обґрунтував провідну роль технології в системі факторів виробництва, у 1987 р. отримав Нобелівську премію.

Найбільший внесок у дослідження науково-технічного прогресу внесли представники інституціонального напряму економічної думки, сформувавши соціально-індустріальні технократичні теорії, спільною методологічною засадою яких є базування на технологічному детермінізмі, основи якого закладені у працях Т. Веблена.

Основоположником американських концепцій НТР вважають Пітера Фердинанда Друкера (1909-2005). У працях "Майбутнє індустріальної людини" (1942), "Теорія корпорації" (1946), "Великий бізнес" (1947), "Нове суспільство. Анатомія індустріального ладу" (1949) вчений, проаналізувавши розвиток американської економіки першої половини XX ст., визначив її якісні характеристики, ввів у науковий обіг поняття "друга промислова революція", "глобальна промислова революція", "суспільство організацій" та утвердив поняття - "нова індустріальна держава", "індустріальне суспільство".

За П.Ф. Друкером, економічний розвиток у XX ст. відбувається на основі другої промислової революції, складовими якої є масове потоково-конвеєрне виробництво ("фордизм"), наукова організація праці ("тейлоризм"), технологія як культура виробничих і соціальних зв'язків між людьми у великих організаціях (а не система працюючих машин), науковий менеджмент - теорія організації та розвитку ефективного, динамічного промислового колективу великої корпорації. Виник новий тип корпорацій-організацій, розвиток яких визначає не лише збільшення інвестицій, а переважно використання досягнень другої НТР, диверсифікація і масовість виробництва. Процес корпоратизації економіки формує суспільство організацій - сукупність багатьох незалежних організацій із власними функціями, завданнями і соціальною відповідальністю. Розвиток корпорацій як транснаціональних сприяє глобальному характеру другої НТР. Соціально-економічними наслідками другої НТР в економічно розвинених країнах є формування індустріальної системи, що знаменує перехід до індустріального суспільства. Його характеристиками є зростання продуктивності праці, заробітної плати та зайнятості, ринку товарів довгострокового користування (автомашин, будинків тощо) на основі масового споживчого кредиту, формування суспільства масового споживання.

У1969 р. П.Ф. Друкер видрукував книгу "Епоха перериву поступовості", в якій сформулював технологічну теорію НТР, узагальнивши її розвиток, і теорію суспільства знань. Основою майбутнього розвитку є ситуація "перериву поступовості" - якісних змін, змістом яких є: 1) технологічні зміни, що визначають продуктивність факторів виробництва та їх комбінації, вплив інновацій на ринки факторів виробництва, наукову організацію праці; 2) деконцентрація виробництва; 3) відновлення масового приватного ризикового інноваційного підприємництва на противагу корпораціям-гігантам; 4) ефективне управління великими корпораціями шляхом децентралізації ухвалення рішень і розвиток внутрішнього підприємництва; 5) приватизація власності; 6) перехід від закритої національної до світової економіки. На думку вченого, нове знання стало центральним економічним ресурсом і забезпечує зростання продуктивності, тому нова економіка формується як економіка знань, сфера, що продукує та поширює інформацію - як індустрія знань, а суспільство - як суспільство знань (Knowledge Society). Відбувається процес формування "людського капіталу" і нового працівника, якого П.Ф. Друкер характеризує як виробника знань (knowledge worker), здатного ухвалювати рішення в межах своєї компетенції.

Суспільство знань - це суспільство організацій (корпорацій, приватних, державних, муніципальних підприємств, університетів, профспілок, партій тощо) та законів, що забезпечують права працівників. Завданням економічної науки є вироблення ефективних теорій інновацій та організацій. У теорії великої та хворої держави П.Ф. Друкер доводив, що лише бізнес як соціальний інститут здатний продукувати інновації та знання, тому необхідно розірвати злиття корпорацій і держави, а завдання останньої - приватизувати свою власність і сприяти приватному бізнесу.

Найбільші наукові досягнення соціально-інституціональної течії інституціоналізму пов'язані з ім'ям видатного американського вченого Джона Кеннета Гелбрейта (1908-2006). Він написав понад 40 праць, найбільше визнання мають "Американський капіталізм. Теорія урівноважуючої сили" (1952), "Великий крах" (1955), "Суспільство достатку" (1958), "Нова індустріальна держава. Есе про американську економічну систему" (1967), "Економічні теорії та цілі суспільства" (1973), "Епоха невизначеності" (1976), "Справедливе суспільство" (1996). Вчений вважає, що неокласика і неокейнсіанство не описують наявну економіку, тому функцією наукової економічної теорії є "прагнення зрозуміти реальне становище речей"1. Дж.К. Гелбрейт створив власну теорію економічного розвитку ринкової економіки, яку він називає загальною теорією економічної системи, або загальною теорією високого рівня розвитку. Вченому належить важлива роль у розробленні політики "нових рубежів" президента Дж. Кеннеді. Визначальним у теоретико-аналітичних поглядах Дж.К. Гелбрейта в 1950-1960-хроках є таке.

o Теорія трансформації. Сучасна економічна система характеризується еволюційним оновленням, спонтанною трансформацією та наявністю механізму стихійного саморегулювання ринкової економіки. Механізм трансформації формують економічні, соціальні, політичні, психологічні й морально-етичні фактори. Джерелом і вирішальним фактором трансформаційних зрушень є НТР - революційна форма науково-технічного прогресу - та організація, які визначають розвиток основних структурних елементів економічної системи: ринку, держави, корпорації, профспілок, фінансових інституцій. Вони є об'єктом наукового дослідження.

o Теорія корпоративної економіки2. Носієм НТР та головною рушійною силою трансформації економіки є корпорація, сутність якої визначають процес зростання, технологія та організація. Організація корпорації - це комплекс заходів, спрямованих на заміну зусиль і знань однієї людини більш спеціалізованими зусиллями та знаннями багатьох людей, що змінило механізм ухвалення рішень: від власників до техноструктури, до якої належать усі співробітники компанії: вчені, інженери і техніки, спеціалісти з маркетингу й реклами, експерти у сфері відносин з громадськістю, лобісти, адвокати, всі, хто володіє спеціальними знаннями і досвідом ухвалення колективних рішень. На противагу традиційній корпорації сформувалася зріла корпорація, що є новим суспільним інститутом, основою індустріальної системи, чинником суспільства достатку.

o Нова економічна теорія технічного прогресу зберігає розуміння інвестицій у нову капіталоємну техніку як рушія виробничого прогресу, одночасно визначає нові ознаки НТР: організованість і планованість, служіння техноструктурі корпорацій, а не споживачу, негативний вплив на стан зайнятості (витрати капіталу на машини більш стабільні й надійніші, ніж на робочу силу) та екологію, формування "споживчого психозу". Тому технічний прогрес необхідно оцінювати та контролювати з боку суспільних сил.

Важливою складовою НТР є інвестиції в людину, які не матеріальні та не піддаються оцінюванню, потребують ґрунтовного вивчення наукою. Інвестиції в освіту дітей стають головною метою людини і суспільств. Формується новий клас найманих спеціалістів, що є головним соціальним досягненням суспільства. Завдання держави - сприяти духовному та інтелектуальному розвитку людини.

На думку вченого, сучасний рівень НТР сприяє вирішенню проблем виробництва, залишається вирішити проблему розподілу. Формується нова класова структура, вирішальною силою стає клас освічених, складовою якого є техноструктура. Зникає конфлікт між бідними і багатими, виникає новий - між класом освічених та неосвічених і малоосвічених. Однак в індустріальному суспільстві панують суспільні інтереси, тому бідність та класові антагонізми притаманні лише сфері дрібного виробництва.

На основі використання досягнень НТР і домінування зрілої корпорації із техноструктурою відбувається трансформація індустріального суспільства в нове індустріальне суспільство. Майбутнє індустріального суспільства - це конвергенція (зближення) капіталізму і соціалізму: формування однакової технологічної структури, системи організації (менеджменту) та планування, державного регулювання економіки. Вчений ігнорував відмінності у формах власності.

У 1970-х роках під впливом кризових потрясінь Дж.К. Гелбрейт у твори нової експлуатації та нового імперіалізму зробив висновок, що розвиток НТР є джерелом експлуатації та нерівності, оскільки сприяє зростанню економічної ролі техноструктури великих корпорацій, діяльність яких підпорядковує суспільні інтереси приватним, створює системи експлуататорських відносин (споживачів, жінок-домогосподарок, підприємців з боку корпорацій, країн, що розвиваються, та державних коштів тощо). Держава виступає як виконавчий комітет техноструктури, їхня спільна політика щодо країн, що розвиваються, є новим імперіалізмом. Профспілки разом з корпораціями експлуатують ринковий сектор і країни третього світу. У концепції епохи невизначеності вчений наголосив на непередбачуваності наслідків НТР. Він розглядав проблеми боротьби із засиллям бюрократії, розширення соціальних програм, системи перенавчання осіб, які втратили роботу, боротьби з голодом і бідністю.

Американську концепцію НТР продовжила теорія кібернетичної революції, викладена у "Маніфесті троїстої революції" (1964) групою американських учених на чолі з Робертом Тіболдом (р. н. 1929). У дослідженні обґрунтовані такі залежності: організація виробництва великими корпораціями на основі автоматичних ліній, що управляються кібернетикою, приводить до заміни трудомістких процесів капіталомісткими, зростання чисельності безробітних і бідності, скорочення споживчого попиту населення при паралельному нарощуванні товарної маси, і як наслідок - до світової кризи перевиробництва, зростання надлишкових потужностей та соціального вибуху. Отже, виникає ситуація коли достаток, а не рідкісність благ, стає основною проблемою економіки й економічної науки. Автори "Маніфесту..." пропонують реформування системи розподілу шляхом заміни принципу "право на працю" принципом "право на дохід". Завданням держави є, по-перше, стимулювання та контроль за темпами кібернетизації, по-друге, вирішення проблеми безробіття і створення суспільства "повної незайнятості", або "суспільства дозвілля" за допомогою прямого оподаткування і переходу до великих бюджетних дефіцитів, активізації громадських робіт, сприяння будівництву дешевого житла, перекваліфікації безробітних, інвестування корпорацій тощо. Інфляцію можна подолати автоматично - за рахунок збільшення товаропотоків.

У 1960-х роках XX ст. найвідомішою теорією еволюційного розвитку людства була теорія стадій економічного зростання Волта Вітмена Ростоу (1916-2003), сформульована у працях "Процес економічного зростання" (1957), "Стадії економічного зростання. Некомуністичний маніфест" (1960) і "Політика і стадії зростання" (1971), Як основа класифікації (типологізації) стадій економічного зростання були запропоновані: рівень розвитку техніки, галузева структура господарства, частка виробничого нагромадження у національному доході, структура споживання. Забезпечують прогрес, або зростання шість схильностей людини: до споживання, народження дітей, науки, використання науки в економіці, нововведень, матеріального прогресу.

Перша стадія - традиційне суспільство з примітивною ручною технікою, рутинною працею, переважанням сільського господарства (75 % зайнятого населення), ієрархічно структурованим суспільством і непродуктивним використанням національного доходу.

Друга - суспільство в перехідному стані, створення передумов для злету. Його характеризують утворення централізованих національних держав, поява нових типів завзятих людей, які прагнуть прибутків і беруть на себе ризик, виникнення ринкових інститутів (зокрема банків та обробної промисловості), зростання інвестицій.

Третя - стадія злету, коли сили економічного прогресу зростають і починають домінувати в суспільстві: інтенсивно зростають інвестиції, збільшується обсяг суспільного продукту на одну особу, покращується якість життя, пришвидшуються темпи впровадження нової техніки в промисловості й сільському господарстві, закладаються передумови стійкого (хоча і циклічного) зростання. Такий розвиток спершу охоплює галузі-лідери, а потім поширюється на всю економіку. Для автоматичного зростання необхідне збільшення частки виробничих інвестицій у національному доході (як мінімум від 5 до 10 %), стрімкий розвиток одного або декількох секторів промисловості, політична перемога прихильників модернізації економіки над захисниками традиційного суспільства. Чіткої періодизації цієї стадії немає, позаяк у різних країнах вона проходила по-різному, починаючи від останніх десятиріч ХУЛІ ст. (Велика Британія) і до 1860 р.

Четверта - стадія руху до зрілості, або індустріальне суспільство, характеризується тривалим процесом економічного прогресу, збільшенням інвестицій до 10-20 % національного доходу, урбанізацією, збільшенням частки кваліфікованої праці, зосередженням важелів управління промисловістю в руках менеджерів, удосконаленням техніки, поширенням нової технології на всю сферу господарської діяльності, більш швидким зростанням продукції порівняно зі зростанням населення. На думку В.В. Ростоу, індустріальне суспільство утверджувалося у другій половині XIX ст. - першій половині XX ст. (у Великій Британії в 1850 р., у США в 1900-х роках, на початку XX ст. у Франції та Німеччині, в 1950-х роках у Росії та Канаді).

П'ята - стадія високого масового споживання. Ті найбільш характерними рисами є швидкий і постійний прогрес усіх галузей господарства, випуск товарів довгострокового користування, зрушення від пропозиції до попиту, від виробництва до споживання. Такого рівня досягла економіка США, Західної Європи та Японії у 60-х роках XX ст.

Шоста - стадія пошуку якості життя, орієнтація на духовний розвиток людини.

Вчений зробив висновок, що економічна політика визначається рівнем технологічного розвитку суспільства.

Європейські концепції НТР та індустріального суспільства характеризують положення про визначальну роль нагромадження інвестицій та технізації виробництва (конвеєрної технології, автоматизації та роботизації) в економічному розвитку індустріального суспільства як суспільства масового споживання, негативні наслідки та необхідність контролю за ходом НТР.

Авторами так званої фабрично-заводської концепції НТР, що досліджує її вплив на процес виробництва, є французькі вчені Жак Еллюль, Серж Малле та Алей Турен. Вони розглядали науково-технічний прогрес як природний перехід від маломеханізованого виробництва з універсальними машинами (фаза "А") до суцільної механізації (фаза "В") і до автоматизованого виробництва (фаза "С"). Умовами прогресивного розвитку є нагромадження капіталу (нарощування інвестицій у машини, техніку та устаткування кожного робочого місця), НТР є прямим продовженням великого і капіталомісткого машинного фабрично-заводського виробництва, визначальною рисою якого є розвиток матеріально-технічної бази.

Жак Еллюль (1912-1994) у концепції технологічного суспільства стверджував, що розвиток техніки визначає цивілізацію сучасного суспільства, панує над суспільством і людиною, зумовлює соціальні, політичні й економічні зміни. Вчений зазначав, що техніка - це не лише машини і технології, вона панує в усіх сферах людської діяльності та охоплює такі елементи: економічну техніку (пов'язану з виробництвом), техніку організації (комерційну і промислову діяльність, державу, міліцію, військову справу), людську техніку (медицину, генетику, пропаганду тощо). Техніка як вирішальний фактор економічного розвитку визначає перехід: а) від індивідуального підприємництва до економіки корпорацій; б) від ліберальної економіки до державного регулювання; в) від ринкової до планової економіки, але без вад соціалістичного устрою. У технологічному суспільстві під впливом НТР посилюються тенденції до монополізації економіки, технократизму та бюрократизації, подолати які спроможні демократичні інститути та традиції. Сучасне технологічне суспільство охоплює дві системи: корпоративну (капіталістичну) і планову (соціалістичну), проте планова економіка, на думку вченого, авторитарна й не демократична, не здатна забезпечити майбутнє людства.

Англійський економіст Колін Кларк (1905-1989) у працях "Умови економічного прогресу" (1940) і "Економіка 1960 року" (1942) та французький соціолог Жан Фурастьє (1907-1990) у працях "Велика надія XX ст." (1948), "Велика метаморфоза XX століття" (1961) та інших у межах футурології (науки про майбутнє1) сформулювали концепцію структурних зрушень. Вчені, як прихильники технологічного детермінізму, стверджували, що під впливом НТР відбуваються структурні зрушення. Всі види економічної діяльності, що враховуються ВВП, були поділені за такими критеріями, як процентна частка виробництва і кількість зайнятих в окремих галузях, на три сектори: первинний - добувний (сільське господарство, лісівництво, рибальство, гірничодобувна промисловість), вторинний - індустріальний (обробна промисловість, будівництво), третинний - сфера послуг (транспорт, рекреація, торгівля, фінанси, кредит, банки, страхування, охорона здоров'я, освіта, наука, управління, операції з нерухомістю). Переважання того чи іншого сектору в економіці є основою трьох стадій розвитку виробництва: аграрного, промислового (індустріального), сфери послуг. Для третьої стадії характерні насичення ринку промисловими товарами, зростання зайнятості у сфері послуг, відсутність масового безробіття, державне сприяння розвитку людини. Було зроблено висновок про пришвидшення зростання сфери послуг порівняно з сільським господарством і промисловістю. Така тенденція у майбутньому приведе до суспільства споживання, в якому не буде класової боротьби, автоматично вирішуватимуться всі соціальні проблеми. У 1970 р. Ж. Фурастьє у праці "Цивілізація 1995 року" спрогнозував виокремлення четвертинної цивілізації, яку характеризував як цивілізацію дозвілля, основним змістом дозвілля стане отримання знань.

К. Кларк не досліджував еволюцію технологічного способу виробництва. Він вважав, що основою зрушень е, по-перше, зміна структури попиту залежно від рівня доходів населення (від продуктів харчування до промислових товарів і послуг), по-друге, зростання інвестицій, що зумовлює збільшення масштабів виробництва та місткості внутрішнього ринку.

Французький соціолог Раймон Арон (1905-1983) у працях "18 лекцій про індустріальне суспільство" (1962), "Три нариси про індустріальну епоху" (1966) виклав свою концепцію впливу НТР на розвиток індустріального суспільства.

Вчений вважав першим раннім етапом індустріального суспільства капіталістичний тип економіки ("чистий капіталізм"). Його ознаки - приватна власність на засоби виробництва, децентралізоване регулювання економіки, поділ суспільства на власників засобів виробництва і найманих робітників, максимізація прибутку як рушія виробництва, циклічні коливання економіки.

Під впливом НТР капіталістичне суспільство трансформується в індустріальне (реальний капіталізм), для якого характерні велика промисловість, технологічний поділ праці, нагромадження капіталу, концентрація працівників. Р. Арон виокремлює два типи індустріального суспільства: капіталістичне й радянське, різниця між якими полягає у формі власності на засоби виробництва і способах регулювання економіки. Одночасно він аналізує процес зближення (конвергенції) капіталізму та соціалізму, оскільки, по-перше, на Заході вже наявна так звана колективна власність, що виникла в результаті націоналізації після Другої світової війни, по-друге, прибуток - це категорія, притаманна будь-якому індустріальному суспільству, а не тільки капіталізму, по-третє, і в плановому, і в капіталістичному суспільствах зберігається різниця індивідуальних доходів, головним джерелом якої є різний рівень заробітної плати.

Дослідження європейськими вченими (Ж. Фурастьє, Р. Ароном, Ж. Бллюлем) економічних процесів узагальнені в теорії другої промислової революції, змістом якої є загальна автоматизація виробництва, зростання продуктивності праці, розвиток сфери послуг, завершення епохи капіталізму і створення у 70-х роках XX ст. суспільства достатку та соціалізації, зближення капіталізму та соціалізму.

У 60-80-х роках XX ст. на основі теорій індустріального суспільства та концепції структурних зрушень поступово формуються і розвиваються концепції цивілізаційної еволюції, теорії постіндустріального суспільства.

Термін "постіндустріалізм" вперше використав англійський соціолог А. Пенті на початку XX ст. для визначення стану суспільства після індустріального. Поняття "постіндустріальне суспільство" вжив американський соціолог Девід Рісмен (1909-2002) в 1958 р. як протиставлення попереднім стадіям розвитку. У 1959 р. американський соціолог Деніел Белл (1919-2011) використав цей термін у виступі на міжнародному семінарі в м. Зальцбурзі як протиставлення марксизму. Упродовж 1960-х років у низці статей він сформулював основні положення концепції постіндустріального суспільства. У 1973 р. вийшла його праця "Настання постіндустріального суспільства. Досвід соціального прогнозування". Ці дослідження, а також праця французького вченого Алена Турена (р. н. 1925) "Постіндустріальне суспільство" (1969) започаткували теорію постіндустріальної економіки та цивілізації.

Дослідження Д. Велла розкривають такі положення теорії індустріально-технократичного суспільства:

o Заперечення марксистського розуміння періодизації суспільного розвитку, що будується навколо поняття власності та поділяє його на рабовласництво, феодалізм, капіталізм і соціалізм. Заміна його ідеєю розвитку уздовж "осьових ліній", які є основою трьох основних сфер суспільного життя: соціальної структури, політичної організації та культури. Оптимальним є визнання людського розвитку за кількома "осьовими лініями", що визначають економічну, політичну, культурну еволюцію, зокрема уздовж осі "техніка, технологія і знання".

o Змістом індустріального суспільства є координація людей і машин для виробництва товарів, нагромадження техніки та капіталів. Індустріальний технологічний спосіб виробництва характерний як для США, так і для СРСР, він породжує соціальний контроль і планування економічного розвитку. Перехід до майбутнього постіндустріального суспільства у США завершиться в кінці XX ст.

o Постіндустріальним є суспільство, що досягло високого ступеня наукового, технологічного та інформаційного забезпечення виробництва і технічної культури. Фактори, що характеризують перехід до постіндустріального суспільства та визначають його ознаки, такі: перехід від економіки, що виробляє товари, до економіки обслуговування (сервісної); зростає значення теоретичного знання, наука є передумовою нової організації та структури суспільства, університети і наукові організації стають головним інститутом суспільства; машинна технологія змінюється інтелектуальною технологією, плануванням і контролем за технологічними змінами; у соціальній структурі класовий поділ поступається професійному, визначається принципом знань і кваліфікації, панує професійна та технічна праця, конфлікт проявляється у зіткненні між фахівцем і тим, хто не має достатньої кваліфікації; у політиці та економіці панує меритократія - нова еліта з усіх соціальних верств, яка має найбільші заслуги перед суспільством і прийшла на зміну технократи. Особливістю представників меритократії є високий інтелектуальний коефіцієнт (10) і здатність вирішувати складні інтелектуальні завдання, що на 40-80 % передається генетично. Для завершення переходу до постіндустріального суспільства необхідні: формування єдиної інтерактивної системи, забезпечення збереження та передачі інформації в інтерактивному режимі, перехід до комп'ютеризації, дистанційної системи загальнодоступної та обов'язкової освіти; злиття виробника і споживача, організація їхньої роботи в домашніх умовах шляхом створення "командних пунктів".

o У науковий обіг введено поняття "інформаційне суспільство", в якому важливе значення мають планування та регулювання, найбільш цінним і рідкісним ресурсом є інформація і час.

o Аналіз економіки США показує, що складності трансформації в майбутнє постіндустріальне суспільство пов'язані з: 1) посиленням політичного впливу на економіку; 2) втратою приватною власністю соціальної ролі визначення функції людини; 3) пануванням великих корпорацій, принцип діяльності яких - капіталістична технократична раціональність і ефективність, а також технологічна політика. Вони створюють загрозу природі та суспільству, суперечать інтересам американського суспільства та країн, що розвиваються, а створені ними матеріальні блага не здатні забезпечити самоутвердження людини; 4) конфліктом між новою соціальною структурою, яку представляють технократи і вчені, та новою культурою суспільства "антибуржуазною" за змістом, що проповідує бажання особистої насолоди та самоцінності; 5) конфронтацією панівної технократії та меритократії, яка зароджується. Виникає комунальне суспільство, в якому одночасно відбуваються трансформація моральних цінностей та механізму управління суспільством. Необхідний державний контроль за технологіями, інноваціями та бізнесом.

У1960-1970-х роках виникла значна кількість теорій постіндустріального суспільства. Так, Герман Кан (1922-1983) у концепції постцивілізаційного суспільства стверджує, що постцивілізаційне суспільство буде світом зростаючого достатку, зменшення конкуренції, великих подорожей і контактів, подолання відмінностей між народами. Окремі економічні, екологічні та інші проблеми - це лише "видатки зростання" нової суперіндустріольної цивілізації, настання якої на рубежі третього тисячоліття забезпечить щасливе майбутнє людства.

Збігнєв Казімєж Бжезінський (р. н. 1928) в економічній системі технотронного суспільства виокремлює три сектори: 1) технотронний, в якому зосереджені нові галузі виробництва, засоби масової інформації, сфера науки; 2) індустріальний, де сконцентровані традиційні галузі, працівники яких добре забезпечені; 3) доіндустріальний, в якому переважають працівники з низькою кваліфікацією, низькими доходами, можуть бути соціальні конфлікти, розв'язані шляхом збільшення доходів. У технотронному суспільстві переважають сфера послуг, розвиток індивідуальних здібностей людини, доступність освіти, заміна мотиву накопичення особистого багатства моральним імперативом використання науки в інтересах людини, ліквідація "персоналізації" економічної влади, тобто втрата власниками капіталу позицій в управлінні виробництвом. Роль організатора виконує еліта технотронного суспільства в особі менеджерів, інженерів, учених.

Джон Роулз (1921-2002) у праці "Теорія справедливості" (1971) запропонував теорію соціально-економічної справедливості. Вчений проаналізував вплив на суспільство таких складових НТР, як розвиток сфери послуг і поширення розумової праці, зробив висновок про необхідність реалізації принципу справедливості рівності результатів, за яким членам суспільства необхідно незалежно від здібностей гарантувати не рівні можливості, а рівні доходи за рахунок оподаткування доходів середнього класу.

Значний внесок у розвиток теорій суспільства майбутнього вніс американський соціолог Елвін Тоффлер (р. н. 1928) у працях 1970- 1990-х років, зокрема "Футурошок" (1970), "Доповідь про екоспазм" (1975), "Третя хвиля: від індустріального суспільства до гуманнішої цивілізації" (1980), "Передбачення та передумови" (1983), "Метаморфози влади" (1990). Він створив теорію суперіндустріального суспільства (пізніше використовував поняття "постіндустріальне суспільство"), методологічною основою якої була концепція періодизації людської еволюції, що отримала назву "трьох хвиль (перемін)", у розробці якої брали також участь Д. Белл й В.В. Ростоу. Е. Тоффлер у своїх працях виокремив такі моменти:

o Розвиток людської цивілізації відбувався трьома хвилями, критерієм визначення яких є технологічні аспекти організації суспільного виробництва, їх домінування над класовою структурою відповідних суспільств. Змістом першої хвилі, що почалася приблизно 10 тис. років тому, є створення аграрної (доіндустріальної цивілізації).