Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В. - 2.2. Економічна політика зростання. Теорії економічного зростання

2.2.1. Економічне зростання індустріальних ринкових систем країн Європейської цивілізації в 1950-1960-х роках

Економічний розвиток у 50-60-х роках характеризувався швидкими темпами зростання та короткостроковими проявами рецесії. Підтримка економічного зростання була основним змістом політики урядів індустріально розвинених країн світу.

Аналіз даних табл. 12.5 дає змогу зробити висновок про безпрецедентне зростання середньорічних темпів макроекономічних показників за умов зрілої індустріальної економіки. Визначився тренд зростаючої макроекономічної динаміки впродовж 100 років.

Японія продемонструвала найвищі темпи економічного розвитку. В історії японської економіки період другої половини 1950- 1960-х років отримав назву "японське економічне диво". Обсяги промислового виробництва зросли в 10,4 разу, сільськогосподарського - в 1,57 разу, товарного експорту - в 10,9 разу.

Японія в 1970 р. посіла друге місце у світі за обсягами ВВП після США, четверте - за обсягами експорту, перше - за рівнем нагромадження капіталу. Впродовж 1963-1970 рр. продуктивність праці зростала на 11 % щорічно.

В історії німецької економіки 1953-1956 рр. були періодом зміцнення економічної системи, а друга половина 1950-х - 1960-ті роки - стабільного економічного зростання, відомого як німецьке економічне диво.

У Франції темпи економічного зростання перевищували середні темпи розвитку економічно розвинених держав. Зростання промислового розвитку становило в 1950-х роках 10-15 %, у 1960-х роках коливалися від 3,6 % у 1963 р. до 12 % у 1968-1969 роках. Лише за 1960-ті роки національний дохід збільшився удвічі, продуктивність праці - на 60 %.

Велика Британія за основними показниками значно відставала від індустріально розвинених держав, у тому числі західноєвропейських. Так, середньорічні темпи промислового виробництва становили 3,3 % у 1950-х роках.

США відстали від європейських країн за темпами економічного зростання. Негативний вплив мали економічні кризи 1954, 1957- 1958,1960-1961,1969-1970 рр. У ці періоди ВНД знижувався на

Таблиця 2.5. Зростання середньорічних темпів макроекономічних показників індустріальних ринкових економічних систем країн Європейської цивілізації, %

1,6-3,9 %, промислове виробництво - на 8-12 %, рівень безробіття зростав до 7 %. Проте США посідали перше місце за темпами зростання продуктивності праці - 2,9 %. Європейські держави не зуміли досягти рівня США і подолати відставання.

Процес економічного зростання зумовили такі чинники:

o Вплив структуроутворювальних факторів розвитку, що визначали еволюцію ринкової економіки: трансформація та стабілізація фінансово-торговельної системи; посилення економічної інтернаціоналізації та інтеграції, формування макроекономічних чинників глобалізаційних процесів; розгортання сучасної науково-технічної революції (СНТР) та її пролонгація; розвиток сучасних корпорацій у транснаціональних формах; формування змішаних економічних систем, окреслення соціальної орієнтованості ринкових суспільств. Це забезпечило переважно інтенсивне економічне зростання.

o Масштаби і структура інвестицій визначали рівень і темпи розвитку національних господарств. Якщо в економічно розвинених країнах світу їх частка у ВНД у довоєнні роки становила в середньому 15,4 %, то в 1970р. вона коливалася у межах 20-30 %, у США - лише 14 %, що свідчило про втрату країною переваги за масштабами інвестицій в економіку.

Змінювалася технологічна структура інвестицій. їх частка в активну частину основного капіталу (машини, обладнання, модернізацію, автоматизацію виробничих процесів) зросла у 1960-х роках до 51- 67 % від загального обсягу, в 1970-х роках у США такі витрати становили 74 %, у ФРН - 78 %. У 1950-х роках інвестиції вкладалися в реконструкцію вугільної, сталеплавильної промисловості, в такі галузі, як нафтохімічна, електротехнічна, автомобільна, виробництво пластмас, машинобудування. У 1960-х роках першість в інвестуванні мали авіаракетна, приладобудівна, хімічна, нафтопереробна, гумовотехнічна галузі. Зменшилися інвестиції в добувну промисловість.

Зросли капітальні вкладення у сферу нематеріального виробництва: освіту, фахову підготовку, науку, медицину. У 1968 р. їх частка у структурі всіх капіталовкладень становила в США 76,6 %, ФРН - 56,6, Франції - 53,3, Великій Британії - 61,2 %.

У Франції змінилося співвідношення між внутрішніми та закордонними інвестиціями. Якщо на початку XX ст. інвестиції в облігації державних позик та закордонні цінні папери в 10 разів перевищували інвестиції у промисловість і торгівлю, то у 1960-х роках у промисловість, транспорт і торгівлю було інвестовано в 6 разів більше, ніж вивезено.

Японія за обсягами інвестицій випередила Францію, ФРН, Велику Британію в 2,6 разу, США - в 4 рази. Частка інвестицій у ВНД за 1953-1969 рр. зросла з 25 до 38,7 %. Майже 80 % коштів вкладали в промисловість, будівництво, у виробництво машин та обладнання. За масштабами оновлення виробничих фондів Японії належало перше місце у світі.

o Тривали структурні зміни у національних економіках і світовому господарстві. У 1950-1960-х роках середньорічні темпи зростання матеріального виробництва становили 4,3 %, у сфері послуг - 4,5 %. Зміни співвідношення між окремими секторами господарства показано в табл. 2.6.

Таблиця 2.6. Динаміка співвідношення секторів господарства індустріальних ринкових економічних систем країн Європейської цивілізації, %

Відбувався процес вирівнювання індустріального розвитку країн. Франція з аграрно-промислової країни перетворилася на індустріальну. Головні структурні зрушення характеризують показники табл. 2.7.

Структуру промисловості в економічно розвинених країнах визначало використання досягнень СНТР. Найшвидше розвивалися галузі, що визначали технічний прогрес. У1953-1968 рр. обсяг виробництва важкої промисловості збільшився в 2,4 разу, галузей групи "Б" - у 1,9 разу. Виробництво хімічної промисловості в 1970 р. порівняно з 1948 р. зросло майже в 9 разів. Відбувся перехід на нафтогазову сировинну базу, що зумовило розвиток нафтохімічної промисловості.

Таблиця 2.7. Структурні зрушення в національних економіках економічно розвинених країн, %

Друге місце за темпами розвитку належало електротехнічній галузі. Провідну роль, як і раніше, відігравало машинобудування, насамперед такі підгалузі, як верстатобудування, технологічного і транспортного обладнання. Випереджальними темпами розвивалося виробництво електроенергії та газопостачання. Виникли нові галузі: аерокосмічна, радіоелектронна (виробництво ЕОМ, систем автоматизації). Наприклад, у Німеччині в 1950 - на початку 1960-х років чотири галузі (хімічна, електротехнічна, транспортного і загального машинобудування) сконцентрували 70 % приросту промислової продукції. Темпи їхнього зростання становили відповідно 11,5; 16,2; 19,9 і 10 %. У загальній чисельності промислових працівників зросла частка висококваліфікованих. У структурі промислового виробництва зросло значення високотехнологічних товарів споживання довгострокового користування. Темпи розвитку галузей групи "А" і "Б" зближувалися.

Частка добувних галузей у ВВП скоротилася у зв'язку з вичерпанням природних запасів національних родовищ руд і вугілля, конкуренцією імпортної нафти, підвищенням ефективності використання пального, зростанням значення обробної промисловості.

У галузевій структурі співвідношення продукції групи "А" і "Б" у загальному обсязі виробництва обробної промисловості в середині 1960-х років становило в економічно розвинених країнах 65,6 і 34,5 %; у Західній Європі - 63 і 37 %; у США - 67 і 33 %. Японія досягла середнього рівня західноєвропейських країн у середині 1970-х років.

У Японії значну роль у швидкому розвитку господарства відігравала дешева робоча сила та високий рівень кваліфікації працівників. Так, у 1955-1962 рр. обсяг виробництва зріс у 2,7 разу, продуктивність праці - на 48 %, заробітна плата - на 35 %. У 1950-х роках працю японського робітника оплачували в 7 разів дешевше, ніж американського, а в кінці 1960-х років - у 4 рази. У державі була обов'язкова дев'ятирічна освіта, існувала система професійної підготовки та вищої освіти, в першу чергу технічної. Система стимулювання трудової активності передбачала впровадження наукових принципів організації праці, бригадні форми організації праці, систему пожиттєвого найму (патерналізм), діяльність профспілок не за галузевою, а корпоративною ознакою, преміальну систему, що враховувала поряд з рівнем кваліфікації трудовий стаж на фірмі, залучення працівників до раціоналізації праці та контролю за якістю продукції. Склалася особлива система взаємовідносин компанії з персоналом на основі японської культури, традицій і психології, що отримала назву "компанія - це велика родина".

o Завершилася індустріалізація сільського господарства (так звана зелена революція1) в економічно розвинених країнах. У сільське господарство активно впроваджувалися досягнення науково-технічного прогресу. Так, у США лише в системі Міністерства сільського господарства за 1920-1965 рр. асигнування на науково-дослідну роботу збільшилися у 20 разів (вони становили 300-400 млн дол.), видатки на пропаганду сільськогосподарських знань - у 10 разів. Загальний обсяг державних і приватних інвестицій в аграрну науку становив 1 млрд дол. щорічно. Почалося впровадження досягнень генетики, біохімії, електроніки тощо.

Завершилася комплексна механізація виробничих процесів, широко впроваджувалися електрифікація та хімізація. Розширилася мережа комунікацій. Основним засобом перевезення був автомобільний транспорт. Телефонізовано більшість фермерських господарств. Відбувся перехід до стандартизованої продукції. У виробничій структурі сільського господарства продовжувало зростати значення тваринництва, у рослинництві - технічних і кормових культур. Протягом 1960-х років площу сільськогосподарських угідь у США збільшили вдвічі, у Великій Британії, ФРН відповідно зменшили в 1,4 і 1,7 разу, а у Франції залишили незмінною. Збільшилися інвестиції у сільське господарство. Обсяг основних виробничих фондів сільськогосподарських підприємств збільшився у 1950- 1975 рр. з 34,7 до 119 млрд дол. Для великих господарств співвідношення позикових і власних коштів досягло 35-37 % від загальної величини активів. За допомогою позики вони майже повністю фінансували поточні витрати.

Сформувалися агропромислові комплекси (АПК). За допомогою вертикальної інтеграції промисловий і фінансовий капітал активно освоював сільськогосподарське виробництво, поєднував всі стадії виробничого процесу в секторах АПК. Розвивалася спеціалізації та концентрації виробництва. На початку 1960-х років 9/10 ферм були вузькоспеціалізованими. У США згідно з переписом 1964 р., 8,5 % ферм виробляли 90 % продукції птахівництва, 15 % ферм - 90 % молочних продуктів, 2,5 % ферм - 74 % продукції овочівництва, 21,4 % ферм - 65 % великої рогатої худоби. З'явилися акціонерні підприємства, їх було менше, ніж 1 % від загальної кількості ферм, але вони зосередили 7 % угідь і виробляли 8 % товарної продукції. Кооперація поширилася особливо в молочному тваринництві, овочівництві, садівництві. її частка у збуті становила майже 40 %.

Середньорічні темпи зростання сільськогосподарського виробництва були меншими, ніж у промисловості, і становили 2,6 %. Обсяг виробництва загалом у всіх економічно розвинених ринкових країнах збільшився на 65 %.

Зменшилася чисельність зайнятих у сільському господарстві. До Другої світової війни цей показник становив близько 34 %, після війни знизився до 27 %, у 1968 р. - до 20 %. У США та Великій Британії чисельність населення, зайнятого у сільському господарстві, зменшилась удвічі, у ФРН, Франції, Японії - утричі.

Аграрні відносини характеризували сімейні фермерські господарства. Почався процес укрупнення господарств. Кількість ферм лише у 1960-х роках зменшилася у США на 27 %, Великій Британії - 22, ФРН - 39, Франції - на 17 %. Значну роль в організації сільського господарства відігравали агропромислові об'єднання (АПО), у Великій Британії вони виробляли 40 % сільськогосподарської продукції.

У Великій Британії зберігався лендлордизм (лендлорди - власники понад 50 % землі - не займалися виробництвом, а здавали землі в оренду). У 1967 р. у країні було 355 тис. ферм. 44 % ферм не забезпечували повної зайнятості своїм робітникам.

У Німеччині в результаті земельної реформи 1947-1949 рр. основна частина земельних угідь стала власністю середніх і дрібних господарств. У США великими власниками землі були монополії та держава. За переписом 1954 р., банкам, страховим компаніям і монополіям належало 40 % фермерських земель. Майже 1/4 земель контролювали за допомогою іпотечного кредиту. У державній власності перебувало 364 млн га землі, або 40 % від загальної земельної площі країни. Фермери-власники становили 62 % від їх загальної кількості, володіючи 35,3 % сільськогосподарських угідь. Поширилася оренда землі. Переважно землю орендували господарства з обсягом річної товарної продукції понад 40 тис. дол.

Першість за масштабами сільськогосподарського виробництва, використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів утримували США, які виробляли найбільше у світі пшениці, кукурудзи, тютюну, бавовни, картоплі, цукрового буряку, мали найчисельніше поголів'я великої рогатої худоби, свиней. Сільське господарство набуло експортної орієнтації на світові аграрні ринки. Країна була лідером за ефективністю сільськогосподарських підприємств. У 1966 р. на одну людино-годину праці в рослинництві виробляли в 4,4, а у тваринництві - в 3,4 разу більше продукції, ніж у 1939 р. Один фермер годував 43 особи. Вимоги до його рівня кваліфікації та освіти були вищими, ніж у промисловості. Відповідно темпи зростання продуктивності праці в сільському господарстві становили 5,9 %, у промисловості - 2,8 %.

Другим після США експортером сільськогосподарської продукції стала Франція, що вивозила зернові, молочні продукти та вино. Німеччина посіла перше місце в Європі за рівнем технізації, електрифікації, хімізації та продуктивності сільськогосподарського виробництва.

Важливим підсумком розвитку сільського господарства в економічно розвинених країнах стало зростання його економічного потенціалу. Було досягнуто високого рівня самозабезпечення продуктами харчування, за винятком продукції тропічного землеробства.

o У сфері послуг традиційно важливе значення мали зовнішня торгівля та вивезення капіталів. Орієнтація на експорт створювала наукомісткі робочі місця з метою виготовлення високоякісної продукції.

Сформувалася японська зовнішньоторговельна модель, спрямована на розширення обсягу продажу за рахунок високої якості продукції з порівняно нижчими цінами. В експорті переважала продукція переробної промисловості, а в імпорті - мінеральна сировина і нафта. Майже 40 % електроніки та 55 % автомобілів експортували. Основною країною - імпортером японських товарів були США (75 %), що стало однією з причин так званих торговельних війн. Зросла позиція Японії у міжнародній економіці. За 1950-1970 рр. частка країни у світовому ВВП зросла з 2,94 до 6,95 %, світовому промисловому виробництві - з 1,7 до 5,4 %, світовому товарному експорті - з 1,35 до 4,86 %. Зберігався протекціонізм. У 1950-х роках обмежувався імпорт товарів, але були створені умови для імпорту технологій. Держава лімітувала зарубіжні інвестиції. Лише наприкінці 1960-х років почалася лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків.